Polissia Adventure Race: доба пригод у лісовому краї

Пригодницькі гонки, або ж екстрим-марафони - вид дозвілля, що поєднує в собі спорт, пригоди та подорож у віддалені місця. Репортаж з гонки Polissia Adventure Race, яка нещодавно відбулась в красивих та досить віддалених лісах Житомирського Полісся

Субота, восьма ранку, сиджу на рюкзаку в тамбурі електрички до Коростеня з книгою "Автостопом по галактиці", вже читав її але знову захотілось погортати і місце якесь влучне, хоча й "галактика" навколо ще та: кошик з курчатами, мішок з бройлерами й безліч людей -сонних, заклопотаних або ж нудьгуючих. 

- а ви куди їдете? - сусідня жінка налагоджує комунікацію :-)

- на змагання, під Коростень - й тицяю рукою на рюкзак, який мав би бути красномовним.

- а що то за змагання?

- марафон екстримальний, коли бігаєш на велику відстань, знаходиш різні точки й виконуєш завдання.

- ого, то ви теж змагатись будете?

- та ні, я так, тусити, можливо допоможу чимось на місці.

- тобто ви, цей, як його, менеджер?

Далі наші долі розійшлись :-)

В Коростені перескочив на маршрутку в Лугини, яка запам'яталась наклейкою "не стой над душой" під великим образом якогось святого. Це селище і є моєю метою сьогодні - базовий табір змагання розташувався на березі річки Жерев відразу за ним. Поки йшов з рюкзаком від маршрутки то ловив спантеличені погляди та наївні запитання від місцевих - у ці місця туристи явно не часто добираються, та й узагалі регіон здався депресивним з точки зору життя в ньому. А от природа розкішна - просторі ліси й луги, зелень куди не глянь, хащі непролазні, квіти в полі, чагарники колючі, ягоди смачні й різні, комарі шалені, річечки. 

Зранку в таборі людно й гамірно: півсотні заклопотаних учасників вештаються поміж наметами, розбираються з мапами, ладнають спорядження, налаштовуються на гонку, просто триндять. Скоро вони усі стартують й доба пригод розпочнеться.

 

Не зачаруватись цими місцями просто неможливо

"Polissia Adventure Race" - пригодницькі перегони в форматі мультиспорту, які цього року відбуваються вперше в глухих поліських лісах, куди я оце щойно дістався.

Мультиспорт - командні змагання на час 

з подолання довгих дистанцій в природних умовах. 

Учасники можуть використовувати різні засоби пересування: 

байдарки, велосипеди, мотузки, ноги й багато чого ще.

Суть справи: здолати, м'яко кажучи, не саму просту дистанцію. Змагання відбувається впродовж доби в двох класах, в одному з яких потрібно подолати відстань у 120 км пішки, в іншому – 40 км пішки та 150 км на велосипеді, а також виконати технічні етапи, серед яких орієнтування на байдарці, слеклайн, стрільба з лука та пневматичної гвинтівки, мотузочна техніка.

Організатори марафону – "Команда МКС”, й клопотів з підготовкою у них вище даху: організувати усі різноманітні етапи гонки, забезпечити добирання для учасників й роботу табору, подбати про безпеку й багато-багато іншого, для чого потрібно чимало зацікавлених людей зі “знанням галузі” й бажанням провести кілька безсонних діб в клопотах.

Впервые в эти края я попал уже в далеком 2002 году и не поддаться очарованию этих мест было просто невозможно - розкриває передісторію змагання Вова Демянович, один з організаторів - идея проведения приключенческой гонки посещала меня уже давно, еще с 2012 года.  Решение провести мультигонку Командой МКС было принято в конце зимы этого года. Весной приступили к реализации. Придумывание названия (версий было много, но выбрали самое простое), логотипа, поиск карт, байдарок, выезды на разведку и постановку КП, поиск спонсоров, споры, шутки, недопонимание и совместный труд – неполный перечень того, из чего создается гонка.

Нарешті літнє орієнтування!

Для участі позїжджались команди з Києва, Житомира, Львова, Миколаєва та інших міст, є як постійні й дуже сильні та вправні команди, так і зовсім новачки чи “спортсмени вихідного дня”, які швидше розважаються, ніж претендують.

-  нарешті літнє орієнтування, теплі ночі, не будемо мерзнути та проламувати кригу при бродах боліт. Погодьтесь, звучить круто!  - коментує реєстрацію своєї команди Андрій Кисіль, учасник з багаторічним стажем у подібних гонках.

Наскільки потрібно бути сильним й досвідченим, щоб брати участь у подібних змаганнях? Відповідь напряму залежить від амбіцій. Якщо хочете перемагати - доведеться зіштовхнутись з тренованими конкурентами, а от брати участь в режимі "just for fun" може, як на мене, багато-хто, головне виявити бажання й деяку завбачливість щодо своїх відносин з віддаленими від цивілізацій місцями.

З необхідного на маршруті: альпіністське спорядження, аптечка, ліхтарик, фотоапарат, мобільний, перекус. Бажано вміти цим усім користуватись, а також захистити (разом із собою) від непогоди та інших перешкод.

Як давно ти береш участь в подібних змаганнях? - допитуюсь учасницю Юлю Вітницьку. 

- мабуть років 10-12. Але ж я не прям "займаюсь" ) не тренуюсь, не претендую на призи. просто приймаю участь, якщо натрапляю на щось, що цікаво і по датам підходить.

 

Старт - юрба велосипедистів та пішоходів різної міри екіпірованості та натхненності ломанулась за обрій, вже після першого КП учасники розпорошаться, загубляться у величезному районі гонки (хтось і в прямому сенсі загубиться) й рідко бачитимуть один одного.

Після старту в таборі залишаються лише організатори й поміж постійно виникаючими заклопотаностями намагаються трохи відпочити – у більшості з них наступна ніч безсонна й не те щоб дуже виспані попередні. За кілька годин й вони роз'їдуться по різних етапах.

 - провести мультигонку это нифига не просто, зато временами очень весело - підсумовує  організаторка Аня Цирень

24 години пригод та блукань

Тим часом на маршруті відбувалась боротьба учасників з дистанцією, природою, собою, усім світом та усім іншим.

Дистанція марафону промаркована "контрольними пунктами" або КП - точками на мапі, які потрібно відшукати. Якщо учасник знаходить всі КП й рухається між ними по оптимальному маршруту, то він проходить заявлений кілометраж. Якщо заблукає чи вибере складний шлях - відстань й кількісь пригод можуть суттєво зрости. А ще ж бувають не вірно виставлені КП. Інше джерело пригод - самі мапи, міцні й великі, але видані ще у 1982 (!) році, жодних кращих мап для цього глухого району просто не існує.

Андрій Кисіль: Polissia Adventure Race для нас це 105 кілометрів й 24 години пригод та блукань. З самого початку в нас, як завжди, розпочались проблеми з орієнтуванням і ми конкретно тупонули вже на першому КП. А потім і на другому))) В цей момент стало ясно, що бажання позмагатись за призові місця, не для нас.

Природні умови в цьому регіоні дозволяють прокласти маршрут через різноманітні й, часто, досить красиві ландшафти – глухі ліси, глибокі й схожі на урвища яри, залиті водою кар'єри, організатори цим успішно користувались. В спекотний день після біганини лісом пірнути в прохолодну воду - є в цьому певне задоволення, близьке до мазохізму. Й далі побігти, бо ще ж повно завдань та етапів.

Дистанція дивувала різноманітністю. Етап з байдарками – красивий, ефекний і складний в організації. Кільком організаторам довелось розібрати та зібрати два десятки байдарок й добу  очікувати учасників на березі водойми, не особливо відволікаючись на сон. А учасникам потрібно було на байдах здолати кілометрів 10 й відшукати декілька КП.

Технічні етапи з елементами альпінізму  –  підйоми, спуски, переправи, різні залізання ,вилізання й пролізання кудись за допомогою мотузок - складові майже будь-якого подібного марафону. Якщо стикаєшся з цим вперше то можуть забрати багато часу. З чого висновок - тренуватись таки бажано, хоча б трохи.

На фото - "метелик", завдання коли потрібно перейти через дві натягнуті "навхрест" мотузки.

В наш час навик влучно стріляти може знадобитись в самих несподіваних ситуаціях. Під час гонки стріляли з пневматичної гвинтівки та лука. Але щоб виконати завдання, до нього ще потрібно добігти. Цей етап хтось з учасників назвав причиною більшості сходів :-)

Смерч навколо задниці

Найбільше перешкод учасниками створили все ж не складна місцевість, мапи, косяки "оргів" чи власні сили, а дрібні комашки - комарі. В їхній особливій наполегливості можна було переконатись вже в таборі: будь-які заходи в ліс, наприклад, по чорниці, супроводжувались серйозними сумнівами, наскільки сильно ти хочеш тих ягід.  Досвідчені в різноманітних походах учасники згадували про Урал, Карелію й свою знищену віру в те, що таких комарів в Україні не існує; розповідали як закутувались в увесь доступний одяг незважаючи на спеку, особливо красномовний Міша по приходу в табір довго не міг забути «смерч навколо задниці» й переводив на комарі усі інші питання про гонку.

Ці 24 години перегонів - коментує Андрій Кисіль - виявились суцільним пеклом повним комарів. Я, здається, за все своє життя не бачив стільки комарів, як за цю добу. Зупинитись, щоб відпочити, перекусити та подивитись карту і поорієнтуватись не було жодної можливості.

В таборі виникла версія, що Вова спеціально домовився про "імпорт" комарів з якогось Заполяр’я задля ускладнення дистанції, проте, як і часто, "вітчизняний виробник ускладнень" вияився досить "конкурентоздатним" сам по собі.

Вова Демянович: в мае 2010 года мы в полной мере ощутили на себе пристальное внимание полесских комаров. Репеллентов у нас не было, дым костра не помогал. Остались мы живы только благодаря тому, что пообещали этим кровососам привести к ним на съедение хотя бы полсотни людей. Шутка. Конечно же, хотелось показать красоту этих мест другим людям)

Довга ніч в базовому таборі

Тим часом базовий табір гонки жив своїм досить неквапливим життям той чималий відрізок доби, коли організатори вже порозїжджались по етапам, а учасники ще не фінішували.

Саша Нужний виконував роль «зав. госпа» – постійно знаходився в базовому таборі, знав що й де знаходиться та пів ночі готував юшку для усіх учасників дійства. Тільки через добу дізнався назву річки, на березі якої знаходився табір, але завдяки йому фініш завжди був гостинний до усіх на нього прибувших. 

Табір розташовувався в низині біля річки, й мобільного зв’язку, як й інформації про перебіг гонки, там особливо не було.  Періодично пробігав Вова, Сергій чи ще хтось з організаторів, розповідав якісь новини й їхав далі розрулювати чергову заклопотаність.

Перші учасники з’явились на фініші ввечері цього ж дня – які сходили з маршруту або ж просто пробігали дистанцію за своєю скороченою програмою. Табір же "працював" усю ніч: Сашко виконував свої прямі обов’язки юшковаріння й зустрічі учасників, а я з Вовою (не плутати з організатором) та Катею, які не наважилась бігти таку складну дистанцію й тусили в таборі - в силу можливостей йому допомагали - розповідали бувальщини та теорії, наспівували реперертуар гурту ХЗВ й таке різне.

Саша: у мене раніше коло спілкування було якесь однакове й подібне, а потім прийшов в Туризм і виявилось що стільки людей і думок різних може бути. 

Доковилялі ж вночі учасники розповідали переважно про комарів. І про те, як всю дорогу була маленька мрія - випити пива на фініші. Тепер от прибігли  - а пива якось і не хочеться :-)

Кумедно зустріли одну пару на роверах:

- Вітаємо на фініші, ура героям!!!

- Та ми тут на рибалку…

Ближче до ранку я все ж вирубився прямо коло вогню. Сашко зробив те саме вже засвітла та при наповненому таборі й з чотирма повними юшки казанами.

Емоційні миті фінішу

Вночі сильно тягнуло на сон, але розпочався найемоційніший момент гонки – коли учасники сходяться на фініш й починають розповідати про пригоди, в цей момент адреналін зашкалює навіть у слухачів. 

Крім вже згаданих й щиро вилаяних півсотнею спортсменів комарів розповідають про зарослі просіки й довгі зависання на мотузкових етапах, біг по шпалах як версію кари божої та вимерлі села уздовж маршруту, щасливі миті коли знаходиш рідкісний магазин чи несподівано пірнаєш в прохолодну воду кар"єру й менш щасливі - коли опиняєшся в грязюці чи колючій ожині, забуті перекуси й харчування малиною.

Щоразу дивуюсь, як люди умудряються отримувати задоволення, заганючи себе в складні обставини й долаючи чималі труднощі. Навіть коли сам це роблю. 

Не помиляється той, хто нічого не робить  

Також стало зрозумілим що на дистанції є деякі недоліки й життя учасників насправді складніше, ніж ми про те думали - невірно виставлені деякі КП, не дуже вдало організовані технічні етапи. Найскладніший випадок трапився коли на одному з технічних етапів дівчина зламала руку. Їй швидко наклали шину, відвезли в Коростень в лікарню та загіпсували.  

Як висновок з ситуації,  хочеться процитувати допис цієї ж учасниці в фб

"Редко когда для НС достаточно одного "слабого" места. В данном случае их было 4 плюс пресловутое "не повезло". Не ошибается тот, кто ничего не делает. Это касается как организаторов, так и участников. Бывает, что ошибаются даже опытнейшие орги, и самые матерые участники. Если гнобить первых и лошить вторых, бегать будет нечего и бегать будет некому. У меня зависимость от этих соревнований и я безумно радуюсь каждой новой гонке в Украине"

Ще були дзвінки від бабусі, яка вирішила перевірити справи у внука й не могла до нього добитись. Також здивували місцевих поліцейських, які зупинивши машину виявили там водія з розписаними текстами про сирки руками (довга історія) та дівчину з переломом.

Насправді будь-який масовий захід має ймовірність нещасних випадків чи форм-мажорів несподіваних й організатором завжди потрібно готуватись, й не лиш в туризмі та мультиспорті.

Перемогли не фаворити

За короткий час перед закінченням змагань табір знову захоплюють люди в спорядженні й з номерами. Обличчя учасників на фінішу відсвічують мало кому зрозуміле поєднання величезної втоми та дещо мазохістичного щастя, для якого іноді досить просто факту фінішу.

Відразу після фінішу підрахунок усього й церемонія нагородження переможців. Вова підказує, що перемогли не фаворити - таке завжди подобається, в усіх видах спорту. І мотивує на подальший розвиток та тренування як старих-нових чемпіонів так і тих, хто хоче посунути лаври з їхнього чола.  Декілька команд добре пройшли дистанцію але не вклались в відведений час.

По собі помітив, що навіть така от побічна участь в змаганнях розкручує оте саме шило в одному місці й спонукає' собі десь позмагатись в туристичних гонках чи чомусь подібному. Ну, як мінімум "50 км за 10 годин" восени бігтиму :-)

Юля Вітницька: В экстрим-марафонах нравится процесс. Нравится куда-то ломить, но с поставленной целью, а не абстрактно. Нравится преодолеть себя,  как бы пафосно это ни звучало ))) Когда часа в два ночи начинаешь просто вырубаться и проклинать всё и вся, и думаешь "всё, больше на суточную - ни ногой", а уже через три-четыре часа размышляешь, когда следующая. Захватывает азарт 

Що цікаво, учасники після фінішу спілкуються переважно про дві речі - які пригоди та труднощі були на дистанції й коли наступна гонка. Зі сторони це кумедно виглядає, коли довгі емоційні та не дуже цензурні  тиради про блукання, подертості, складні етапи, боротьбу з косяками, виснаження, недоспаність, покусаністть завершуються мрійливими уточненнями, коли ж там той наступний екстрим-марафон.

Й, так, це дуже мотивує до змагань навіть сторонніх спостерігачів.

До нових зустрічей!

За фото величезна вдячність: Аня Човнова, Поля Мельник, Андрій Кисіль, Олена Скуловатова, Борис Крімер