вівторок, 11 лютого 2014 р.

Як козаки початок історії шукали: Гебеклі-Тепе, або День Незалежності в Раю.

Масштабне технологічне будівництво задовго до відомих історичних подій;  храм, вік якого, за самими скромними підрахунками, перевищує 12 тисяч років; зображення схожих на динозаврів істот поміж звичайними тваринами; легендарний Едем-біблійський райський сад не такий уже й легендарний і цілком собі досяжний; справи, які раз за разом вирішуються за тебе в позитивну сторону. Наша подорож наближається до одного з найбільш загадкових та інтригуючих місць планети – храмового комплексу Гебеклі-Тепе.
Гебеклі-Тепе
Зараз ми у Харрані і день починає рухатись до заходу. Є певна романтика, залишитись на ніч саме тут – в одному з найдревніших міст планети, посеред пустелі, впритул із воюючою Сирією. Проте ще був час й ми рухались далі. Одним із завдань нашої подорожі є пошук «початку історії», вірогідного місця зародження нашої цивілізації. Динаміки пошуку додавало те, що завтра – День Незалежності України й чудово було б зустріти його в такому нетривіальному місці. Нагадаю, минулого року започаткували традицію своєрідних «урочистостей» цього дня : «розквитались» з монголами й встановили «ІГО» на батьківщині Чингізхана. Тому, намагаємось підтримати традицію.

Де ж конкретно шукати цей «початок історії»? По Північному Межиріччю ми колесимо вже другий день і ще декілька днів будемо: тут усе найдревніше - можна цілий регіон сприймати як початок, підстави для цього є. Але, потрібна все ж конкретна точка початку усього,де можна уявити себе Архімедом й з гордістю вигукнути «Еврика» – знайшов початок історії та колиску цивілізації! Ось таке непросте завдання нашої експедиції. 

На території Туреччини є декілька місць, де можна було б проводити наші пошуки. В «колисці цивілізації» уже повинні бути сліди цієї самої цивілізації: щось таке, що не здатні створити «зовсім первісні» культури, типу мустьєрської - тобто не просто обтесані камінці чи кісочки, а споруди, серйозні артефакти чи мистецтво яке. І звісно що, це все має бути найдревнішим зі знайденого.

Де ж шукати? Можна відштовхуватись від релігійних джерел, але точно місце розташування едемського саду вирахувати надзвичайно складно – тому, якщо він нам трапиться, то абсолютно випадково (ми й так вештаємось потенційними місцями його локації). Існування ж Ноєвого ковчегу «на місцевості» достатньо сумнівне – науковці наразі володіють кількома точками зору на цей предмет й що-небудь довести остаточно складно у зв’язку з важкодоступністю Арарату. Найбільш вірогідними місцями пошуків, тому слід вважати перші міста, які з’явились в Межиріччі близько 10 000 років тому. Найвідомішим з них є «Чатал-Гуюк», де вже в той час проживало 10 тисяч жителів, артефакти з якого ми бачили в музеї Газіантепу. 

Ще десятиліття тому, був би сенс рушити саме до одного з таких древніх міст… Проте, є ще одне місце, відкрите світові зовсім нещодавно й інформація з якого породжує більше запитань ніж відповідей. Мова йде про Гебеклі-Тепе – мегалітичний храмовий комплекс поблизу Урфи, збудований, вдумайтесь тільки, як мінімум, 12 тисяч років тому… І не просто збудований – деякі частини споруди виглядають настільки неймовірними й непідйомними для технологій того часу, що наштовхують на думки про вплив якихось прибульців чи існування легендарних древніх цивілізацій (як от атланти). В голові вмикається якась музика на зразок "значит нам туда дорога", Агати Крісті.  Коротше, нам конче необхідно відшукати це "допотопне" місце!

З цими благородними думками повертаємось до Урфи – спочатку у вантажному відсіку бусика, потім в легковику – завжди у супроводі усмішок і щирої зацікавленості, зокрема моїм з Ленчіком «спільним сімейним» майбутнім. В Урфі швидко знаходимо необхідний для стопу напрямок: жпс на планшеті – все ж дуже корисна річ, особливо у великому місті. По дорозі ще обзавівся лещатами – сподіваюсь ще полагодити все наше поламане майно. Прямого транспорту до Гебеклі-Тепе не існує, так як постійних мешканців там не має, а найближче поселення у декількох кілометрах від нього знаходиться. Якось доберемось… подорож відверто „лягає” і все нам вдається. 

image11122272
Транспорт автостопщика, вмивальник автостопщика в умовах пустелі :-)

Для економії часу (наближається вечір) , виїжджаємо з Урфи на міському автобусі… Куди точно їхав автобус, не скажу, але при вимовлянні назви «Гебеклі-Тепе» усі пасажири, включно з водієм, дружно кивали головами.. Далі турецький автостоп показує себе в усій красі – ми не встигаємо приймати рішення, як шлях навколо відбувається за нас. Зупинку на необхідному повороті нам організовує найближчий дідусь, який тут же починає стопити нам авто… Швидко спиняє машину, про щось домовляється з водієм і ми уже кудись їдемо, а дідусь проводжає нас добродушними вигуками й помахами руки…. Це все зайняло декілька хвилин. Водій їхав кудись не туди, але у зв’язку з наявністю нас, намотав ще десяток кілометрів й завіз на вершину необхідного пагорба, де дорога впиралась в територію розкопок. Попереймався, а як же ми назад виберемось й поїхав далі їхати у своїх справах. Залишаємось майже наодинці з випаленими сонцем каменистими пагорбами . Краєвиди незвичні й суворі, але, достатньо мальовничі. Добре витоптана стежка за невеличкою будкою охорони веде до найбільшої місцевої таємниці…

Гебеклі-Тепе
Розкопки Гебеклі-Тепе

Доступ до огляду розкопок вільний, над храмом дерев’яні містки й оглядові майданчики, й оглядаючий оглядаючих дядько. Дивиться, щоб туристи не заходили за огорожі – два роки тому звідси зпіонерили якийсь цінний артефакт, після того за гостями слідкують.

Потужне місце, наштовхує на безліч роздумів про буття, історію. В той час як на території України ще мирно лежав льодовик, тут уже існувала культура, яка будувала та прикрашала величезні кам’яні храми. Стоунхендж та Великий Сфінкс збудовано, орієнтовно, 4,5-5 тисяч років тому, а тут -12 тисяч років. Це офіційне датування – не вигадки любителів альтернативної історії. Найдавніша споруда на Землі? – цілком вірогідно. Саме тут відбулась неолітична революція – люди перейшли від кочового мисливського до осілого землеробського життя (подібне ще відбулось в Китаї, Андах та в Мексиці), тут вперше одомашнено пшеницю, неподалік люди навчились плавити метал, перші відомі зображення людини знайдено теж у цьому місті. 

Сучасні розкопки це усього відсотків 5 святилища. Кажуть, в навколишніх горбах ще кілька десятків таких комплексів приховано – можна тільки здогадуватись, яке життя вирувало тут 12 тисяч років тому. Центральна та найдревніша частина храму являє собою декілька гладеньких Т-подібних стовпів в оточенні кільцевидних стін з каміння. Розраховано, що для виготовлення й транспортування 20 тонної колони потрібно зусиль 500 чоловік – окремі ж блоки тут досягають 50 т. ваги. Є думка, що тут задовго до „офіційної появи” існувало рабство (не без гріхів наша цивілізація). Саме існування такого комплексу свідчить про розшарування суспільства за якоюсь ознакою – і це в такій сивій давнині... Думка, що ми далеко не все знаємо про тривалість власної історії й в далекому минулому існували розвинуті цивілізації, здається, не позбавлена сенсу.
Гебеклі-Тепе
1112227711122278
Деякі з цих колон важать 50 т., технологія обробки теж неймовірна, якщо врахувати їхній вік.

На стовпах зображенні різноманітні тварини, включно з такими, які вже не одну тисячу років тут не водяться – наприклад, кабани. Кабан живе в заболочених північних лісах, тут навколо випалений сухий степ – можна уявити наскільки інакшим був клімат в ті часи і як давно все-таки це було. Деякі зображення не схожі на відомих тварин – зате чимось схожі на динозаврів. Кажуть, що це птахи – але зображення птахів ми там бачили, вони зовсім інакші і таки схожі на птахів. А лисиця схожа на лисицю. А ці ось схожі на дронтів (та й то не дуже), або ж на динозаврів. Вони тут затримались до будівництва храму чи малюнки мають древніше походження?  У цьому місці запитань дійсно більше ніж відповідей… Уява малює уже древніх чуваків, які динозаврами тягають т-подібні колони й під наглядом інопланетян на літаючих тарілках викладають ними "ласкаво просимо до Раю".
 Гебеклі-Тепе
Динозаврики

 Гебеклі-Тепе
Зараз розкопано тільи 5% храмового комплексу

Як, ким і для чого будувався комплекс Гебеклі-Тепе – припущень тут куди більше, ніж підтверджень. Ще однією загадкою є те, що зник він так само несподівано, як і з’явився – не вороги й не стихія цьому посприяла. Святилище закопали - після кількох тисячоліть функціонування, на початку 9 тис. до н. е. храм було цілеспрямовано засипано землею. Так з’явився пагорб Гебеклі-Тепе. Чому так сталось, можна тільки здогадуватись? Можливо якась „революція” відбулась й адепти нової віри повністю зруйнували старе святилище... 

И, новым преданный страстям,
Я разлюбить его не мог:
Так храм оставленный - все храм,
Кумир поверженный - все бог!
М. Лермонтов

Повернемось до тематики райського саду. Поруч із розкопками росте кілька фігових дерев. Вигляд стиглого інжиру спокушає Віку й вона йде по слідам Єви – зриває та їсть заборонений (?) плід. Ну все, тепер варто очікувати вигнання з раю… ось уже й охоронець запримітив факт несанкціонованого об’їдання й суворо наближається до нас. Все як і в історії – нічому вона людей не вчить! Коли ми вже налаштувались покинути це місце, виявилось що він йшов щоб пригостити нас цілою жменею смачнючих достиглих плодів – таки щось змінилось тут з біблійних часів.
Гебеклі-Тепе
Панорама з вершини пагорба

Гебеклі-Тепе
Ідеальне місце для роздумів

Ласуємо інжиром на самісінькій вершині пагорби трошки вище розкопок. Звідси відкривається шалений краєвид на засушливі долини Північного Межиріччя. Поруч, під розлогим інжирним деревом, дві викладених каменем могили. Це було вже набагато пізніше – пише, що тут поховано хрестоносців. Могили теж достатньо символічно виглядають, ніби зійшла з історичних книжок чи чогось типу «Код Да Вінчі». Декілька десятиліть тут існувала одна з держав хрестоносців у Святій Землі – з центром в Урфі (тоді - Едесі). Забрались же подалі так далеко в пошуках чогось.... Можливо це ті хлопці, що шукали Святий Грааль в давніх казках і розплутування якихось історичних головоломок привело, як і нас, до початку історії?

Замок временем срыт и укутан, укрыт
В нежный плед из зелёных побегов,
Но… развяжет язык молчаливый гранит —
И холодное прошлое заговорит
О походах, боях и победах.
Время подвиги эти не стёрло:
Оторвать от него верхний пласт
Или взять его крепче за горло —
И оно свои тайны отдаст.
В. Висоцький

11122294 11122288
Ідилічні могили хрестоносців

Туристів тут не багато, так як місце ще не розкручене й важкодоступне – наразі декілька місцевих оглядають розкопки і фоткаються. Громадський транспорт сюди не ходить, інфраструктура теж не дуже – вагончику охоронців є магнітики за гроші і холодна вода та погладити красиву собаку безкоштовно.

Йдемо шукати місце для табору. До найближчого населеного пункту кілометрів 10 по дорозі, якій приїхали й декілька км, якщо „по азимуту”. „По Азимуту” в горбистій місцевості теж може бути цікаво.
„Є час – можна відстань скоротити”.
Народна мудрість.

Тому просто йдемо дорогою в надії знайти щось таке, що ми зрозуміємо, що його знайшли. При відсутності такого заночуємо де прийдеться не доходячи до автобану. З одного боку, до населенки виходити не дуже хочеться, з іншого – навколо все настільки пустельно, що прагнення знайти комфортнішу точку ще не поступається втомі. Хоча, навіть на цих мертвих каменюках ростуть якісь живучі. Декілька місцевих собак вірно допомагають нам у пошуках.
Гебеклі-Тепе
Дорога до храму

Трохи нижче розкопок знаходиться щось схоже на розпочате будівництво туристичного „примальника” – з зупинкою, касами, магазинами. За декілька років ту уже не буде такої усамітненості і відчуття знайденого чогось нетривіального. Біля цієї недобудови звертаємо з дороги знайомої на якусь древню зарослу колючками, але ще помітну дорогу й за деякий час опиняємось в саду.

Не знаю чи едемський сад розташовувався саме тут, але багато що наштовхувало на подібну думку! У саду росли переважно фісташки, поміж ними подекуди лежали лози винограду зі стиглими гронами солодких плодів (здається, це невід’ємний атрибут будь-якого варіанту опису райського саду). Виноград якраз достиг, проте його, здається, ніхто й не планував збирати – крім нас, звісно. Дещо насторожила відсутність джерела води – але ми ж у райському саду, тому за кілька метрів від намету знайшлись запаси свіжої води в пластикових пляшках. Пити не ризикнули, але багато корисного нею зробили. Там же були дрова – не найкращі, рослини з екстремального клімату просто не даються і горять дуже погано навіть коли сухі до неможливості, але після кількох днів у пустелі вони нас дуже радували. Знайшлася якась лопата, яку вищі сили послали, щоб ми за вогнем краще доглядали. Й на завершення – природа нагородила нас чарівним заходом сонця, за яким ми спостерігали, як в кінотеатрі, поступово змінюючи пози з сидячих на лежачі й куняючі.

Гебеклі-Тепе
 Гебеклі-Тепе
Захід сонця у саду, який ми прийняли за едемський

І зірки були - багато й яскраві. Дочекались опівночі й зустріли День Незалежності гучним будьмо, цокаючись розведеним спиртом з місцевими фруктами. Відремонтувати намета не вдається, тому вночі стійко відбиваємо навалу мурах, а я навіть витягую з плеча місцевого кліща. Зранку був урочистий святковий стіл, над яким висів прапор; у зварену на вугіллі каву натхненно лився бальзам „Прикарпатський”, а повноцінності раю додавали дівчата, ходячи у сукнях, відкритість яких могла б звести з розуму будь-якого мешканця Курдистану.

 11122316 11122317
День Незалежності в раю!

Коли ми вже почали пакувати речі й думати над тим, що пора щось думати щодо виїзду звідси, нас помічає тракторист (добре що він не нарисувався раніше, а особливо коли ми ще спали – оголені тіла у відкритих наметах могли його дещо здивувати). Щось говорить нам й показує навкруги – ніби як дорікає нам, потім йде. Здається, ми на щось погодились...

Коли все зібрано й ми, уже забувши про тракториста, зібрались рушати у путь - він знову нарисувався, цього разу на авто. І повіз до виїзду з Урфи на Адьяман. Кілька десятків км. Безкоштовно. Думка про те, що це був саме едемський сад не покидає.

Наступна наша мета – відоме, проте від того не менш цікаве місце – святилище Немрут-Даг, загублене в горах на висоті понад 2000 м. День чудово розпочався, але він буде ще дуже довгий та насичений – й не все що трапилось потім, було приємним. В дорозі ніколи не потрібно розслаблятись, особливо як покидаєш едемський сад!

Далі буде...