вівторок, 4 лютого 2014 р.

Як козаки початок історії шукали: Урфа – на шляху до Едему.

Насолодившись прогулянками древнім та, водночас, сучасним Газіантепом, рухаємось далі на Схід. Сьогодні ми спробуємо дістатись до Шанлиурфи, міста посеред пустелі, поруч із яким розташовувався, не мало не багато - Едемський сад з Біблії. Тут же народився Авраам, знайдено сліди найдревніших цивілізацій і ще багато чого відомого трапилось у різні часи. Сучасна Урфа також приваблює чимало туристів різного “розливу”. Поїхали…   

Урфа



Необхідний міський автобус знайшли швидко, але підкинув він кудись не туди, куди хотілось – що не дивно з нашим знанням мови й розумінням місцевих транспортних схем. Але тут теж цілком можна стопити – хоч кудись та й виїдемо. Навколо щось типу місцевої «Троєщини» - сумні багатоповерхівки в оточенні засмічених пустирів, насуплені пацанчики й живий автошлях перед носом. Як завжди: кілька хвилин демонстрації великого пальця, і нас уже хочуть до себе усі – з одного боку якісь «гопніки» в кількості три амбала на одну малолітражку, з іншого - два гигочучих дядечки. Дядечки викликали довіри побільше – з ними виїжджаємо із міста під стандартні розпитування про сімейний стан і розповіді на пальцях про кількість дітей.

Ми так спішили вибратись з «Троєщини», що забули попередити дядечок про наше чарівне заклинання «пара йог» - і це було помилкою. Уже невдовзі слово «пара» в їхніх промовах стало домінуючим, а, заїхавши на якусь заправку посеред степу, почали домовлятись, скільки ми заплатимо за бензин – навіть згадавши для цього фразу ангельською «маст бі» відносно наших «пара». Зійшлись на тому, що домовлятись з ними не стали, а вивантажились з машини й гордо почимчикували до траси. Дядьки трохи порозводили руками й погнали за горизонт. Все-таки, попереджати водіїв про ваші наміри подорожувати автостопом потрібно наперед, а то не всі розуміють – як це «білі люди» й не хочуть витрачати гроші на транспорт.

Спека. Гордо стирчимо посеред пустелі. Подорож стає цікавішою)
Навколо червона випалена сонцем земля, подекуди вкрита стрункими рядами фісташкових дерев. Так от чому місцева кулінарія наскрізь пронизана фісташковим смаком - в навколишніх пустелях це невибагливе деревце є одним з небагатьох корисних рослин, які піддаються вирощуванню. В цей період року горішки вже дозріли: „свіжак” з дерева правда незвично м’який, а скорлупка більше на „шкірку” незрілого грецького горіха схожа – тільки червонувата. На Сході за купу корисних властивостей фісташки називають „дерево життя” і натхненно „лузають” в очікуванні транспорту чи інших місцях очікування – як соняшникове насіння у нас чи кедрові горішки у Сибіру .


11122142
Пустельний автостоп

11122149
Тут народжуються фісташкові дерева

11122152
А тут народжуються фісташки


Стовбичити у цій фісташковій пустелі довго не довелось – за кілька хвилин підхопив приємний вчитель до наступного міста Нізип, яке через десяток кілометрів. „Педагогічну” естафету швидко підхопив ще один вчитель – цей відразу до Урфи. Судячи з усього, педагоги в Туреччині непогано заробляють - автівки у них непогані. При цьому є достатньо гуманними, щоб підбирати немісцевих стопщиків й як освічені люди - намагаються також „імпрувити” свою англійську по мірі можливостей. 

З особливим патріотизмом сказавши „курдіш мюзік”, водій увімкнув „курдіш мюзік”. Здається, йому особливо хотілось наголосити що це саме курдська музика, а не турецька - тим самим поглибити наше розуміння відмінності між турками й курдами. Ознайомлюватись з культурою місцевих жителів завжди цікаво, але вже дуже скоро це східне „етно” викликало в мені потужні сонні інстинкти, боротьба з якими проходила з перемінним успіхом. Так і їхали – з одним відкритим оком й щось злегка намагаючись відповідати на уже звичні питання про те "хто ми й куди йдемо". 

Знову пригадується Марко Поло. Образ цього мандрівника, що, з подачі “аборигенів”, безупинно переслідував нас минулого року у Монголії,  і тепер пригадується:  ми приблизно повторюємо початок його грандіозної подорожі – від Середземного моря до Євфрату й далі на Північ до Грузії.

Під народні мотиви перетинаємо Євфрат і в’їжджаємо в Межиріччя – з цього й почалось наше знайомство з найдревнішими освоєними цивілізацією місцями планети.

11122150
Форсуємо Евфрат

Євфра́т — річка в Туреччині, Сирії та Іраку, найбільша в Західній Азії. Довжина - 3 065 км
Вікі

Згідно з древніми вавилонсько-аккадськими легендами про походження світу – Євфрат (разом з Тигром), з’явились з очей переможеної в „громадянській” війні місцевих „вищих сил” жіночої морської стихії Тіамат. ЇЇ „божественна половинка” - чоловіча прісноводна стихія Абзу, з якою перед тим „сотворили” вселенський хаос і шість поколінь богів, на той момент уже була переможеною і доблесний переможець усього Мардук спокійно „забадяжив” з Тіамат небо та землю, людину для чогось з глини зробив паралельно, ну і нашу річку теж створив. Це вавилонський варіант створення світу (базований на древніших шумерських легендах) у моєму дуже вільному переказі. Тіамат, кажуть, була чотириногим крилатим чудовиськом. Чи драконом, чи морським змієм, чи п’ятиголовим вогнедихаючим чудом-юдом – одним словом, перевтілювалась як справжня жінка вже тоді, на зорі епох.

Крылья плещут в небесах, как знамя,
Орлий клекот, бешеный полёт —
Половина туловища — пламя,
Половина туловища — лёд...
Н. Гумилев

Згідно ж більш знайомої нам Біблії, Євфрат є однією з чотирьох річок, що витікають з Едему – біблейського райського саду, мешканці якого живуть в суцільному задоволенні. Згідно легенд, він десь поруч… Цікаво було б його відшукати – як гадаєте, це можливо? Наперед скажу, що наші, здавалось би ілюзорні спроби відшукати едемський сад чи щось подібне були не такими вже й безуспішними.

Місце положення Едему є достеменно невідомим, проте більшість переглянутих свідчень кажуть, що він десь на нашому шляху! З Едему, як відомо, вигнали перших людей. В Межиріччі Тигру і Євфрату якраз знаходяться найдревніші міста та храми планети: не думаю, що перші вигнанці з Раю помандрували кудись далеко – скоріш окопались десь поруч й почали започатковувати людство. Згодом, ковчег Ноя теж неподалік “припаркувався” – на Арараті. Усе що з нього “повилазило”, гадаю, відразу почало обживатись на навколишніх рельєфах й започатковувати людство по другому колу. Створення світу різними страшними божествами більш древніх шумерських та вавилонських релігій та міфологій (тих, у яких Ной називається Зіусідра чи Утнапіштім) теж тут відбувалось. 

Більш обґрунтовані наукові концепції включають Межиріччя Тигру та Євфрату до так званого “Родючого півмісяця”, що є одним з осередків походження цивілізацій в принципі, а нашої так точно. Деякі концепції називають Східну Туреччину прабатьківщиною індоєвропейців (тобто усіх нас) – але цим не дуже вірю, так як теорія походження нас з Північного Причорномор'я мені куди більше до вподоби!

Окрім релігій, міфологій і “класичних” наукових теорій слід згадати про теорію палеоконтакту. Адепти цієї теорії знаходять по планеті докази того, що люди були зроблені (чи якимось іншим чином заангажовані) невідомими „богами” – інопланетянами чи чимось таким. На докази цієї теорії йдуть різні розкидані по планеті, величезні чи надміру технологічно оброблені споруди та каменюки, які ніби як не могли виготовити древні люди самостійно (піраміди Єгипту, Мачу-Пікчу), а також свідчення усіх релігій та міфологій про богів і усі артефакти, що не знаходять логічного пояснення в  загальноприйнятих концепціях історії (як от зображення динозаврів у індіанських малюнках та схожі на ракети чи вертольоти давньоєгипетські ієрогліфи). Числені загадки історії чудово пояснюються слідами “богів” на планеті, й у Північному Межиріччі теж багато чого вказує на них. Кажуть, тут була “ферма-інкубатор” з “еволюції людства”, о так от.

В продовження біблійних сюжетів, за однією з теорій, тут же знаходиться місце народження Авраама – родоначальника багатьох народів. Аврам народився в місті Ур, звідки мігрував разом зі своїм батьком в Ханаан (+-Палестину). Шумерський Ур знаходиться на півдні Іраку – то всі знають. Але то не єдиний Ур – УРфою називають також місто, в яке ми скоро приїдемо! Відомо також, що батько Авраама помер в такому собі місті Харран й саме там майбутній праотець всього отримав “настанову” йти в Свою Землю з усім випливаючим.. Так от, Харран знаходиться зовсім поруч із Урфою (й туди ми також хочемо невдовзі потрапити), а від Ура Іракського достатньо далеченько й зовсім не на шляху в Палестину. Ну і самим безумовним доказом є наявність печери, в якій Аврам народився!

Все це достатньо цілеспрямовано вказує на те, що ми вірно рухаємось в нашому прагненні відвідати початок історії!
11122151
В”їхали у Межиріччя – тут до сих пір возять гареми?

1112215311122154
Поселення у пустелі: сучасні та древні.

Пейзажі за вікном стають все пустельнішими – уже навіть фісташок не помітно, тільки випалена мертва земля й рідкі поселення, де невідомо як живуть люди. Схід постає в усій своїй стереотипності – засушливий, пустельний. Більшість пейзажів – просторі випалені сонцем пустки, де невеликі стада кіз та овець пасуться у якихось сухих колючках. Про цивілізацію нагадує автобан й деякі інфраструктурні моменти іноді. Чим далі рухаємось, тим їх стає менше.  Житла людей – невеликі хатинки з каменю чи глини без ознак комунікацій. Зрідка трапляються сухі долини з печерами, виходи яких закопчені древніми димами – радість археологів, судячи з усього. В салоні авто комфортно, але спека за вікном шалена… То є Схід, крихітко.

Но замер и ветер средь мертвых песков,
И тише, чем шорох увядших листов,
Протяжней, чем шум Океана,
Без слов, но, слагаясь в созвучия слов,
Из сфер неземного тумана,
Послышался голос, как будто бы зов,
Как будто дошедший сквозь бездну веков
Утихший полет урагана

К. Бальмонт.

О шостій вечора заїжджаємо в Шанлиурфу, чи просто Урфу – як і у випадку з Антепом, героїчний префікс “Шанли” – славетний, з”явився в назві цього міста зовсім нещодавно, за історичними мірками. Так як чітке уявлення про подальші дії ще у стадії розробки, десантуємось на якомусь центральному перехресті й починаємо “рекогностування на місцевості”…

Шанлиурфа — місто на південному сході Туреччини. В античні часи місто було відоме під назвою Едеса. Згідно з переписом населення 2010 року в місті проживало 498 111 чоловік.
Вікі

Місто достатньо часто фігурувало в історії – було значним регіональним центром в часи античності, середньовіччя та “свіжіших” періодів історії. Крім Авраама, тут народилось ще багато визначних діячів – від біблійних пророків до турецького “терориста №1” та багаторічного курдського лідера Абдули Оджалана. Сучасна Урфа є центром паломництва мусульман – так як Авраам і для них персонаж поважний. Найбільшою увагою паломників користуються озера зі священними коропами – кажуть, теж наслідки діяльності Авраама, який перетворив вогонь на воду а дрова на риб, коли його хотіли спалити.

Сутеніє. Поняття не маємо, як проведемо ніч. Про вписки чи яке інше житло теж нічого не відомо - з цього приводу п”ємо каву і йдемо гуляти. Відразу помітно, що туристи не обділили ці місця увагою – по дорозі до центру нас активно агітують за екскурсі, гест-хауси й тому подібні необов”язковості. Гості міста, переважно турки чи з сусідніх мусульманських країн –  європейців не помітили, але, мабуть, теж трапляються. Розташування у пустелі й роль релігійного центру відразу дає про себе знати – у місті дуже багато фонтанів і якихось “водяних стінок” у  нових районах. По ходу в цьому кліматі така кількість води на вулиці є предметом розкоші, що підкреслює статус міста. Цікаво, де вони її беруть стільки?

Відомі озера знайшли швидко – орієнтування з допомогою місцевого добродушного водія не залишило шансів на помилку. І відразу знайшовся курд, який просто завалив спілкуванням на інгліші – відчувалось, що тут він не часто собі таке дозволяє. Хлопчина працював у США – звідти знання мови й розуміння того, що європейці подорожують. Розповів трагічну історію, як приймав до себе гостей по “кауч-сьорфінгу”, але образився на всіх – так як ніхто не захотів приймати його у відповідь. Він ще багато на кого ображений – на сирійців-біженців, на надміру релігійних турків, на власні традиції, на європейців… Дивакуватий трішки: боявся потрапити до кадру поруч з дівчатами, так як у нього ревнива дівчина. Здалось, не дарма його до себе у гості ніхто не хотів.

Якщо п ятий чоловік б є пику, то справа не у чоловікові а у пиці”.  
Народна мудрість.

Проте хлопчина абсолютно випадково зіграв позитивну роль у нашому пошуці древніх артефактів – зводив у печеру Авраама. Місце популярне й відвідуване, але достатньо атмосферне. Щоб потрапити до печери, потрібно пройти крізь мечеть – якихось обмежень у відвідуванні не помітили. Далі піднялись до фортеці, звідки відкрилась просто нереальна панорама на нічне місто. 
11122164
Місце народження Аврама


Урфа
Нічна Урфа

Сама фортеця розташувалась на вершині солідного скелястого пагорба й тільки по ній можна судити про те, наскільки грандіозним було це місто в древні часи. Укріплення на скелі нагадувало Кам янець-Подільський, але було в декілька разів масштабнішим (особливо по частині скелі). Фортецю збудовано в античні часи, сучасні стіни - візантійські, зараз вони не в найкращому стані, але навіть ці залишки є дуже величними. Обороноздатність не завжди потужністю укріплень визначається: свого часу хрестоносці захопили місто майже без бою - вирахували “коменданта” однієї з веж, жінка якого зраджувала йому з місцевим правителем й без особливих труднощів підкупили відкрити їм якийсь із проходів у місто. Ми потрапили до фортеці вночі й власних фоток цієї усієї потужності не зробили.

Урфа
Центр Урфи – оаза посеред пустелі. Фото знайшов на сайті “http://posmotrel.net” 

Над фортецею домінують дві великі колони, які прийнято називати “Трон Німрода” – так як відомий біблійний мисливець теж до цих місць причетний. Насправді, це руїни церкви античних часів – місто прийняло християнство ще у 2 ст. н.е, а мусульманським стало набагато пізніше. Коропи, судячи з усього, мешкають у священному ставку  з незапам'ятних часів і при усіх “пануючих парадигмах” були в пошані у віруючих. В дохристиянські часи такі от ставки з рибами були при храмах богині Тарати, вона ж – Атаргатіс, більш відомий варіант імені – Астарта. Зображувалась ця богиня як русалка – з риб'ячою нижньою частиною. Одним з елементів культу Тарати було обов'язкове кастрування чоловіків (богиня-русалка, мабуть, мала якийсь комплекс неповноцінності) – не виключено, це посприяло тому, що місто так рано прийняло християнство. Як і більшість відомих туристичних об'єктів, коропи в священних ставках мають здатність здійснювати бажання – для цього в процесі загадування їх потрібно годувати хлібом. Загалом, дивний такий симбіоз сучасного монотеїзму і прадавніх язичницьких вірувань в священний ставок з чудотворними рибками.


111221661112215711122159
Священні озера з коропами в оточенні мечетей і туристів

Місця достатньо обжиті й цивілізовані – навколо пам яток  симпатичний парк й, як це прийнято в Туреччині - безліч генделиків з безліччю відвідувачів. Життя у містах цієї спекотної частини країни вирує вночі й звідусюди чутно східну музику.  Ми ж спостерігаємо за нічним містом з відносно безлюдного темного майданчика поруч із входом до фортеці. Продемонстрували новим  місцевим знайомим майстер-клас з туризму, приготувавши кашу прямо тут на пальнику, чим викликали багато уваги з боку оточуючих. Курд все переймався, де ж ми ночуватимемо й радив якісь гест-хауси, питання ж про місця для ночівлі він тупо не розумів – не прийнято в цій країні в наметах жити...  

Урфа
11122171
Тусуємось над містом

Північ наближається. Спочатку вирішили тут же і залипнути – людей не густо і темно, але з часом кількість людей гопуватої зовнішності навколо стала зростати й якісь дядечки навіть попереджали нас про кримінальність цього місця. Довелось таки здійснити “марш-кидок” симпатичними старенькими вуличками за межі міста. Так як масштаб карти на планшеті не співпав з моїм про нього уявленням – йшли набагато менше, ніж очікували, й вже невдовзі розкладали намета в якихось чигирях поруч із брудним каналом та пасовиськом (судячи з запаху). Людей навколо не було – що дуже радувало, так як обидві “блискавки” на наметі перестали закриватись, а "засвічувати" наявність двох дівчат не дуже хотілось. Минула ніч у м"якому ліжку в квартирі згадується, як щось з минулого життя. Завтра нас чекає ще більше занурення у пустелю - подорож до таємничого й екзотичного Харрану. Ми точно знаємо – Едем десь поруч!  Відбій...  

Горит немыслимый Эдем
     В янтарных днях вина
И небывалым бытием
     Точатся времена.

Б. Пастернак

11122176
Ранок в Урфі – повернення до більш звичної манери подорожі.