Беллапаіс: готичне абатство в Кіренейських горах.
Абатство Беллапаіс - готичний монастир на схилах Кіренейських гір, зразок європейського середньовічного мистецтва далеко на Сході. Збереглись великий храм, частина приміщень, багато красивої готики в оздобленні. Розташований в мальовничій місцині посеред невеликого села, описаного в цікавих книгах. Радує мандаринками. Якщо коротко, якщо більше - читайте далі.
Відвідали цей монастир в переддень нового року, прогулявшись з Кіренеї. Транспорт, звісно, в місті є, але нові міста потрібно пізнавати ногами - усі інші способи занадто поверхневий результат дають. Тому - гуляємо. Не спинив нас навіть незвичний для цього теплого краю холод й дощ з вітром, рятуючись від якого, відігрівались по забігайлівках. Від центру Кіренії до абатства кілометрів шість. Дорога пролягає через райони, як нам здалось, елітної забудови - тут сконцентрувались достатньо великі й доглянуті вілли. До наших палаців з навколокиївських сіл їм далеко ще, але на типову Туреччину з невеликими зачуханими дворами й аби як організованими міськими багатоповерхівками теж зовсім не схоже. Дорога “смачна” - періодично знаходимо солодкі мандаринки й милуємось купою інших екзотичних фруктів на деревах. Гірких, правда, більше.
Село Беллапаіс не велике, виглядає мило й автентично, будинкам років по сто тут. Абатство чудово вписується що в пейзаж, що в забудову села. Беллапаіс знаходиться на схилах Кіренейського хребта, який в цій частині називається відомим словом “Бешпармак” - 5 пальців, тобто. Але тут це не національна страва яку цими п'ятьма пальцями потрібно їсти, як у Казахстані, а п'ять вершин над селом. Назву селу дав монастир й походить вона від французького “Abbeau de paix” - Абатство миру, якщо дослівно. Венеціанці цю назву вимовляли як уміли й виходило щось схоже на “Беллапаіс”, так й закріпилось.
Монастир, як й в старовину, домінує над одно- та двоповерховими будиночками навколо. З одного боку над ним - вершини хребта, з іншого - панорама на Кіренею й море, лиш встигай головою вертіти то до верху до до низу. Красиво. Центральна вулиця вже зовсім туристична - майже усюди щось пропонують туристам, як не сувеніри то кавусю.
Беллапаіс – красиве село у передгір'ях
Абатство Беллапаіс - чудовий зразок готичної архітектури. Це далеко не перша готична споруда, яку ми побачили на Кіпрі - були вже величезні собори-мечеті в Фамагусті, але щоразу дивуємося хитросплетінням історії і заплутаності усього на світі.
Абатство засноване в 12 ст. одним з численних тоді орденів. Статус монастиря тут отримали на початку 13 століття й деякий час життя обителі було досить успішним - сюди привозили реліквії (найцінніша - шматок хреста, на якому було розіп”ято Ісуса), до реліквій тягнулись веренвиці паломників, туризм цей приносив доходи монастирю й королівству, яке періодично надавало абатству різних звань та регалій. В 14 столітті життя монахів ускладнилось - під час війни Кіпру та Генуї монастир пограбували, а популярні “туристичні об'єкти” вивезли. Якщо вірити історичним книгам, то монахи після того пішли в загул й розпусту аж до 16 століття. В цей час разом з монахами в келіях жили жінки “легкої поведінки” (хоча я думаю, легкої поведінки тут були якраз монахи), а в послушники брали тільки дітей монахів.
Прикрили цей імпровізований “сімейний бардак” мусульмани, які після розграбування монастиря віддали його православній церкві. Остання використовувала за призначенням тільки церкву, решта ж стали господарськими спорудами, де зберігалось сіно, стояла худоба й т.д. Комплекс потрохи розтягували до початку 20 ст., коли, вже “за Британії”, взялись за реставрацію. Після турецького вторгнення абатство позбулось функцій храму, а з часом стала одним з головних туристичних об”єктів турецької частини острова.
Абатство Беллапаіс – перлина готичного мистецтва
Туристів при нас було достатньо багато - як європейців так і турків. Та й кількість торгівлі свідчить, що місце популярне. Подивитись є на що - чудово збереглась монастирська церква й деякі інші споруди монастиря, зокрема, трапезна. У церкві тьмяно й трохи містично, багато старовинних різьблених речей, іконостас й розписи 17 ст. Величезне приміщення трапезної зараз облаштоване для концертів. Ще сподобався красивий мармуровий білий саркофаг, перероблений під вмивальню. Я чомусь думав що саркофаг венеціанський, виявилось крутіше - йому дві тисячі років й він перевезений з Саламіну.
Прогулюючись територією собору, часто погляд зупиняється на тих чи інших елементах готичного декору - ліпнині у вигляді невеликих чи то гаргулей чи то янголяток, готичних арках. Ще чомусь на території є античні колони, мабуть теж із Саламіну. Монахи тягнули собі все на світі, чи що? Про популярність серед туристів, до речі свідчить вже той факт, що мандарини підписані заборонами “не рвати” - мабуть східноєвропейці тут теж бувають й вони не в курсі, що цей вид - декоративний..
Двір абатства, приміщення трапезної й церкви
Назад до Кіренії повертались в дощ - спочатку знову прогулялись через це миле село, а далі застопили машину з кількома молодими турками з Нікосії (вона ж Лефкоша). В дорозі намагались щось говорити нам про Путіна, гадаю - матюки.
Мені Беллапаіс відомий ще за книгою Лоренса Дарелла “Гіркі лимони”, так як автор жив саме у цьому селі. Книга написана талановито. Починається як опис місцевого колориту, історії, жителів від британця, який працював в Беллапаісі колоніальних часів. Проте, більше всього в книзі розповідаєтся про розгортання війни - як ліниве й мирне населення в силу багатьох чинників поринає в жахливу круговерть міжетнічного конфлікту. а поки все не розгорілось, Беллапаіс виглядав приблизно так:
Если вы намерены работать, не сидите поддеревом Безделья. Слыхали про него? Его тень делает человека не пригодным ни к какой серьезной работе. А жители Беллапаиса традиционно считаются самыми большими бездельниками на всем острове. Они здесь все землевладельцы, картежники и любители попить кофе. Поэтому и доживают до глубокой старости, все как один.
“Гіркі Лимони”
Лимончика я по дорозі таки зірвав - будемо ввечері досліджувати, наскільки вони гіркі.
Повертаємось до Кіренії й терміново беремось організовувати собі Новий Рік - скоро вже стемніє а ми до кінця не розуміємо, чим займемось далі. Плануємо знайти хостел, посвяткувати в комфорті, завтра оглянути як слід місто й ближче до вечора порулити в замок Святого Ілларіона у горах. Скажу відразу - тільки останній пункт із запланованих вдалось реалізуватитак, як хотілось.