пʼятниця, 24 квітня 2015 р.

Догубаязит - розкішний палац в мальовничому місці

Головними принадами міста Догубаязит, більш відомого як Баязет й яке розташувалось на "висоті Говерли" в трьох десятках кілометрів від Ірану, є розкішний палац Ішаак-Паші й чудові краєвиди навколишніх гір та долин. Як виявилось, це далеко не все, що там можна побачити й не про все пишуть путівники та інформаційні сайти.

11122800


Попрощались з гостинною родиною в Вані й стопимо далі, на Догубаязит. Перед тим випробуваним методом приймаємо „ранкові процедури”: знаходимо заправку й по традиції, дивуємо персонал – після тривалого зависання в туалеті, звідти виходить пара красивих і задоволених дівчат з мокрим розпатланим волоссям й вологими футболками. До слова АЗС у них навіть у цих захолустях досить сучасні й обладнані пристойними вмивальниками :-)

Машин на дорозі майже немає й стояти доводиться незвично довго. А перший же водій наполегливо пропонує поїхати разом з ним „купатись”. Знову ці турки за своє. Особливо наполегливо почав водій до нав’язуватись після розповідей, що ми на березі озера „чадир курмак”. Намета ставили, тобто. Мабуть, у них намет з дівчатами на березі озера й "казна що" є єдиним цілим - тому відразу очі горять у турків й спокуслива близькість розпусти починає негодувати в їхній свідомості:-) Ну або водій є рекламним агентом якогось басейну. Версію що ми дуже погано виглядаємо, тому нам пропонують відмитись навряд чи підходить – щойно з „душу” ж, хоча й "заправочного". Кілометрів через 40 водій зовсім задовбав й ми вийшли з машини, не особливо вдаючись в діалоги, чому. Але 40 км теж відстань, за що йому й дякуємо.

Далі їхали без пригод – ну, якщо вважати відсутністю пригод факт стопу дорогами, де на дорожніх вказівниках все частіше пише екзотичне слово „Іран”.

1112278011122777 
Караван верблюдів та інших навантажених

Все складається спокійно й звично – посиділи з мужиками в чайхані, порадували нашу подругу Шкарпетку фотками й листівкою. Взагалі, періодично про неї згадували (як про „поціновувача”), сидячи в генделиках разом із трьома-чотирма десятками чоловіків різного віку, статури, солідності – їй би тут сподобалось. Поступово достопили  до головної місцевої пам’ятки, палацу „Ішаак-паші”, якого я очікувано називаю „Ішак-пашою”. Гостинні турки підкинули нас під самі ворота палацу, за що їм окрема вдячність, так як місце це на відстані в кілька кілометрів за містом й знаходиться на висоті. Проїжджаючи містом, помітили, що сам Догубаязіт є чималою  військовою базою –  стрункі ряди танків, гармат та іншої техніки повсюдно виглядають з-за огорож військових частин. Відчувається близькість вірменського кордону. А з горизонту нам вже посміхається Арарат – найвища й найбільш відома місцева вершина.

Догубаязит (до 1934 р. Баязит) — місто на сході Туреччини, в 35 км від кордону з Іраном і в 25 км на південний схід від Арарату, на висоті 2000 м. Населення — 56 тис. жителів.
Вікі

11122781
На вулицях Догубаязита


Історія міста досить довга й заплутана (принаймні, якщо вивчати її по загальнодоступних джерелах). Розпочалась невідомо коли, але у місті ніби як є залишки фортеці часів Урарту. В античні часи місто опиняється на Великому Шовковому шляху, й для охорони торгівлі у перших століттях нашої ери князі місцевої вірменської династії будують тут цитадель. В 4 ст. будують місто Аршакаван, яке деякий час побуло столицею однієї з вірменських держав (усього у вірмен 13 історичних столиць). Місто заселяється за принципом слободи чи січі – тут дозволяли селитись різнорідним втікачам. Правда, місто досить швидко зруйнують під час воєн з персами й подальша його історія не вражає розмаїттям – періодично Баязид захоплювався різними країнами та правителями, проте весь час місто грало певну роль в міжнародній торгівлі. В 14 столітті місцеві султани монгольського походження з вірменського міста (во який космополітизм) збудували фортецю Баясет. В 16 столітті тут більш менш „капітально” окопались турки, а у 19 місто умудрилось стати „містом воїнської слави” російського війська – в 1829 році невеликий гарнізон довго й героїчно відбивав атаки великої турецької армії під час „Баясетського сидіння” (Чи не тому передбачливі турки тут таку велику кількість військ тримають?).

Про цю облогу потім не одну книгу й картину напишуть, фільми знімуть - епізод дійсно героїчний, але, як водиться, далеко не такий простий, як це у кіно виглядає. Поза кадром залишається, наприкад, різня мирного населення, яку в тій чи іншій мірі усі сторони конфлікту вчниняють - особливо тоді "відзначились" курди...  До слова, д нас військові походи Російської Імперії мають пряме відношення - командир особового складу гарнізону під час облоги був родом з Полтавської губерніїх, наприклад. Саме ж слово "Баясет" в моїй свідомості асоціювалось з воїнськими подвигами зі старих книжок та картин. Ну й чудовим палацом та навколишніми краєвидами, про що вичитав вже в процесі підготовки до подорожі.

Як виявилось, Догубаязіт це не тільки палац Ішаак-Паші й вид на Арарат. Про палац різні джерела туристичної інформації пишуть досить багато, але для мене відкриттям було що поруч із палацом знаходиться масштабна фортеця на чималій скелі, про яку я на той момент не знав нічого – путівники й сайти  факт її існування дещо обійшли. А вигладала вона дуже солідно - вичоченна скеля охоплена кількома рядоми достатньо збережених укріплень. Інформаційні стенди говорили, що це "античних часів". В інтернеті згадується про "укріплення Урарту", але ці стіни й вежі зовсім не схожі на те, що ми бачили у столиці Урарту в Вані (можливо перебудовані сильно). Та фортеця, в якій росіяни від турків відбивались? - на картинах вона виглядає зовсім не так, зате підозріло схожа на палац Ішаак-Паші, який теж деякі укріплення має. Залишки вірменської столиці? Залишки османських фортифікацій? Загалом, чия саме це фортеця я так і не зрозумів, але оглянути рекомендую.
1112279211122797
1112279411122798 11122802
аловідома фортеця в Догубазиті
 
На тлі фортеці палац видається не таким вже й великим (що оманливо,насправді), а разом вони створюють чудову панораму, яку так і хочеться доповнити Аладіном з лампою, Алі-Бабою з скарбами чи Сіднбадом на килимі-літаку. Ну або чимось фентезійним. Сам палац симпатичний як ззовні так і усередині, приведений до ладу, щільно наповнений панорамними оглядами околиць й туристами – в тому числі й американськими та європейськими. Цілий автобус туристів – такого ми давненько не бачили. Збудовано палац, судячи зі стендів, столітті так в 17. Хто такий Ішаак-Паша ми не дуже зрозуміли, але смак цей дядько безумовно мав. В Палаці багато кімнат і кімнаток, дуже красивого декору, як і водиться приміщення для гарему. декор слід особливо відзначити - різьба по камені тут в усій красі. Вражає. А от чого нема – так це яких-небудь артефактів чи експозицій окрім самого палацу.

11122808 
1112278211122796 11122784
Палац Ішаак-Паші в Догубаязиті

1112278311122787
Декор будівель та симпатичні відвідувачі.

 11122790
Дівчата у гаремі

Вхід не дорогий, лір 5 здається (можу помилятись з цифрою, але не можу з тим, що це не дорого). Неподалік є невелика торгівля сувенірами, але якоїсь серйозної інфраструктури тут немає - усе у місті, мабуть. Маршрутки, до речі, з міста сюди бігають. Але якщо ви не "повний інтраверт" - мандруйте стопом!

 
На ніч залишаємось тут же – у висячій долині неподалік траси над містом, в кількох сотнях метрів від палацу. Перед нами Догубаязіт з околицями як на долоні. Висота табору – 2000 м, майже як Говерла. Нарешті розігруємо розписний покер – давно хотілось, так як після минулорічної подорожі до Монголії ця гра міцно увійшла в перелік „дорожніх забавок”. Поки ми грали, стемніло, й місто ожило (прокидається мафія?) – то тут то там стріляли феєрверки і просто стріляли. Задумались, що в описах подорожей частенько згадується про „неприємності” від випадкової кулі місцевих жителів. В цьому контексті місце над селом уже не виглядає таким привабливим). Жарт, відстань для вогнепальної зброї занадто велика. В кожному жарті є доля жарту ;-)

1112279111122807
Ночівля поруч з палацом з видом на Догубаязит.

Зранку прийшло сонце і кози. А також сталось те, що давно мало статись – в якийсь момент стеля намету почала повільно на мене опускатись... „Чадир” зламався трохи більше ніж повністю - дві дуги тріснули водночас. Будемо не сставити намета, а розкладати? Але, оскільки зараз ранок й намет потрібно збирати, а не розкладати, вирішення проблеми відклалось на потім.

Сьогодні мандруємо до Карсу, де на нас чекає черговий гостинний „хост” по „кауч-сьорфінгу”  а далі уже й до Грузії рукою подати. Як потім виявилось - хост дещо тупенький, тому ночівлю буде найбільш трешовою з усіх за поїздку, але це буде ввечері. А зараз чимчикуємо до міста, а далі на трасу...