Містра – руїни величезного міста та чудові краєвиди
Містра, це відносно маловідоме, але надзвичайно цікаве місце поруч зі Спартою. Величезні руїни візантійського міста, засніжені гори на тлі цитрусових садів та чудові краєвиди куди не глянь - цього вже досить щоб додавати Містру до маршрутів не менш активно, ніж її відому сусідку 
Після розповіді про місто з гучним іменем Спарта могло скластись враження, що там залишилось мало цікавого. Так, от не розчаровуйтесь – по-перше, мало це все ж не нічого, а по-друге, зовсім поруч знаходяться вражаючі руїни візантійського міста Містра, які чудово доповнять враження від відвідин Спарти. Відносно маловідома назва, а дарма.
Містра це, водночас, величезне старовинне місто й красиві пейзажі з видами на долину Лаконії та гори Тайгету. Знаходиться це поселеняя, фактично, у передмісті Спарти майже у горах, й потрібну гору з міста вже досить добре видно. Дорога до Містри не довга - від будинку, де ми жили, навігатор нарахував 5 км, тому вирішили прогулятись пішки. З центру Спарти буде трохи більше. З автостанції до Містри ходять автобуси - декілька бачили за день, але не цікавились, гуляти приємніше. Пройшли декілька сіл, об'їлись апельсинами й довго рухались дорогою через оливкові сади, де кипіли роботи. Чи, точніше, “підкипали” – дерев було багато, а людей мало й працювали вони якось неспішно. Кілька раз зустрілись гурти, які обирали зрубані гілки навколо оточених лежачими на землі зеленими сітками дерев. Обібрані гілки складали на купу й палили, а наповнені сітки згортали в мішки. Можна було б в Містру й просто по трасі зайти, але там авто й не так спокійно - вибрали вузенькі бічні вулички, довелось постійно через гавкіт собак йти.
Сама Містра - село, дещо більше за перед нею пройдені, у центрі є кілька кафешок, церков й, ніби як, автобусна зупинка, ще пам'ятник комусь й лавочки навколо. Стародавня Містра знаходиться трохи далі за сучасну, а між ними можна наштовхнутись на невеликий і досить симпатичний водоспад. Ми випадково наштовхнулись - шило повело в сторону від асфальту, підозрюючи що там таки щось цікаве є. З цього місця стартують трекінгові маршрути в гори Тайгет з найвищою вершиною 2200 м. Якщо вірити мапам. Візуально ж - маркована стежка маршруту вперлась у водоспад й далі не зрозуміло куди нею йти. Але це не на зараз завдання. Ще трохи серпантину й вхід до величезного міста перед нами.
Роздивитись з низу гору міста можна й так, з дороги. Але це мінімальна частина вражень. А от щоб погуляти усередині, треба зазирнути в касу. Ціна (станом на зараз) - 6 євро взимку й 12 євро влітку. Час роботи взимку - до 15.00. Сонькам не дуже просто, так.
На цьому етапі Юля вирішила, що капучино з книжкою в теплій кав'ярні цікавіше, ніж набирати висоту поміж руїнами міста в дощ, а я - якраз навпаки. Домовились зустрітись у кав'ярні внизу й обмінялись телефонами, в Юліному сильніша камера а мій - щоб не загубитись без навігації. За кілька годин з цим обміном буде ще багато приколів, а поки я подався блукати поміж руїн, а Юля пити капучино.
Руїни Містри - високі, широкі й пейзажні. Заходиш через браму й починаєш блукати древніми вулицями. Саме збереженими вулицями. Будівель на тих вулицях мало, але контури й залишки стін є. Висоти в процесі, досить багато набираєш - метрів 200, зате вгорі цитадель з найкрутішими пейзажами. Види на долину Спарти переслідують весь час, а з вершини й на гори вид є, засніжені в цей час вершини зовсім поруч.
Містра була величезним містом в той час, коли Візантія доживала свого віку. Другий по величині центр імперії. Зручну для оборони скелю використовували й раніше, але саме візантійці розвинули поселення до величезного міста. А от збудували перші укріплення тут до них, франки намагались захищатись від... слов'ян. Де слов'яни а де Містра, скажете? Так то, але не так. В часи великого переселення народів слов'яни розбрелись повсюдно по Балканах, деякі добрели до цих гір...в них і залишились. І змогли там протриматись років так 500, коли в інших грецьких територіях слов'яни перемішались з більш древніми греками й стали більш сучасними греками. До 19 ст Пелопоннес носив слов’янську назву - Морея, мені дуже співзвучну з толкієнівською Морією.
Якщо фортецю Містри винести окремо від міста, вона все-одно буде цікавезною пам'яткою. Точніше ж не фортеця, а цитадель – адже фортецею було усе місто. Кількарівневою, до того ж – жила забудова теж була розділена оборонними лініями. Але згори також є й замок-цидатель, якраз який хрестоностці й будували.
Усередині збереженого не багато – все ті ж руїни, зати які ж краєвиди звідти відкриваються! В один бік – на Спарту й долину Лаконії
У інший – на захмарені й місцями засніжені гори Тайгету.
В міста було дві брами, через одну з яких я зайшов, інша ж ближче до вершини гори в не дуже зручному для потрапляння місці, й там теж є будка з квитками про всяк випадок.
Після падіння Візантії Містру захопили турки, при них тут теж був чималий центр, багатство якого основувалось на торгівлі шовком. Війни початку 18 ст й нетривале венеціанське панування сильно пошкодили розвиток Містри (насправді, занепадати в той час весь регіон почав, світ розвивався «за іншими напрямками»). В кінці 18 століття Містру захопили…. росіяни, але не на довго. Прийшли типу допомагати грекам повставати проти турків. Турки злякались і хотіли здатись всі. Містра здалась першою. Далі греки з албанцями (вони за всіх воювали періодично) розтерзали полонених й решта турків передумала здаватись, та так сильно, що перемогла росіян в й греків в кінцевому рахунку. А Містру розграбували албанці. Як завжди, заплутано. Далі нічого цікавого не відбувалось. Можливо, тому, руїни до сих пір існують.
З усіх будівель Містри найсолідніше виглядає палац деспотів – велика, кількаповерхова й якась готична споруда. Усередині величезний тронний зал на 360 кв м, а перед палацом – єдина в місті площа.
Добре збережені храми різного віку й розміру, їх декілька, а також кілька чи то палаців, чи то монастрирських споруд. В одному з найкраще збережених комплексів знаходиться невеликий музей Містри, експозиція не те щоб багата, але будівля кльова - кілька поверхів, внутрішній дворик, тераси, символи різні.
На території Містри з десяток різноманітних християнських комплексів, церкви та монастирі як правило древніх та симпатичних. Один з монастирів діючий, в церквах можна знайти старовинні фрески. Я найдовше роздивлявся церкву Святої Софії - порожня, невелика, симпатична, з пейзажем з ганку та відчуттям закинутості усередині.
Загалом, на оглядини Містри я витратив години дві, цього досить щоб швидко обходити велику частину, медитації на руїнах залишимо на інший час. Отже, треба ж якось з Юлею зустрітись. Списатись якщо шо, ми не можемо, так як її телефон виявився заблокованим, а так працює лише камера. "Кав'ярні внизу" ж існують в кількості, помітно більшій за одну. Щоб не розминутись, проходжу усі генделі вздовж дороги й розпитую персонал. У двох ресторанчиках нічого про високу, чорняву, "схожу на мене" дівчину не чули. Але коли я дійшов до самої Містри, біля мене зупинився мерседес, усміхнений дядечко за кермом якого вже знав, що я шукаю й сказав де саме сидить "your lady". Поки я йшов до села, один з чуваків з попередніх ресторанчиків опинився в місті, запримітив десь там Юлю, запримітив йдучого по дорозі мене й радісно повідомив мені, куди саме я йду.
Далі було капучино й гірос в Містрі, прогулянка назад до Спарти під дощиком, апельсини всюди й завжди. Дорогою запримітили пару непрацюючих зараз кемпінгів і гурт хлопців, припустимо, азійського походження, які працювали тут на збиранні оливок.
Спарта й околиці, це виявилось куди цікавіше, ніж очікувалось – руїни Містри, круті пейзажі, безліч апельсинів й позитивні хлопці з каучсерфінгу, це все важко було передбачити, коли читав перед тим описи Спарти. А далі нас чекає місто Каламата, від якого я не чекаю взагалі нічого особливого (хіба що багато гарного моря) – чи воно так вийде? Далі буде!
Далі буде.