Хунедоара - вражаючий замок Корвінів

Хунедоара відома своїм вражаючим замком, який завдяки своїм ефектним "формам" став однією з візитівок Румунії. Замок можна довго обходити, обдивлятись, фотографувати з різних ракурсів й уявляти, в яких фільмах він міг би зніматись - історичних, містичних чи фентезі.
В решті ж, Хунедоара це депресивне місто-металург, куди не так щоб дуже просто дістатись своїм ходом.

Залізницями в Хунедоару. Запускаємо хвилю транспорту з чудового міста Сібіу до також чудової, як очікується, Хунедоари!

З прямим транспортом туди із Сібіу якось не дуже - автобус коштує 30 лей й відправляється в негуманний час 5.30 ранку. Прямого залізничного сполучення нема, до найближчої станції куди є - ще менш привабливих 40 лей квиток коштує. Але до замку хочеться - красивий дуже він на фото, та й в той район потрапити треба, далі дакійські фортеці нас чекають:-) Отже... Автостоп? Щось ніяк поки не виїдемо - спека, лінь за місто окремо вибиратись, чи що там ще заважає:-) Тому поки гвалтуємо сайт місцевих залізниць. Єдиний приміський поїзд в Західному напрямку стартує в 7.25 до деякої станції Вінту де Джос, де за 10 хв після прибуття можна перескочити ще на один такий же й ним дістатись Деви чи Симерії - найближчих до Хунедоари живих станції. З Симерії навіть поїздом далі можна, але пересадка довга - ліньки чекати.  Там якось розберемось.

"Хвиля електричок" несе нас в Хунедоару

Двома потягами, кожен з яких запізнився, дістались Симерії. Другий з них виявився навіть  міжнародним IR до Будапешта, з вай-фаєм, розетками, кондером за гуманних 7 лей. Симерія - місце глухувате, але допитатись жіночок де сідати на Хунедоару таки вдаолось. Говорили про "но англезе" й тикали пальцями, де саме чекати. Прийшов бус на Деву, водій якого висадив на перехресті де за 5 хв підхопив бус вже з Деви на Хунедоару. Таким чином з трьома пересадками, за 5 годин часу й 28 лей з носа дістались таки тієї Хунедоари. Від вокзалів (а вони поруч), до замку десь 3-4 км. Є громадський транспорт, але містом гуляти цікавіше.

Автостанція Хунедоара

Хунедоара - металургійний центр. Сказати що металургія в Хунедоарі розвивається давно, це нічого не сказати. Перші металургійні підприємства тут заснували ще римляни майже дві тисячі років тому. "Тяглість" металургійної традиції ще до недавна забезпечував величезний металургійний комбінат. Чи працює він зараз - невідомо. Виглядає поруйнованим і всюдисущим - коли повзеш повільним румунським приміським поїздом, то здається що цей меткомбінат ніколи не закінчиться. Сучасна Хунедоара, можна сказати, виявилось "підгулявшим" супутником металургійного комбінату, куди заїжджаєш через руїни, йдеш через скучні "комуністичні" квартали й десь за трубами, бетонними стінами й невеликою річкою знаходиш таки той замок. Й він таки величний, красивий й дуже цікавий.

Замок Корвінів. Вхід коштує нескромних 30 лей (7 євро) з дорослої людини. Ще 5 - за фотозйомку, але якогось контролю за цим не помітив. Рюкзаки залишили біля охоронців на вході. Відвідувачів в п'ятницю багато було, повсюдно доводилось юрбитись в натовпі й фантазувати на предмет - як тут добре коли безлюдно. Але те на загальне враження не повпливало, більше все ж "з висунутим язиком" (спека й цікаво ж) дивишся вгору й навколо, а не на натовп.

Замок Корвінів в Хунедоарі. Ми дістались.

Хто такі ці Корвіни? До відвідування замку якось мало чув про таких. Іноді фортецю ще називають замком Хуньянді - цього діяча я знаю, відомий вояка 15 ст., переважно воячив проти османів в процесі чого важкодоступні замки були важливим аргументом. В той час й з'явилась ця фортеця та отримала свій впізнаваний стиль - пізню готику. Оці всі гострі вежі, вікна, арки, спинки крісел, списи вояк й язики блазнів. Готика, це каміни в холодних кімнатах, високі стіни й ідеали, глибокі урвища й почуття віруючих, яскрава ліпнина з приводу й без - герби, візерунки, химери різні. Й такі самі яскраві епідемії, які викошували цілі регіони - чистота, доступна їжа й санітарія це вже ж не зовсім "готика". 

Замок Корвінів, а після відвідин замку я це вже знаю - "родове гніздо" цих самих Корвінів. Отой відомий діяч "ще не Корвін" Янош Хуньянді подарував його своєму сину, вже Корвіну. Корвін, означає, ворон й саме цей птах зображений на гербі роду. Корвін, до речі, не простий був, а цілий собі король. І замок, відповідно, був королівський - це добре "для піару" й "залученості аудиторії" - яка королів переважно любила й слухалась, крім тих випадків коли бунтувала й четвертувала (не про цей замок, якщо що). Король Матіяш Корвін виявився достатньо толковим - об'єднав розрізнену територію, налагодив економіку, з перемінним успіхом воював з усіма навколо (найбільше - з турками) й зробив свій двір центром культури, залучивши Угорщину до Відродження. Після смерті в регіоні відбувся відкат по всіх тих досягненнях. Замок розвивався подібним чином - ставши рідкисним для регіону прикладом поєднання готики й цього самого Відродження, після чого мало змінювався.

Замковий міста,0 надбрамна вежа  й інші укріплення із замкового рову

В замку Корвінів у Хунедоарі найцікавіше - це сам замок. Ці всі вежі, стіни, кімнати. Фортеця складається з кількох рядів оборони й якось органічно насаджена на скелю. Ззовні дуже високі й вражаючі стіни та вежі, усередині ж невелике подвір'я з насадженими на нього в кілька поверхів різними корисностями - палацом, тронною залою, церквою, господарськими кімнатами. Є криниця, в'язниця й якась легенда про полонених турків. Одна з великих веж взагалі відділена від основного "масиву" фортеці й з'єднана з ним високим бойовим ходом. Мабуть довго таку махину треба було штурмувати невеликим арміям середньовіччя. Помітні невеликі "апгрейди" під артилерію, але в цілому здалось що замок не "імпрувили" особливо під Новий час, він так й залишився в пізньому Середньовіччі - у великих війнах участі не брав, а від несерйозних військ міг відбитись ще довго.

Замок у Хунедоарі: ефектний, насичений, готичний та ренесансний

Після смерті короля ще деякий час його рід володів замком, після чого почалась чехарда з кількох десятків маловідомих власників, аж поки в 18 ст. замок не відійшов до відомих власників - Габсбургів, за яких став адміністративним центром для контролю за тією самою металургією, яка в Хунедоарі така древня та, до недавна, потрібно.

Свідками веселого життя Габсбургів та інших є певна кількість розкішних меблів й солідних мисливських трофеїв у замку. Експозиція у залах не дуже вразила - трохи зброї, трохи знаряддя різного (не більше ніж, наприклад, в туристичному інфоцентрі в горах під Орештіє ), меблі, одяг макети  й фотки різні, прикольні дзеркала для фото "в рамці" :-)

Експонати в залах замку - мисливські трофеї, зброя, поховання..

 Дзеркала "для фото" в залах замку теж присутні

В кінці 19 ст все, що було в замку, успішно згоріло. В ХХ ст., як й більшість подібних об'єктів - став цікавинкою для туристів. Красивою цікавинкою.

Ще трохи замку

Навколо замку є трохи туристичної торгівлі й два невеликих "місцевих" музеї, куди вже особливо не хотілось. В самій Хунедоарі помітили ще 4-5 шпилів різних храмів, кілька з них проглянули в процесі повернення. Православна церква якась красива виявилась, церква на цвинтарі привернула увагу черепичним дахом з викладеним роком чогось важливого, але більше всього порадував фонтанчик з холодною водою біля будинків місцевої адміністрації - старого, місцями прикрашеного й нового, місцями скляного.

Гуляємо центром Хунедоари, ефектна церква та якийсь місцевий діяч

Залізничний вокзал Хунедоари. Погуляли й треба їхати далі. Тим більше каучсерфінг нас чекає неподалік, в Ораштіє. Вибирались залізницею. Залізничний вокзал в Хунедоарі здався дуже символічним - величезний й майже не діючий, схожий на той самий комбінат і трохи на місто. В наш час така доля спіткала багато подібних "металургійних" міст по усій Європі...
Центральний вокзалузал височенний - з шпилем та масштабними розписами на тему праці, і порожній. Ну, якщо не брати до уваги кількох дівчат із слабоалкоголкою в руках. На пероні є дві лавочки й знаки про інфраструктуру (вода, смітники) без самої інфраструктури. В одному кутку вокзалу життя таки жевріло - в кімнаті під написом "Хунедоара" поміж купою вазонів сиділа якась жінка, на вулиці  стояло авто, собача будка, речі різні, все було схожим на жиле приміщення. Ні, квитків, каси чи розкладу там не було.

Величезний й запустілий вокзал Хунедоари. В це місто ходить рівно один вагон.

Порожні зали, старі й нові зображення....

Ближче до часу відправлення, на вокзал підтягнулось декілька людей, а згодом й сам той єдиний вагон який сюди ходить, повільно підрулив. Тягу до цього вагона вручну від'єднали й після ряду рухів коліями приєднали з іншого боку. Народ завантажився в поїзд, квиток на 3.90 провідник виписав вручну - поїхали!

Ну, як поїхали - гарячий роздовбаний вагон повільно посунув вздовж руїн металургійної індустрії, 20 км до Сиберії проломив майже за годину, ставши третім за сьогодні поїздом, що не вкладався в графік.

В Сиберії відразу взяли квиток (ще раз 3.90) до Ораштіє - це неподалік зовсім, десь 15 км.

Поїзд знову не прийшов вчасно. Четвертий на сьогодні, але наші плани ці недотримання розкладу так й не змогли порушили. Ми таки дістались до Ораштіє.