Квестотворчі записи. Пригодницько-пізнавальна гра “Таємниці галантного століття”

Знову осінь і знову відбулась наша «пригодницько-пізнавальна гра», яка, розпочавшись з випадкової драйвової ідеї два роки тому, уже загрожує стати зовсім традиційним осіннім заходом. Після кожної успішно проведеної гри голова повниться новими ідеями і наснагою до наступних звершень! От і зараз – гетьмани та авантюристи, палаци та собори, міста і вокзали, найрізноманітніші люди – усе змішалось у  круговерті пригод. Незадоволених, постфактум, не залишилось. А тому, “Show must go on”, але про все по черзі…

Учасники.  Оргкомітет все той же – я, Катя та Андрій без лишнього розголосу тихенько щось готуємо, потім представляємо ідею і, коли уже все вирішено й майже стартувало, в останні моменти допрацьовуємо все і вся у величезній кількості. Вічні студенти :-) І, як завжди, окремо оргкомітет не дієздатний, тільки разом на щось таке масштабне спроможні – не треба вникати в причини, історичний факт і все :-)

А от учасників побільшало. За «масштабами злочину» – ростемо над собою у майже геометричній прогресії: перша гра – дві команди і вісім учасників, друга гра – 6 команд і 20 учасників, третя гра – 11 команд і 47 учасників. Склад бажаючих пограти повниться друзями, друзями друзів та зовсім новими обличчями. Особливо у цьому плані сподобалась «еволюція» минулорічної команди «Стрінги» – якщо рік назад вона складалась з двох дівчат, то цьогоріч кожна з них спочатку привела по окремій команді з 4-5 учасниками в кожній, а потім усі вони поперемішувались між собою та з іншими командами в майже хаотичній послідовності. Добре знайомі команди з турклубу дещо розбавились новими і, до того, незнаними обличчями. Взагалі, народ у більшості підібрався однотипний і, окрім однієї команди, тим чи іншим боком знайомий з тур клубом «Університет» (чи збирається знайомитись, або просто трохи в курсі про існування такого). Загалом, це добре, оскільки туристська натура з її прагненням пригод і частково прихованим бажанням «залізти в «задницю», застрягти там і бути цьому радим!» дуже допомагає командам в підтриманні позитивного тонусу під час гри, тривалість якої – майже доба.

Як і раніше – міські «квестери», як вогню, бояться лона матінки природи у місяці листопаді, а «виключно» спортивні туристи/альпіністи не завжди спішать з лісу виходити.

Отже, на старт виходять команди з промовистими назвами (у вільному перекладі): Пінгвіни, Білки-Дуділки, Зоопарк, Можем і, МазаФаза, Снусмумрики,  Вовченята, Пухнасті, Боязкий старт, Сталкер, Зелені чоловічки. Побажаємо їм удачі – вона дуже не завадить.

Прокладання маршруту. Шлях команд цього разу пролягав у «дєбрі» Чернігівської області, де поховались сліди минулої слави гетьманів, аристократів, козаків, та багатьох інших персонажів нашої історії. «Колесо історії» на початок ХХІ ст.. зберегло в основному пам”ятки сакральної культури наших предків, проте оборонні фортеці і розкішні палаци теж «вкрапляються», ну і краєвиди гарні усюди (особливо це відчувається після бурхливого київського «мурашника»). Тому є достатньо підстав сподіватись на чудові враження від гри.

Відносно попередніх ігор, накреативили досить багато нововведень, як «місцевого» так і «глобального» рівня. Серед найбільш вагомих змін – відсутність чіткого лінійного маршруту й велика самостійність учасників у виборі шляхів слідування, спроба розкрути гру за межами турклубу, куди більша прив’язаність до реальних історичних персонажів та таких самих історичних подій, ніж до всього решти (в попередній же грі основу “легенди” складали сюжети відомих міфів, билинні герої, та інші «казки, легенди, тости», сумнівної історичності).

Команди мали поринути у круговерть пошуків скарбу й ми намагались створити атмосферу справжньості цього діла. Для цього потрібна була якась бувальщина, до якої можна було б інтегрувати усі бажані місця регіону… Так на горизонті з’явилась історія родини Розумовських, олігархічного (тобто - аристократичного) “клану” часів Російської Імперії…

Вибирати було з чого, адже декілька поколінь роду Розумовських тим чи іншим боком відзначились в історії – будували міста і храми, керували Академією наук, реформували Гетьманщину, були видатними дипломатами і вченими (місцями – авантюристами і терористами), представляли Росію на самому Віденському конгресі, дружили з Бетховеном (і їм присвячували цілі симфонії), «кохали» саму імператрицю, вбивали імператора, видавали себе за персидських княгинь і претендували на європейські престоли…

Не меншим розмаїттям відрізнялись і місця, куди хотілось би відправити учасників – початкова «вибірка» включала Батурин (запланований “апофігей” гри), Чернігів, Ніжин, Козелець, Лемеші, Новгород-Сіверський, Глухів, Прилуки, Качанівку, Остер…

Реальність, як завжди, зменшила наші «апетити» В результаті здорового глузду залишилось перших п’ять точок, відповідно і кількість персонажів до сюжету ми змогли залучити дещо меншу (розбавивши її іншими, не дуже пов’язаними між собою але не менш цікавими історіями).

Так, у результаті творчих пошуків, з’явилась на світ божий з лабіринтів Вікіпедії терористка Софія, яка розповідає про скарби свого прадіда, ключі до якого заховані по численних місцях «бойової слави» роду Розумовських…

Як завжди, один вікенд витатили на розвідку йна собі відчули усі переваги “недорозвинутості” транспортної системи регіону.

Розвідка по місцях “майбутньої слави” наших команд

Гра. Гра структурно складалась з трьох частин: передгри – невеликого квесту по Києву та Інтернету зі знайомством з легендою наших пошуків та основним шифром; першого етапу – нелінійного руху між вибраними локаціями ( а ля рогейн – коли сам маршрут собі складаєш і збираєш поступово клаптики інформації), та другого етапу – лінійного квесту по Чернігову, який і приводив до скарбу.

Передгра. Розпутувати загадку розпочали за кілька днів до виїзду, коли команди отримали від нас такий от кавалочок інформації:

Шановні капітани!

Вітаємо вас із початком Передгри нашого квесту!

Вашим завданням буде розповсюдити матеріали передгри серед учасників вашої команди. Приймати участь у передгрі може як вся команда, так і лише один чи декілька представників від неї. Кінцевою метою передгри буде познайомити вас із персоналіями квесту та вказати вам місце і час старту. Будьте уважні, не прогавте початок пригод!

Усього в Києві існувало три пам’ятника одному з російських царів – один в саду Інституту шляхетних панянок, один в Голосієво і ще один на Царській площі. Останній був запроектований італійцем та відкритий на честь 50-річчя скасування кріпосного права. Виконаний в стилі класицизму він був перевантажений бронзовими алегоріями (Правосуддя, Милосердя, Шляхетних селян), барельєфами, гербами, коронами та орлами.

Але до наших днів не дожив жоден з них.

То ж, ви можете логічно припустити, що на даний момент, жодного пам’ятника цьому царю в Києві не існує. Але попри всю логіку, це буде невірно.

Отож ваше завдання – віднайти цей загублений, але виживший в страшну пору знищення будь-яких натяків на царську добу пам’ятник.

Прізвище автора цієї скульптури – це пароль до архіву за цим посиланням http://www.ex.ua/load/36972111

Архів містив два ребуси – лист від нашої героїні, пані Софії, розгадавши який, можна було дізнатись про час та місце зустрічі та незрозумілу поки табличка...

Несподіванок не сталось: ми вірили в мозговитість наших гравців, і не дарма – на зустріч прийшли представники усіх команд, що означало успішне розгадування попередньої загадки. Але завдання продовжували насуватись на команди  – тепер вони отримали по згаданій у листі книжці, яка була ключем до ребуса-таблички і... не отримали ніяких чітких вказівок щодо місця та часу старту... Чи з усіма зустрінемось на вихідних?

Ось так виглядали перші завдання

З усіма!! До 7.00 ранку суботи й ця загадка була успішно подолана командами: шифр не представляв собою чогось надзвичайно складного, але певної здогадливості потребував – набір цифр означав номера сторінки то номера літер на сторінці. Літери формують текст, який і веде далі. Чесно піддивились такий у 2-й серії улюбленого “Шерлока” з вкрапленнями віддалених спогадів про Штірліца.

На старті команди отримали нову партію завдань і нову таблицю-ребус, заповнення якої й було головною метою цього етапу. Ніби нічого складного? – на попередню табличку усього день давався та й шифр ніби як знайомий вже. Але.. циферки з цієї таблички то розкидані по усіх вибраних нами містах та селах(пам’ятаєте ж з листа, що ключі до скарбу зберігаються у пов’язаних з родом Розумовських місцях). Зібраний до купи набір циферок давав розуміння, що буде і що робити далі (при правильному зборі інформації та дешифруванні, звісно) Так розпочався перший етап (головоломки до цього були передгрою).

У спробах полегшити життя учасниками, забезпечили усіх квитками до Конотопу, які складно в останній момент придбати, а без яких складно швидко почати. Більшість команд велосипеда не вигадували і скористались ними. Правда транспортну систему регіону, в основному зрозуміли не зовсім так, як ми і повиходили у Ніжині (теж адекватний варіант, але пертись відразу в найбільшу транспортну «задницю» маршруту – Батурин, було б логічніше).

В тих же пошуках полегшень маршруту для команд, для КП у Козельцю і Лемешах встановили завуальовану низьку пріоритетність – при умові правильного розв’язування завдань у Ніжині та Батурині і узагальнюючого погляду на усю гру, туди можна було б і не їхати

.

Перший етап. Отже, старт, «Скверик» біля залізничного вокзалу, пів сотні учасників отримують завдання і починають думати, сперечатись, панікувати та рухатись (послідовність дій у кожної команди своя). Одні трясуть «талмудами» роздрукованої Вікіпедії, інші щось гуглять, ще інші впевнено рушають в невірних напрямках, але усі швидко розбігаються у різні боки, залишивши нас у самотності.

Команди зібрались, отримали завдання, і розбіглись хто куди…

Організатори ж поїхали дозбирувати рюкзаки і неспішно попрямували до Чернігова. На найближчі декілька годин, здається, можна забути про команди… У Чернігові «дослідили» чудовий генделик «Вареничну», з насиченим меню, настоянками, смачними стравами і офіціанткою, яка починає сяяти при вигляді туристів з рюкзаками. Вирішили, що можна наступного дня довести її до оргазму, привівши “на каву” делегацію в півсотні людей з рюкзаками.

Через кілька годин після старту почали надходити перша інформація про рух команд з усіх трьох наших локацій і навіть дещо більше (деякі таки вирішили, що їм терміново потрібно в Глухів). Як завжди, гравці приємно дивували своєю швидкістю та винахідливістю і по дорозі назбирали кожна свій, унікальний та неповторний набір пригод. Завдання (як і завжди) проходились набагато швидше, ніж ми очікували, попутно ж гравці викручувались з різних неочікуваних ситуацій, підключали до розгадування головоломки різних навколишніх персонажів –працівників музеїв та пасажирів транспорту, ДАЇ-шників та священників, звичайних перехожих і ще бог зна кого - усі перипетії тільки їм відомі, ми ж спостерігали „звисока” за пересуваннями ...

Під час гри народ займається хто чим

Завдання були різного роду – від простих (порахувати чи переписати щось там і десь там), через комплексні (порахувати багато що і де та звести до купи, щоб отримати одну циферку) до інтелектуальних (правильно порахувати щось, як слід перед тим вникнувши в завдання). Команди, що не перший раз грають з нами, уже розуміли, що завдання треба читати від і до, включно з усіма тими довжелезними історичними описами, навіть якщо вони там виключно для загального розвитку учасників висять – а то ж можна і щось важливе пропустити). Наприклад, одне з „улюблених” завдань гравців виглядало ось так:

Гетьманський палац – велична споруда, яка будувалася у 1799-1803 рр. за проектом видатного шотландського архітектора Чарльза Камерона. Щоправда, в ті роки Розумовський вже гетьманом не був, тому палац будувався як графська резиденція. Палац збудували у стилі палладіанізму. Це чи не єдина така споруда в Україні. В основі цього стилю лежать строге дотримання симетрії, врахування перспективи та запозичення принципів класичної храмової архітектури античного періоду. Засновником цього стилю був італієць Андре Палладіо.

Палац був триповерховим. З боків до нього приєднувались напівротонди, а фасади були прикрашені з одного боку балконом, а з іншого лоджією та колонадами. За життя Кирила Розумовського палац так і не був добудований. А в 20 роки ХІХ століття його підпалили. Після того він тривалий час стояв без вікон та даху, облуплений та обгорілий. Але навіть у такому стані палац виглядав дуже велично.

У 1911-1913 роках тривала реставрація палацу Розумовських, але Перша Світова не дозволила її закінчити. Кілька спроб реставрувати будівлю було здійснено у радянський період. Але їх теж не закінчили.

Зараз палац вже відреставровано. У ньому музей. За своєю мистецькою цінністю палац Розумовських є одним з найкращих в Україні. З двох боків від палацу, за існуючими кресленнями, відбудували два флігелі. На подвір’ї палацу розбито пейзажний парк. Хоча будівля зазнала не одне руйнування – але зуміла зберегти не лише зовнішню коробку, а й сякі-такі залишки інтер’єрів: ліплення, печі, паркет.

Палац зводився з цегли, а от перемички, колони та карнізи – з блоків пісковику, який спеціально привозили з Новгород-Сіверського. Головний фасад колись було звернено до парку, на дорогу виходила тильна сторона, але зараз парку немає, є просто собі дерева, що стоять на чималій відстані, як челядь під час гетьманського обіду.

b5, b7, a18, a22, a23, a24, a25, a39, a45, a46, a48, a53, b72, a75, b79, a82, a84, a87, a88: к-сть колон та прямокутних пілястр палацу іонічного ордеру.

Для вірного розв’язання такого завдання довелось проникатись, що таке іонійський, дорійський та коринфський ордери, дізнаватись різницю між колонами та пілястрами.і намагатись визначити усе це безпосередньо на будинку.. Після того нас навіть обіцяли задушити (але до табору уже змінили гнів на милість).

Деякі завдання виявились не по зубам більшості команд, або ж розв’язувались випадково, наприклад:

Вам потрібен пам’ятник, присвячений тому ж образу, що й ця відома українська пісня на слова Андрія Малишка, яку певно кожен співав колись в школі.

b37: запишіть двічі цифру х у вигляді «хх».

x: к-сть ґудзиків на піджаку у хлопчика.

Відповіді не буду писати – можливо ви справитесь краще? ;-)

Проте абсолютна більшість завдань не являли собою нічого надзвичайно складного, була тим чи іншим боком пов”язана з Розумовськими і вимагала активного руху поміж пам”ятками архітектури та дещицю уважності..
 
 

Оббігані учасниками об”єкти  у Козельці, де Наталка Розумиха збудувала грандіозний храм на честь успішної долі її синів, крім того у місті є ще декілька архітектурних пам”яток

Шмат унікального і неймовірно красивого іконостасу собору у Козельці

Історія стоїть біля дороги,

Та й дивиться, хто їде по соші.

Йде череда, туман взяла на роги,

А он село, що зветься Лемеші

Десь там жила Наталка Розумиха,

Грицькова жінка, гарна й молода,

Як ще був жив, набралася з ним лиха,

Такий він був п’яндига й гуляйда,

Але й козак, просмолений, мов човен,

Жагучо любий до безтями рук.

Як він помер, весь світ сльозами повен

в дощах стояв до самих Базавлук.

Л. Костенко

Село Лемеші – батьківщина роду Розумовських

Церква на місці могили батька братів Розумовських

Та симпатичний будинок на місці їхньої хати

Церква у Ніжині, в якій одружився Кирило Розумовський

Таку кількість симпатичних старовинних храмів, як у Ніжині, ще треба пошукати.

Ніжинський університет та використані у грі пам”ятники міста

Палац гетьмана Розумовського у Батурині

Церква, у якій було поховано гетьмана Розумовського

Батуринська цитадель

Будинок головного судді Кочубея

Команди оббігують-розв”язують завдання у Батурині

І чого точно вистачало, так це новизни...
Ну наприклад, ви знали, що..

На початку ХІХ століття в одній з церков міста працював священиком батько видатного мореплавця, людини, яка в якості капітана здійснила першу російську навколосвітню експедицію.

Він був виходцем із старовинного українського роду, але у світі його вважають російським мореплавцем. А ось в Україні про нього на жаль знають мало.

У 1786 р. почалася війна зі Швецією, відтак юних гардемаринів було достроково випущено на флот. Юний гардемарин, другим за списком скінчивши курс, ледь не у віці 13 років був призначений на 32-гарматний фрегат "Подражислав". Водночас з товаришем по навчанню, німцем за походженням, отримав бойове хрещення у морській битві при острові Готланд та ще кількох боях. У 16 років він одержав звання мічмана, а у 20 - лейтенанта, і у числі 16 кращих офіцерів був направлений для проходження морської практики до англійського флоту. Приймав участь у боях проти революційної Франції, де відзначився і був контужений. Воював з піратами у водах Північної Америки, подорожував по США, спілкувався з президентом Джорджем Вашінгтоном, побував у Вест-Індії, супроводжував англійські каравани біля берегів Південної Африки та Індії, де відвідав Мадрас і Бомбей. Збирався у плавання до Австралії, та у 1797 р. був відкликаний до Росії, де одержав чин капітан-лейтенанта і командування фрегатом. У 1802р., за участь у 16 морських кампаніях та двох великих битвах був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня.

В 1799 р. його товариш по навчанню став керівником морської експедиції з Петербургу до Аляски, і запросив у поміч свого друга. 7 серпня 1803 р. з Кронштадта у незвідану путь вирушили два шлюпи під командуванням двох друзів. Наш герой відкрив один із Гавайських островів, який навіть назвав своїм ім'ям, та острови в архіпелазі Олександра.

Він також першим описав Гаваї у книзі «Мандрівка навколо світу…», яку видав 1812 року своїм коштом, оскільки вона була написана українським варіантом церковнослов'янської мови (англійською вийшла у 1914р., а російською — у 1947р.) та склав перший словник гавайської мови.

b17: просумуйте к-сть літер третього та четвертого рядків та відніміть від цього числа к-сть літер першого рядка присвяти на п'єдесталі пам’ятника видатному мореплавцю. Використовуйте двозначне число, тобто не складайте його цифри.

З цим завданням організатори дещо розбіглись у поглядах – я вважав його надзвичайно простим, а Катя – достатньо складним.

Деякі команди розкусили нашу систему пріоритетності й відмовились від ідеї відвідувати усі локації, іншим же відповіді давались не так легко і їм потребувалось більше їздити. Транспортні негаразди долались теж, хто як вміє – хтось відразу шукав чи викликав таксі, хтось автостопив, хтось добросовісно виглядав громадський транспорт.

Поступово гра наближалась до Чернігова. Кавалок першої команди був на старті другого етапу ще засвітла, випереджуючи решту на декілька годин!

Другий етап. Розшифрувавши табличку, команди опинялись біля одного з дерев на Валу м. Чернігів, неподалік Історичного Музею, де на них уже чекав новий квест – лінійний. Пачка завдань охоплювала усі більш-менш відомі пам’ятки центру Чернігова - храми, монастирі, кургани, могильники, пов”язані з містом події (наприклад, версію про Іллю Муромця, похованого в одному з курганів) а також деякі міські легенди – як от про поховання вампіра “а ля Дракула”. Кілька годин на оббігати це все таки треба було витратити, відшукавши у абсолютній темряві ледве помітні, але від цього не менш габаритні кургани, розібравшись у старовинних соборах та, при потребі, виконавши завдання з наших пасток – від пошуку апельсинки до фото розкопок з лопатою (серед ночі, між іншим ;-)) Не без приколів та форс-мажорів - Чернігівський історичний музей вирішив саме тепер перейти з літнього розкладу на зимовий... а ми то їхнього графіку роботи на дверях "прив"язали" одне завдання - довелось по ходу гри вносити правки і інформувати команди.

Ми ще могли застати Чернігів таким

Але для більшості команд він був таким

Як не дивно, перед фінішем зав’язалась боротьба – одна з команд спіймала за хвоста хорошу карму й надолужила декілька годин відставання від лідера, зовсім трішки не вистачило їй для переможного „спринту”. На фініші обидві команди були уже за 14 годин після старту, прибігли з різницею в 34 хвилини (для подібної гри це зовсім впритул) й знайшли кожна свій свій скарб – в земляному гроті поміж коріннями дерев у світлі десятка свічок чекали свого переможця золоті монети (рошенівської “чеканки”) та артефакти гетьманської влади (з вмістимим від коньячних заводів).Кажуть – виглядало дуже по справжньому. Крім скарбу, команди-переможниці “роздерибанили” призовий фонд у вигляді 18 краєзнавчих книжок різного гатунку та географічних карт.

Скарб, переможці і фініш команд

Третю (а невдовзі слідом за ними четверту, п’яту та шосту команди) довелось чекати більше трьох годин, готуючи як не плов то глінтвейн і вислуховуючи усі емоції та пригоди команд. Сьома команда ще на годинку пізніше добилась до гурту. Наступний „прихід” стався вже зранку – о 4-й та 6-й ще дві команди завершили свої пошуки. Остання з фінішувавших команд переночувала десь біля Козельця, героїчно продовжила пошуки й наступного дня опівдні добилась до табору, провівши на маршруті загалом 30 годин. Одна команда не витримала наших знущань над їхньою цілеспрямованістю та повернула назад до Києва по закінчені першого етапу.

Табірний будень організаторів

Гру успішно завершено: після фінішу останньої команди й відсипання усі остаточно перейшли в режим “матрацне ПВД з прогулянками містом”, розбіглись хто куди й з часом, хто маршрутками, хто електричкою рушили на Київ.

Усім дякую за ГРУ! До нових зустрічей!