Маленьке село на красивих берегах із солідними руїнами минулого. Є красивий костел закинутий і руїни синагоги, які ще спробуй знайти у хащах. З тих часів, коли Межирів було містом, залишились. Усе на тлі мальовничої подільської природи
Це був день чигирів, зеленого туризму і ненапружених переходів на Каміно. Ми пройшли 2 км до Межирова, порозглядали його руїни і далі подались в Сербинівці, де нас чекав зелений туризм. Усього десь 9 км за день пройшли, і це було прекрасно після попередніх "двозначних" кілометражів. Більше про цей день у відео
Отже, день. Спочатку пів дня релаксували на березі річки Рів під селом Межирів, куди приперлись учора зі Жмеринки. Півдньовка, це такий формат походу, коли півдня не треба нікуди йти і можна повалятись трохи, порозглядати всі ті сліди, які похід уже залишив на тілі. А потім півдня кудись іти. У Межирів, наприклад. Це не далеко
Після дньовки недоліком те, що потрібно виходити в саме пекло з обіду. Ходовий день був короткий, але вражень цю добу ми отримали чимало. Майже відразу почався Межирів.
Колись тут було місто, тепер помирає село. Проходить через такі поселення як Межирів. Я би не зарахував за проходи за населенку. Тут дуже мало людей. Ми їх практично не бачимо, а як бачимо, то якісь поодинокі уже літні. Красиво тут.
Рання історія Межирова пов'язана з королевою Бона, та що була в Кременці, в Барі. Тут заснували замок, і кілька століть це було місто - таке на перехресті світів, на кордоні з Диким полем. Відповідно — постійні війни, набіги, руйнування іноді. Але розвиток ішов паралельно. Тут було місто з усіма атрибутами, з магдебурським правом навіть. А це ж і торгівля, і податки, і самоврядування.
Ще в XX столітті місто було районним центром. У 30-х роках. Зараз - зовсім невеличке село, яке явно вмирає. Друга світова по місту важко пройшлася. Тут третина населення були євреї.
Як часто буває зі старими містами, вибрали красивий райончик з водоймами і крутосхилами. У Межирові чималі ставки є, мабуть тамможна на ніч зупинитись.
Головною пам'яткою тут є костел закинутий. Дивні враження від місця, таке більше із Західною Україною асоціюється, але ось, на Вінничині теж є.
Костел Вознесіння, збудований 1794 року і діяв до 1945 року. Двіста з гаком років йому. Насправді достатньо великий костел. Трохи контрастує на невеликому селі, на масштабах.
Коло костелу столик і, здається, цю територію використовує сусідній дядечко як власну. Непривітний досить, щось набуркотів нам не дуже розбірливо і не дуже задоволено. Можливо йому здається що на його територію приперлись.
Залізли усередину. Трохи вражаюче — в невеликому подільському селі така масштабна руїна. Тільки можна цеглою по голові іноді получити. Зазвичай поява великих руїн ні про що хороше в історії не свідчить, але є в них якась своя така романтична атмосфера.
Руїни минулої величі. Поспішайте бачити.
Це дзвіниця, колись була з цегли. Фасад натякає на колишню вишуканість. З одного боку там ліпнина ще збереглася, з іншого — ростуть дерева
Ще в селі є православна церква не дуже цікава і далеко не закинута й, як свідчила мапа, мають бути руїни синагоги. Наша "Експедиція" пішла в пошук. Спочатку було складно, потім якийсь дядько - сторож підприємства, мабуть - спробував пояснити, за деякий час зрозумів що легше буде показати і відправив у якісь хащі зі словами "ото всі ходять але ніхто нічого не робить".
Ну, всі були праві, дійсно руїна.
Навколо хащі і сміття. Відчуй себе Індіана Джонс у джунглях, чи щось таке.
З описаного в неті є ще вапнякові печі, але ми якось той бік села оминули. І пішли в бік Сербинівців довгою дорогою. Пообідали коло кринички яка коло будівлі чи то сільради, чи то клубу, колись була. Зараз зачинено й заросле. Вода смачна.
Багато закинутих хат. Іноді не зовсім розумієш, в селі ще чи вже за селом. Йдемо у село Сербинівці, це близько 6 км. Ми там будемо ночувати у форматі зелений туризм
