Як козаки кінець географії шукали. Алтай: Чуйський тракт.

Для початку підведемо підсумки: Київ – Стамбул – Чуйський тракт – Алтай (Південно-чуйський та Катунський хребти) – Сибір (Новосибірськ, Красноярськ, Іркутськ і т.д.) – Байкал – Монголія (Улан-Батор, Хархорін, Терейлж і ще скількись там страшних слів) – ну і назад тим самим шляхом. Разом: три країни, 12 перевалів на маршруті, 27 населених пунктів, в тій чи іншій мірі “освоєних” ногами, 10500 км. літаками, 3500 км. поїздами, 3000 км. автобусами, 600 км електричками, 1300 км. стопом, 300 км. пішки (далеко не у горизонтальній площині :-)). І півтора місяці часу на все це.

image

Туристичний похід у гори Алтаю переріс у тривалу багатогранну мандрівку в глибини Азії. Не скажу впевнено, що ми таки знайшли кінець географії, але, безсумнівно, побували десь дуже неподалік від нього. І чого тільки за цей час не трапилось: перельоти та переїзди, переходи та переправи, підкорені перевали та пройдені хребти, неймовірні краєвиди та екстремальні ночівлі, вражаючі льодовики та лоскочучі нерви каменепади, надійні друзі та незвичні знайомства, народи та цивілізації, драйв автостопу і ритмічна впевненість залізниць, безмежність тайги та бездонність Байкалу, колорит Сходу та непередавана екзотичність Азії кочової – все це на тлі постійних пригод, комічних, та не дуже, ситуацій, відкриттів у собі та в навколишньому світі, переоцінки поглядів й усього іншого, що супроводжує самостійні подорожі світом.

За півтора місяця можна прожити ціле життя! Тому не зневажайте подорожі й завжди намагайтесь реалізувати свої мрії.

Тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі - що мало любили і мало подорожували. Марк Твен.

 А так усе починалось:

«Чуйський тракт» - траса федерального значення від Новосибірська до кордону з Монголією, довжиною 962 км.

 IMG_8661
Мені чомусь завжди хотілось по ньому проїхатись… навіть толком не знаю чому. Звісно, сам тракт відомий і завжди у свідомості звучав як «легендарний» та «оспіваний», але самих легенд чи пісень я якось і не чув... Швидше за все, через прочитану колись давно публікацію в старезному «Вокруг Света», про шлях крізь тайгу до гір Алтай… Але то не важливо, чому саме хотілось. Хотілось – збулось – їдемо! І уже від цього факту душа сповнюється позитивом і якимось настроєм першопрохідця (для самого себе, звісно що – важко зараз щось першопройти на федеральній трасі ).

Для абсолютної більшості людей Чуйський тракт починається із Новосибірська, для більш підкованих в історії – з Бійська, ну а ми не належимо до більшості і взагалі не шукаємо легких шляхів (чи, швидше, легкі шляхи не шукають нас), тому першою зупинкою нашого вояжу до Алтаю став…. Стамбул. Великий привіт усім пострадянським авіалініям – в сучасному світі найдешевше і найкомфортніше літати зі столиці України в третє за величиною місто Росії (Новосибірськ) саме через Туреччину. Крім економії і хорошого сервісу, прогулянка Стамбулом сама по собі є величезним бонусом для мандрівників. Шкода тільки, що нетривала вона…. За декілька годин встигли пробігтись частиною центру, заглянути одним оком на базар (схід все-таки) і злегка доторкнутись до насолод місцевої кухні.
IMG_8642
DSC_0023
На Босфорі :-) Без омивання ніг, за звичкою, не обійшлось.

IMG_8638IMG_8633IMG_8637
Прогулянки Стамбулом і поповнення “запасів організму” перед походом.

Гірські туристи – специфічна категорія клієнтів авіакомпаній, їм завжди не вистачає ліміту на багаж і у салон вони заповзають в пуховій куртці чи кілограмових гірських черевиках (нагадаю, що місце дії – Стамбул, де субтропічний клімат, на календарі липень місяць…), крім того тягнуть з собою незаборонені правилами перебування у салоні літака елементи спорядження (як от каску),а пересадку у аеропорту очікують з величезними сумками в клітинку, запозиченими від наших любих човників-базарників. Виглядає колоритно. Проте Стамбул зараз, як і в давнину, є своєрідним мостом між Європою та Азією, тому нам ніхто не дивувався – і не таке зустріти можна у тому різнобарвному натовпі. А в Новосибірську ми відразу повантажились в гордість російського автопрома 90-х, «Газель» і з нелюдською швидкістю в 50 км. за годину рушили в майже тисячекілометрову подорож Чуйським трактом.
IMG_8646
Чим на базарники?

IMG_8647
А його є за що любити :-)

Така сяка дорога на місці теперішньої федеральної траси була завжди – тисячу років тому тут проходив Мунгальський тракт, у більш пізньому середньовіччі Європа і Схід теж дотикались у цих місцях за допомогою торгівлі, років 300 тому існувала кінська стежка, якою вештались різноманітні шукачі прибутку і пригод. А з початку 19 ст веде свою історію повноцінний гужовий тракт, по якому снували каравани і де кипіла жвава російсько-монгольсько-китайська торгівля. Дорожнє будівництво тут не зупиняється уже років з 200 – спочатку розширяли та вдосконалювали ґрунтову дорогу, будували мости та пороми, потім (з перервами на війни) - прокладали автомобільну магістраль. Та і зараз щось добудовують то тут то там (хіба бувають «наші» дороги без ремонту?), але по сибірським міркам шлях все-одно дуже якісний.

До Бійська фактично «телепортувались» – ніч у літаку і зміна часових поясів давалась взнаки. Місто Бійськ – останній дійсно «осередок цивілізації міського типу» на нашому шляху, тому поспішили завершити тут усі справи, пов’язані безпосередньо з благами цієї цивілізації – знайшли балони з газом, докупили розкладку, доміняли гроші і поповзли далі. Наша «Газель» при допомозі рюкзаків перетворилась у трикімнатну квартиру, двомісна «веранда» якої розташовувалась поруч із водієм, більшість групи дрихла у «великій кімнаті» у центрі салона, а наші пари почергово залипали у «спальні» поруч із заднім виходом. В такому, більше лежачому положенні, милувались пробігаючими за вікном пейзажами. Узагалі, від Бійська і до кордону краєвиди вздовж дороги дуже симпатичні – тайга змінюється степами, гори усе наближаються й інколи виходять до дорого скелястими стінами, повноводні річки течуть прямо вздовж траси (Об, Катунь). «Красивая стремительная дорога, как след бича, стеганувшего по горам» - пише про Чуйський тракт один з його «трубадурів», письменник та кінорежисер Василь Шукшин (десь по дорозі і музей його імені проїжджали). Гірська країна Алтай теж вразила розмірами – фактично півтисячі кілометрів дорога проходила саме по гірській місцевості, іноді підіймаючись на досить круті перевали.

IMG_8664
На одному з "пройдених”, за допомогою автобуса, перевалів.

Чуйський тракт
Чуйський тракт

Чуйський тракт
Якщо у північній частині околиці Чуйського тракту покриті лісом…

Чуйський тракт
То південь його проходить через вкриті степами долини
          
imageIMG_8654
Навколишня архітектура і створений в автобусі відносний комфорт

Чуйський тракт 
Невеликі перерви на піші прогулянки

Подорож відбувається не тільки у просторі, а й, свого роду - у часі. Архітектура стає все більш «народною», блага цивілізації – усе сильніше розмитими… Акліматизацію до умов російської тайги проходимо, поглинаючи чималу кількість кедрових горішків – у Сибіру вони займають нішу соняшникового насіння. Російські назви сіл поступово змінювються незвичними місцевими, поля переходять у пасовиська, зростає кількість юртоподібних дерев’яних споруд – аіл. Ці аіли взагалі річ цікава, місцевому населенню – алтайцям – служать чимось типу засад національної самоідентифікаії. В минулі часи алтайці (узагальнююча назва різноманітних місцевих племен, споріднених з киргизами та іншими кочівниками) перейняли ази дерев’яної архітектури у росіян, але будинки будували за звичкою – у формі юрти. Тепер от живуть у будинках «як усі в Сибіру», але поруч завжди красується аіл. Використовується споруда, як заманеться хазяїну – чітких інструкцій на цю тему не наводиться, проте існує чіткий розподіл: у центрі вогнище, ліва половина споруди – чоловіча, права – жіноча, як колись у юртах.(це все ми уже потім взнали – а поки що просто спостерігали крізь вікна бусика за незвичними споруда).

Усього у дорозі провели 18 годин, й серед ночі нагрянули до прикордонників за необхідними пропусками й завалились у невеликий готель міста Кош-Агач (хм, кінець географії на носі – а готелі водяться). Спати уже толком не було коли (з самого ранку нас забирали безпосередньо до старту маршруту), й оцей залишок часу майже весь пішов на перепакування рюкзаків, зважування-розподіл продуктів та інші клопоти останніх годин перед виходом на маршрут.
IMG_8669IMG_8670
Передпоходний розгардіяш у Кош-Агачі

Ближче до ранку зробив перші записи про справи минулих днів (якщо не записувати – все до неможливості швидко з голови вивітрюється), перед тим ретельно відмивши свою ручку від густо «затопившого» її шоколаду – результату доби в різного роду транспорті. До старту залишалось всього нічого - завтра починаємо підкорення Південно-Чуйського хребта

Далі буде!