Веселий румунський каучсерфінг й несподівана фортеця даків

Каучсерфінг по-румунськи, це виявилось весело. Почалось з того, що після появи маршруту на відповідному сайті, нас запросив якийсь хлопчина. Причин не їхати до нього у нас не було трохи більше, ніж зовсім. І нехай в те Ораштіє ми й не збирались зовсім - але в глибинку зарулити завжди цікаво, та й майже по дорозі це містечко. Закінчилось безліччю цікавих знайомств, дегустацій та несподіваним потраплянням в одну з маловідомих дакійських фортець.

Дорога в Ораштіє

В Ораштіє потрапили після довгого й насиченого дня, коли зранку виїхали з чудового Сібіу, хвилею транспорту дістались до Хунедоари, а ввечері зрулили в напрямку нашого хоста.

З Хунедоари приміськими поїздами дістались станції Ораштіє - невеликої платформи посеред чогось, що добре описується словом "східноєвропейська глибинка", тобто спокій, пил, певна колоритність та поруйнованість. До міста залишалось 4 км, які пройшли в пошуках вайфаю (треба ж якось списатись). Знайшли вже в місті на якихось лавках коло ринку. 

Хост надіслав адресу, але моя "Мапс Мі" показувала чотири майже перпендикулярних між собою вулиці з такою назвою. Потім виявилось, що так і має бути - це одна вулиця якось квадратом звивається тут. Виявилось, коли хост нас забрав з тієї лавки під ринком:-)

Ораштіє – невелике містечко, аналогічне нашим “райцентрам”. Історія – досить довга у англійській “Вікі” й не представлена в українській. Найцікавіші події в цьому регіоні відбулись в часи Дакії та Риму, тобто 2 тисячі років тому. Центр Дакії – столиця та основні фортеці знаходились у горах якраз навколо Ораштіє, туди ми й прямуємо. Населення сучасного міста – майже 20 тисяч й поступово зменшується. Інфраструктура – відповідна, досить мила центральна площа з церквами й вулиці та невеликі “спальні райончики” навколо. Багато отих приємних трансільванських будиночків з червоними дахами. З цікавого – є фортифікований храм у центрі з досить солідними стінами. Роздивлялись те все ми переважно вночі, тому обійшлось без фоток. Але не без вражень

Знайомство з Робертом

Хост, тепер не "віртуальний" а цілком реальний - позитивний хлопчина з щирим румунським ім'ям Роберт Хольцінгер (ми все-таки в Трансільванії, саксонці і все-таке) та не без колориту в зовнішності (вуса, капелюх). Роберт живе з батьками, які влітку на кілька місяців кудись їдуть й в той час він запрошує каучсерферів. Приймає гостей, по ходу, бо скучно. Життя в невеликому містечку Румунії не дуже відрізняється від такого ж українського, й різноманітністю та насиченістю не дуже балує. Тому, першою фразою було, як ми ставимось до пива. Радості позитивній відповіді не було меж й вже за кілька хвилин ми дегустували Тімішоару та розмовляли про подорожі, політику, спорт та інше...

Роберт працює інженером чи то механіком на якомусь невеликому виробництві, любить музичні фестивалі, комп'ютерні ігри, людей, пиво й подорожі. Що він там грає - мені важко було зрозуміти, але знайшли спільну мову у темі старих історичних стратегій серії "Total war", побідкавшись разом, що сучасні сильні відеокарти не дають можливість грати у ті старі та кльові іграшки. Подорожі - сам періодично їздить по Європі, розповідей про Азію та інші віддалені від нас регіони не оцінив. Англія, Німеччина - ось де круто, каже, туди цікаво їздити йому. Але мандрівниками захоплюється - їхньою свободою й різною побаченою екзотикою. З піїїтетом й дещо закоханими очима показував сторінки різних мандрівних фотографів й фото Монголії, Казахстану, інших красивих віддаленостей...  Й до себе гостей  теж любить приймати - спілкуватись, слухати й розповідати. Перед нами тут жив якийсь хлопець із Закарпаття, який подорожував автостопом й не відразу до нього доїхав, застрягши в дощ в якомусь селі. "Реалі крейзі гай", цитую!

Роберт розповідав про Румунію якось в такому ж тонусі, як у нас прийнято говорити про Україну. З його слів, Румунія країна страшенно корумпована й корупція має там довжелезні традиції. Аж до того, що найдорожча в світі автодорога знаходиться десь тут. Найдорожча, звісно, не пропорційно витратам, а через махінації. На мої зауваження, що нам їхню боротьбу з корупцією в приклад ставлять  й ми в курсі про їхні успіхи та жінку на посаді спеціального прокурора, яку бояться усі можновладці й яка пересажала безліч народу, не дивлячись на посади,  Роберт відповів ствердно. Прогрес, каже, ніби як є, але все-одно, ще багато залишилось - люди занадто до корупції й відмовитись від звичок не так щоб просто. Економіку оцінив як погану - виробництво часів соціалізму розвалилось й багато хто їздить на заробітки до Європи. Але, в той же час, каже, в Румунії тепер досить багато європейського виробництва, й навіть у них в Ораштіє якийсь завод відкрили. Дохід не дуже високий за європейськими мірками, але, йому достатньо. Житло Роберт теж дуже вже просилось до порівнянь з нашими - схоже на квартири "старого зразка", коли багато килимів, різних сувенірів за склом й шаф з книгами. З прочитаного, правда, тільки путівник "Lonely Planet" - я не до кінця зрозумів, то був жарт, чи ні..

Якийсь важливий військовий завод в Ораштіє  - дещо побитий на вигляд, але працюючий

Посиділки тривали, пиво закінчилось, ми перемістились на вулиці міста.

Далі була спроба показати нам найкрутіше місце Ораштіє (мабуть) - якийсь "луна-марк" на військову тематику на базі колишнього військового заводу. Не те щоб дуже хотілось, все-таки жителям воюючої країни військові розваги не завжди імпонують, але Роберт нас таки кудись повіз. Луна-Парк виявився закритим, тому його замінили на прогулянку околицями міста й посиділками з пивом в генделику на центральній площі Ораштіє.

Мілітарі-парк в Ораштіє

Посиділки перемістились в найближчий генделик, а наш гурт поповнився Алексом - довговолосим тату-майстром й вчителем художнього мистецтва. Цікавий хлопець, з яким теж швидко знайшли спільну мову й багато про що говорили, наскільки дозволяли знання мови. Аж до демографії... Одне з нещодавніх наукових досліджень довело, що вживання алкоголю сприяє кращому спілкуванню іноземною мовою. Я завжди щось таке підозрював!

Далі були ще кілька друзів, ще якісь розмови, нетверезі прогулянки нічним містом...  Познайомились з братом Алекса який зовсім нещодавно повернувся зі служби в Афганістані й тепер щедро осяює простір пошлуватими жартами, та його дружиною. Усі пристойно англомовні - трохи краще за нас. Й у цьому теж відчувається більш тривала євроінтеграція Румунії. Подумалось, наскільки можливо у нас у невеликому містечку зустріти гурт достатньо англомовних людей?

Дійшли з румунами згоди, що "нейтів-спікери" погано говорять цією самою англійською :-) Швидко там, заплутано, склади ковтають.... Запам"яталось, що Алекс іноді вживав для побудови майбутнього часу слово "shell", оте яке не "will" і про яке колись в школі говорили як про необхідне, а потім в універі - як про застаріле й давно забуте. Кумедно чомусь. Виходить, поки "нейтів спікери" розвивають й змінюють свою мову, безліч народу по світу вчить попередній варіант й знає саме його. В кінцевому рахунку, ще незрозуміло, кому легше

Посиділки з румунами

Вислухавши наші з Юлею подальші плани відвідати Сармізегетузу, нові знайомі довго радили, як нам краще дістатись до потрібного села й потрібних руїн. Ближче ж до ранку вирішили ж самі нас туди відвести, а Роберт - скласти компанію в поході. Ранок прийшов несподівано швидко й прогнозовано важко. Але "наполеонівських" планів знайти оті фортеці даків то не скасувало. Зранку ми незвично мовчазно та звично сонно їхали з такими ж друзями кудись в провінцію…

Алекс, як покидав нас, сказав що це тільки на перший погляд такі між собою говірливі та веселі, насправді вони знають одне одного все життя й абсолютно в усіх деталях, що досить одноманітно. Тому вони страшенно раді бачити нових людей й спілкуванню з ними. Таке от занурення в румунську глибинку:-)

Фортеця даків в Костешти

Проїхавши з півдесятка невеликих сіл, доїхали до якоїсь межі за селом Костешти. Тут починались гори, й на зміну селам прийшли зелені схили. Є невеликі кафешки, кіоски з фаст-фудом та туристично-інформаційний центр з невеликою експозицією старого місцевого побуту. Дуже невеликою.

До Сармізегетузи ще 19 км, але на відстані 2-3 км з цієї точки можна дістатись до двох інших фортець даків, про які я до цього моменту якось і не чув. Роберт каже, що цей напрямок розвивається як туристичний виключно останні кілька років й тепер будують дороги до пам'яток, раніше якось й не здогадувались, що сюди можна їхати з пізнавальними цілями. А от про природні красоти відомо давно – гори Ораштіє популярні як місце для пікніків та зеленого туризму.

За селом Костешти – дорога до Сармізегетузи й інші фортеці в навколишніх горах.

  Тут розпочався наш з Робертом підйом у гору, а решта гурту поїхала поки кудись у справах. Підйом до фортеці це не тільки 2 км шляху й красиві дерева на маршруті, а ще й десь 150 метрів набору висоти, які ми з Юлею не дуже помічали, а от Роберт, здалось, "смакував" кожний метр, проклинав про себе гори,  насолоджувався відчуттям походу й задоволено посміхався до світу.

Підйом до фортеці даків Костешті.

Гори дуже нагадують низькі Карпати. Сама фортеця – пам'ятка швидше археології, ніж архітектури. На вершині горба можна роздивитись добряче присипані землею залишки кам'яних стін та фундаментів. Збудована даками в той самий час, що й Сармізегетуза. Зруйнована теж в той самий час й тими самими римлянами. Далі, по ходу, не відновлювалась й зацікавились цими каменюками відносно нещодавно. Не так давно усі ці руїни, разом з іншими фортецями, були включені до спадщини Юнеско під назвою “Дакійські укріплення в горах Орештіє”. Виділяються тим, що збудовані з великих кам'яних блоків.

 

Фортеця даків в Костешті – руїни стін та фундаментів посеред гір

На прогулянці в горах Ораштіє

Після цього трекінгу ми валялись на траві внизу й дочікувались друзів Роберта. В процесі дослідили кіоск з лангошами - не такими смачними, як на Проспекті в Чернівцях, але теж добрими. А в лісі в кількох сотнях метрів знайшли джерело - смак води з якого ми оцінили після спуску. Вода після повернення з гори – навіть такої невеликої – завжди особливо смачна.

Трохи згодом знову зібрались до купи великою компанією й подались до Сармізегетузи -  столиці держави даків, великої й інтригуючої фортеці, теж загубленої в горах Ораштіє.

Далі буде.