Охтирка: старі церкви, пиво та поручик Ржевський.

Охтирка - козацьке місто з прикольною назвою, в якому можна знайти ансамбль храмів на чолі з великим собором, залишки старого міста та пивзавод. Невелика й цікава зупинка, якщо вже в цей край занесло.

До Охтирки потрапили під час невеликої подорожі Слобожанщиною, відвідавши перед тим Суми й Тростянець. З останнього доїхали сюди улюбленим рейковим автобусом. Місцева залізнична станція кінцева на своїй гілці й до неї 4-ри рази на день доходить рейковий автобус з Сум через Смородине (в Тростянці) та Кириківку. Залізничний вокзал дещо осторонь від центру міста й маленький зовсім, так ніби в село потрапили. Гуляючи від нього до центру проходимо під величезною кількістю абрикос, вишень та шовковиці.

Назва місто ніби як слуху, але що це за місто навряд чи багато кому за межами Охтирки відомо. Мені особисто пригадується команда “Нафтовик”, яка колись у вищій лізі грала й завдяки певним заслугам вляпалась в одне гумористичне шоу, де уявний гість з майбутнього дивувався :  "- это ведь невозможно! Это как Динамо Киев Ахтирке проиграет!!! …  - что, правда, что ли?" 

Якщо є "Нафтовик" то, мабуть, є й нафта та нафтопромисли. А оскільки місто знаходиться на історичних територіях слобідських козацьких полків, то "застиглі в камені" залишки історії у вигляді цікавої архітектури чи ще чого мали б знайтись. Й, так, охтирське пиво в “наливайках” Києва трапляється. От і всі знання :-).

Йдемо по тихенько від вокзалу до центру  Переважає одноповеохова забудова старими будиночками, далі річка з купою качок, хащі....  За мостом через річку центр став насуватись стрімкіше - в горОдах з'явились багатоповерхівк,и а з часом й старі вишукані будинки зрідка повиростали уздовж вулиць.

Люди живуть на території міста здавна, 3000 років тому тут знаходилось скіфське поселення, а в часи Київської Русі – прикордонні укріплення. після навали монголо-татар навколишні території знелюдніли й стали частиною Дикого Поля, аж до 17 століття, коли сюди ринув потік переселенців з Правобережної України. А от заснували місто, як не дивно, поляки – збудувавши фортецю в 1641 році. Далеко в ті часи їхні амбіції простягались…  Хвиля переселенців часів Богдана Хмельницького була настільки великою, що на новозаселених територіях сформували слобідські козацькі полки, один з яких був Охтирський. Полк брав участь в численних європейських війнах (й не тільки, серед кампаній полку значиться, наприклад, Персидський похід 1725 року). В 1765 полк перейменовано в гусарський, який проіснував до 1917 року. Полк відомий – тут служили, наприклад, поет Лермонтов, композитор Аляб”єв, поет-партизан Денис Давидов. Згідно деяких джерел в Охтирському полку служив сам поручик Ржевський – герой невисокосвітських анекдотів та майстер прямолінійних підходів. Останній же гусар Охтирського полку помер в 1999 році у Стамбулі у віці 109 років.

Охтирка – військовий форпост, поступово змінюється Охтиркою – промисловим містечком. Тут з”являється перша в Російській Імперії тютюнова мануфактура й ряд інших заводів. В 1895 році з”являється залізничне сполучення. А вже в ХХ столітті в місті знаходять поклади нафти. “Кувейтом” Охтирка не стала, але велика частка української нафти видобувається саме тут й понині. Серед уродженців Охтирки пригадуються Остап Вишня, Микола Хвильовий, Микола Зеров, Іван Багряний.

Центр Охтирки це Соборна з площа з ансамблем з кількох храмів, найбільшим та найкрасивішим з яких є Покровський собор, величний храм середини 18 століття, проект якого розроблено в майстерні самого Растреллі. Собор цей тут дійсно красивий і великий такий, домінуючий - як у козацькі часи, коли майдан був центром життя поселення. На більшість козацьких храмів Лівобережжя цей собор не дуже схожий й я б таки назвав його прикладом “єлизаветинського бароко”, не такого вже й поширеного в Україні. Хоча різні джерела про це по різному пишуть. Непогано так – імператриця будує собор десь в далекій Охтирці, а роботи виконує найкращий архітектор імперії. Невже зблизька з кимось з гусар-козаків познайомилась, що штовхнуло її на такі дії? Ржевський?!:-) Дзвінниця собору є, крім усього, окремим храмом. Введенська церква-дзвінниця збудована в кінці 18 століття, як й сусідня не дуже висока церква Різдва Христового. Разом ці храми й створюють симпатичний ансамбль Соборної площі в Охтирці. ще декілька старих церков, переважно поч ХХ століття, розташувались на інших вулицях міста. Зокрема – Спасо-Преображенська церква (1907 р.), Юр”ївська церква (1908 р.) та Архангело-Михайлівська церква (1884 р). На околицях Охтирки є Троїцький монастир, заснований ще у 17 ст. в якому ніби як навіть печери є. Але ні часу ні погоди оглядати “спадок” Охтирки так детально у нас вже не було.

Покровський Собор та Введенська церква-дзвінниця на реставрації

Церква Різдва Христового та Спасо-Преображенська церква

Тривалий час Охтирка було містом військовий й тут значилась якась фортеця, але це було настільки давно, що сліди її зараз годі й шукати. Ще є кілька цікавих будиночків на центральних вулицях, проте особливо вражаючого за межами центральної площі не побачили.

Насправді ми потрапили сюди в дощ, тому оглядали не стільки архітектуру та екстер'єри храмі,в скільки інтер'єри фірмового магазинчика з Охтирським пивом, якраз навпроти головного собору. Дивним чином розливне у них наливалось виключно у дволітрові пляшки, що дещо затримало екскурсію вітринами цього магазину. З вікон пивного магазинчика можна досить непогано оглянути архітектурний ансамбль Соборної площі. Особливо, в дощ.

Старий будинок у центрі Охтирки.

 

Охтирське пиво та залізничний вокзал

Добиратись до Охтирки найдешевше та найпередбачуваніше з Сум рейковим автобусом чотири рази на день. Розвинуте сполучення автобусами-маршрутками з обласним центром. Автобусами швидше, але приміськими поїздами куди дешевше. Далі вибирались на Полтаву – хоч і не далеко (дві години автобусом), але сполучення не дуже розвинуте. Останній автобус на Полтаву йшов о шостій вечора.

Резюме. Оглянути: храми собооної площі. Транспорт - маршрутки та приміські поїзди з Сум. Проживання - не виявлене, але й не шукалось. Харчування - присутнє, включно з продукцією місцевого пивзаводу.