Кудринці: забутий замок!
Вільна подорож Поділлям, травень 2010. Маршрут: Київ – Львів – Тернопіль – Бучач – долина Стрипи – Русилів – Язлівець – Борщів – Кудринці – долина Збруча – Завалля – Панівці – Окопи – долина Дністра – Ісаківці – Жванець – Кам’янець-Подільський – Хмельницький – Меджибіж – Хмельницький – Київ ( у кого – Сімферополь, у кого – Городок ).
Кудринці виявилось одним з тих місць, які відразу зачаровують красою і якоюсь закинутістю, забутістю. Чудові краєвиди природи доповнюються романтичними руїнами на височенній горі над долиною річки. При всій своїй привабливості, тут не буває натовпів туристів і тільки дідусь-пастух слідкує за підопічними із тіні фортечних мурів.
Село Кудринці знаходиться одночасно у Борщівському районі Тернопільської області та у межуючій з нею Хмельницькій області. Найцікавішими у Кудринцях є замок ( руїни, тобто) та мальовничі навколишні краєвиди. На додачу - декілька дотів та печера Атлантида неподалік.
До Кудринців ми добирались із Язлівця через Борщів. Це далеко не найкращий маршрут, але наша подорож була саме вільною – їхали куди їхалось.) Їхалось в той день у Кудринці: випадкові обставини сприяли саме такому транстернопільському переїзду. Поїздочка, крім усього іншого, видалась схожою на оглядову екскурсію – поза вікнами промайнули великий храм у Товстому і замок у Кривче. Пересадочна точка - пустий зачинений автовокзал у Борщеві. Тут нам пообіцяли маршрутку на Кудринці... і вона таки була: тонкою ходою підкралась непомітно і, як тільки побачила нас, відразу кинулась тікати... навздогін за бусиком помчала якась бабуся з кількома величезними чемоданами і ми, прикинувши, що бабуся з такими торбами просто так бігати не буде)) Маршрутку і бабусю догнали коло якогось магазину ближче до церкви – водій не відразу зрозумів куди ми хочем але сказав що підкине)))
Дороги в тих краях це щось особливе – коли бусик „летів” розбитою ґрунтовкою серед поля, складалось враження, що це такий атракціон типу "пробіг по українських пампасах", зі справжніми пиловими бурями і торнадо... а також із колоритним водієм, мова якого в рівних дозах складалась з западенського діалекту і російських матюків. Отак, ритмічно стрибаючи на сидіннях, доїхали до нашої цілі. Як влучно виразилась одна з учасниць поїздки „село – „ж*па, но красивая”. За яку годинку штурмуємо чергову фортецю (вже четверта за поїздку)!!! Все не як люди.... цивільна стежка на гору звісно є, але шукати її не захотіли: в лоб по схилу - і ми у фортеці. Тут якраз шикарний захід сонця підоспів…. На цій романтичній ноті вирішили не шукати нічого більше і поставити намети прямо у фортеці, а заодно перевірити, чи дійсно живуть там привиди, чорти чи інша нечисть - про цей замок багато легенд ходить…
Вечір у фортеці у Кудринцях
Ночівля видалась комфортна, а ще наповнена якоюсь шаленою романтикою – все-таки поруч руїни фортеці, внизу де-не-де блимають вогники нічного села, навколо пустує поривчастий весняний вітер, а над головою мерехтить зоряне небо - таке насичене, як ніколи не буває у великому місті!
Замок у кудринцях обжили не тільки ми. Поруч притусувався намет веселої парочки з трьох чоловік – вночі ми вже майже пішли з ними знайомитись, але вони якось зарано вклались спати.
Чорти, як виявилось, таки існують у замку – десь годинці о другій ночі два чорта приперлось з села хапнути плану на цих романтичних руїнах:-) Ніяк не відреагувавши на вигук „диви, привиди!!!!” мирно курнули в башті і, перегукуючись-перерегочуючись, почимчикували в село…
На ранок підтвердилось, що у замку різна нечисть тусується: помітили, що привиди спіонерили з палатки півпалки ковбаси.... )) Якби це були люди, пропало б набагато більше речей... Якби це були корови – їм важко було б залізти в пакет з купою всього і витягнути звідти ковбасу.... Так що варіантів не залишається!! Факт існування привидів в Кудринецькому замку можна вважати емпірично доведеним – свою смачну данину вони вже зібрали)))))
Не впевнений щодо правильності вибору місця для табору на території пам”ятки архітектури, хоч і забутої всіма, і без шкоди для неї… але там було класно. Сліди ж на ранок прибрали повністю – включно з залишками дров і каменюками з кладки багаття. Ще на ранок до наших наметів підрулив місцевий пастух досить поважного віку, й трохи порозповідав про панів та чортів, про скарби й те, як колись у замку завалилась стіна. Цікаве вітання у місцевого люду - звучить як „щєстя, здоровля” – взамін і „добрий день” і „до побачення” і решти.
Табір на руїнах фортеці
Наступний день також був пішохідно-маршруточний. Спочатку кількакілометровий перехід до села Завалля, де поруч знаходиться печера „Атлантида”, пошуки якої, проте, вирішили відкласти до наступного разу; невелика дамба, доти на березі і прикольний магазинчик. Прикольність його полягала у розташуванні у вагончику на території напівдіючого свинарника – тобто серед руїн і з масштабним хрюканням на фоні. Зате який там був смачнючий квас – набрали в усі пляшки і хлебтали потім цілий день!!! З Завалля попиляли знову на тернопільський берег і, взявши штурмом лісистий берег річки, вийшли до монастиря перед селом Панівці, а потім й у саме село. Монастир виглядав так, ніби його теж в колишньому свинарнику зроблено – проте місце відлюдькувати, якраз для релігійно-філософських роздумів підходить. Село здивувало величезною кількістю коней і фір на вуличках - здавалось, що ніякий інший транспорт сюди не доїжджає. Проте нас невдовзі підібрала маршрутка на Кам’янець і підкинула до села Окопи.
Замаскований дот у Заваллі
Смачнющий квас у напіврозваленому свинарнику
Резюме. Оскільки село у двох областях знаходиться, найкраще добиратись маршрутками з Кам”янця чи Борщева. Крім фортеці насолоду приносять краєвиди. Місцеві кіоски-магазинчики можуть забезпечити потребу в найнеобхідніших продуктах, на генделики розраховувати не варто! Рекомендую їхати з ночівлею!
Гарної подорожі!
-->