Карс - своєрідне місто цікавинок та непередбачуваностей.

Після мальовничої ночівлі над Догубаязитом, продовжуємо нашу подорож північним сходом Туреччини. Дорога пролягає повз сповнений символізму Арарат й виводить до Карсу - найхолоднішого міста Туреччини з "російським" минулим й кількома пам"ятками архітектури. Місцеві вважають Карс розпусним містом, а наші сподівання на гостинний каучсерфінг тут закінчились найбільш трешовою ночівлею в подорожі..




Стоп, як завжди, йде як помаслу. Спочатку „самозастопилась” маршрутка, яка без плати провезла нас до міста. Далі естафету „доставки” нас кудись перехопило ще декілька авто,з останнім з яких я умудрився годинки дві спілкуватись на дивному "суржику" турецької й „крокодила”, чим викликав усмішку дівчат.  За дві неділі в країні ми вже можемо поспілкуватись фразами на турецькій про невелике коло навколотранспортних питань. А ще трохи про футбол, політику, економіку, наші країни...

- „кардеш і геліііін” (сестра й наречена, шо не ясно?),

- еш???„...сонра!” (дружина?... пізніше!),

-  арба, отостопТуркей гюзель”!(враження про перебування у їхній країні),
- Суріа” – ууууу ☹! (розмова про поточну ситуацію  в Сирійській республіці),

-„Обама, петроль...” (важливі речі в перебігу близькосхідних конфліктів),

- „Украйна но соджук” (в Україні клімат далеко не такий холодний, як ви думаєте),

- „но отобан Украйна” (автошляхи у нас так собі),
-  Галатасарай? Фенербахче? Динамо! (розповідь про захоплення та хоббі),
- нереде долмуш Карс сонра? Но бугюн - ярін! Кач сат ве кач пара? Тешекюр! (а такими діалогами я вже чесав в останні дні в країні: - де буде автобус на Карс пізніше? - не сьогодні, завтра! Коли й скільки коштує? Дякую). 

Так і спілкуємось.... Водія цього, до речі, застопили в магазині – точніше він сам „застопився”, запросив підкинути куди нам потрібно.

Перші години по виїзді радує око величний Арарат, на який турки із задоволенням тицяють для нас пальцями й фотографуються та фотографують.

Арара́т — згаслий вулкан на Вірменському нагір'ї. Розташований у Туреччині, на березі р. Араксу, поблизу кордону з Вірменією. Має 2 вулканічні конуси: Великий Арарат — висота 5166 м і Малий Арарат — 3914 м, утворені базальтами. Вершина першого вкрита снігом. Є льодовики.

Вікі

Арарат - гора відома насамперед легендами про Ноєв Ковчег, який ніби як почиває десь на схилах цьому масиві. Призначили гору "причалом" ковчега древні, по ходу, досить просто -найвища вершина в регіоні, куди ж іще "якоритись?" Сама назва "Арарат" взагалі не дуже місцевого походження - її занесли сюди європейці, разом з переконаннями що ковчег тут. Древні вірмени, наприклад, називаги гору Масіс, а інші народи - ще по-іншому. Переконали, до речі, капітальово - назва прижилась й для вірмен навіть стала символічною, разом з горою. А ковчег до сих пір шукають числені експедиції. Крім Арарата ще декілька районів претендують на те, що ковчег саме там зупинився. й на самій горі є, як мінімум, два місця де він, ймовірно, може бути. Одне з них - "Араратська аномалія", форма рельєфу чимось з літака схожа на ковчег. Гора довгий час була закритою й недоступною для сторонніх, що породжувало числені легенди й домисли. На даний час адекватна версія про льодовикове походження аномалії звучить для багатьох не переконливо, тому пошуки ковчегу тривають!!

Одне можна сказати точно - гора відігравала завжди величезну роль в історії навколишніх народів й багато для кого була священою та сакральною. За давньовірменськими (й за багтьма іншими) міфами вона є прихистком вішапів - стародавніх міфологічних істот, яких зображували у вигляді вертикальних камяних стовпів, схожих на різних тварин. Найчастіше вони були схожими на риб, зокрема - вусатих сомиків, й стояли поруч із джерелами води та іригаційними спорудами, починаючи з ІІ тисячоліття до н.е. Первинно ці позитивні "чуваки" й були духами води, але згодом уява древніх на що їх тільки не перетворювала - від драконів й злих духів до китів та велетнів.

Любителі альтернативної історії відразу знайдуть зв"язок - чи не приземлялись на Арарат в давнину якісь "древні боги", які мали на землі "двіжуху" з неслабого розвитку техноліями й не відобразились вони в міфології місцнвих, як і багато де на землі? Висуну свою необгрунтовану теорію - древні начитались власних любителів альтарнитвного майбутнього! Взагалі, у всесвіті ще багато невирішених запитань.

Є теорія, згідно якої у випадку, якщо хтось достовірно з'ясує, для чого і навіщо з'явився Всесвіт, він тут же зникне, і його замінить щось інше, ще більш безглузде та незрозуміле.

Є інша теорія, згідно якої це вже сталося.

Ресторан "Край всесвіту "

В Україні чимось подібними до вішапів є "межові камені" в Кіровоградській області, й деякі інші символічні каменюки. Цих, символічних каменюк (менгірів) древні по континенту багато де наставили, насправді. 

На тлі Арарату! Ноєв ковчег десь тут.:-)

Картина Айвазовського "Ной сходить з Арарата". правда ж схоже? ;-)

 

Автостоп на Карс

З такими недообгрунтованими думками долаємо кілометри Туреччиною. Краї навколо, як і раніше - бідні, скотарські. Таке враження, що чим далі тим менше досягнень цивілізації спостерігаємо по селах. Але пейзажі стали відчутно зеленішими – ми на Вірменському нагір’ї й постійно знаходимось на „Висоті нормального карпатського хребта” над рівнем моря.

Пейзажі Вірменського нагір"я 

У Карсі водію пояснили, нехай висадить нас де небудь, а нас заберуть звідти друзі, з якими уже про все домовились. Десь так  і мало трапитись, але «хост» наш вичвився "зовсім турок!. Не зміг знайти нас у рідному місті після тривалої переписки, останнє повідомлення з якої містило точну адресу будинку поруч з нами й назву вулиць, що перехрещувались навколо нашої присутності. Це все ми дізнались в магазинчику, дядьки з яких за кілька годин очікувань почали сприймати нас мало не як своїх й підгодовувати печивом. Саме останнє повідомлення гласило, що найти нас не виходить. "Це турецький каучсерфінг, крихітко".

Ну що ж, можливо турок в „елегантний східний спосіб” просто з’їхав з обіцянки нас прийняти, а можливо дійсно турок. Невдовзі чекати набридло й почимчикували шукати місцину десь за містом. На щастя – висадили нас ближче до околиці, ніж до центру... Правда, Карс – місто досить велике, тому пройти нам ще потрібно було чимало. Не склалось з "пройти чимало" – на темній дорозі поміж якихось будов й пустирів нас перестрів, ні не суворий гопнік а хлопчик років 10 на велосипеді й з кількома такими ж у супроводі. Трохи він знав англійську – відмінник мабуть, й зміг сказати що нам далі йти не можна, бо там великі й злі собаки...  Подякували, „банда” поїхала геть а ми трохи задумались – назад то теж нема куди йти, там місто? Раз назад нема як й вперед нема як вирішили питання безпосередньо -  поставили намета на найближчій будові, перед тим домовившись з самотнім сторожем. Треш триває –  так як дуги зламались ще зранку, намет тепер тримається на поставлних усередину рюкзаках. Жодна блискавка як і раніше не закривається. Сторож виявився допитливим й то й діло вночі приходив з якимись питаннями – то чи не холодно нам, то дайти води, то чи нема у вас щось бухнути... Таким чинном очікування комфортного каучсерфінга закінчилось найбільш трешовою ночівлею за усі подорожі. З неймовірним припливом позитивної енергії, який часто буває в таких неординарних ситуаціях засинаємо, в повністю поламаному наметі на будівельному майданчику в жилому кварталі з бухарем-сторожем поруч...

Інколи життя передбачуване в своїй непередбачуваності. 

Артуро Перес-Реверте

О восьмій ранку прийшли будівельники й почали заводити техніку навколо, ми дуже швидко зібрались й пішли снідати та гуляти до міста.

Щойно доїхали до Карсу

Наша найбільш дивна ночівля за поїздку. Зверніть увагу на стан намета

Карс — місто на північному сході Туреччини, адміністративний центр ілу Карс. Населення становить 78,5 тис. чоловік Є залізнична станція й аеродром. Центр молочного тваринництва й вівчарства. В Карсі знаходиться Кавказький Університет
Вікі

Карс місто не таке древнє, як усі наші попередні – відоме „тільки” з 9 століття, але (як і декілька попередніх) встигло свого часу побувати однією зі столиць Вірменії. Більшість історії Карс це адміністративний центр місцевого рівня. У 19 столітті за нього періодично воювали Росія та Туреччина й перша ближче до кінця століття Карс таки відбила, цим самим урятувавши населення від геноциду. Після Першої Світової та „супутніх” воєн Карс опинився у Туреччини й з 1953 року офіційно підтверджено відсутність інших претензій на це місто. Сучасне населення у результаті воєн, геноциду та міграцій 20 століття, сформувалось як турецько-азербайджанське, до цього була космополітична суміш з вірмен, турків, слав’ян та інших (українців сто років тому тут 10% було, наприклад).

Це останнє велике місто в Туреччиніна нашому шляху, тому спробували купити якихось сувенірників типу халви чи інших солодощів. Без особливого успіху – туристів тут не багато, а місцеві тим не дуже цікавляться. Улююблену "пішманію" я знайшов, але вона була древня, як історія Вірменії йнагадувала все що завгоддно, лиш не те, що я люблю.... Зате купив якісь шкіряні напівсандалі-напівшльопанці типу „пацанські" (вибирати не довелось) – мої вже давно розлетілись, а в кросівках багато ходити все ще не хотілось. У кінці кінців вийшло, що єдиними сувенірами, які я привіз після кількох тижнів у Туреччині були  пласкогубці з Урфи і сандалі з Карсу. Хазяйновитий такий я, виявляється, це вам не незрозуміло що, а "в хазяйстві знадобиться".

Помітили, що Карм відрізняється від баченого до сих пір й  відчувається щось своє – наприклад в архітектурі, де подекуди трапляються старі будинки, однотипні з нашою дореволюційною забудовою малих міст. Воно й не дивно – місто декілька десятків років було у складі Російської Імперії. Будинки навколо залізниці узагалі один в один схожі з забудовою наших невеликих станцій. В Туреччині Карс вважають містом розпусним, ми теж помітили що частота жінок в спідницях нижче колін (а не до підлоги), тут відчутно вище ніж в усіх попередніх місцях (от розпусниці). Навіть магазин нижньої білизни бачили, з відповідною вітриною – дрібничка, яка ні про що не говорить?? Можливо, але до цього ми таких вітрин не бачили. Дівчата теж уже скучили за цим "асортиментом", тому реагують на вітрину досить таки "по хижацьки":-)

Незвичні для Курдистану речі на вітринах. Дівчата теж скучили :-)

Туристичні принади Карсу – цитадель  й вірменська церква поруч. Церква мальовниче поєднується  з осінніми чорнобривцями на навколишніх клумбах, а з цитаделі відкривається широка панорами на місто та околиці. Цитадель заснували в 12 столітті й поступово розбудовували силами місцевих правителів, храм (церква Святих Апостолів) збудували вірменські князі династії Багратидів в традиційному стилі у 10 ст. Після десятка величних фортець цитадель Карса може й не вражає, але загалом її варто оглянути,так як фортифікація дуже масштабна й краєвиди з неї теж цікаві. Ну а церкву в 20 століті перетворили на мечеть, з заміною хреста на півмісяць – незавидна доля християнського світу на  теренах сучасної Туреччини.

Під час огляду фортеці зустріли кілька чоловік з Харкова в складі туристичної групи – ми якраз сіли їсти диню  на вході в цитадель, аж раптом почули знайому мову й Віка якось на автоматі щось їм вигукнули. Дивно так, нам здавалось що рідної мови до того ми вже нестримно довго не чули – хочу усього то два з гаком тижні минуло від старту подорожі. Люди трохи послухали наших розповідей про пригоди, позаздрили й пішли далі своїм маршрутом.

 

Фортеця Карс й вид на місто

Після оглядин пам’яток Карсу й невеликого "шопінгу" містом вирушаємо в подорож до останнього дійсно вражаючого місця на нашому маршруті у Туреччині – покинутої столиці Ані, колись величезного міста на кордоні сучасних Вірменії та Туреччини, назва якого міцно увійшла у вірменську культуру, а руїни вражають мандрівників й по сьогодення.