Дрогобич: історичний й туристичний конкурент Львова
Дрогобич це красиве, насичене пам'ятками, дуже недооцінене туристами місто. Велика площа з Рратушею, величні (без перебільшень) храми, вік яких реально дивує, письменники й науковці, соляні промисли яким під тисячу років все на тому ж місці, багато розкоші 19 століття,... тут є де погуляти й що подивитись. Тим і займемось.
В Дрогобичі побували взимку з неординарною метою відсвяткувати там Новий рік, чому б і ні?
Дістались поїздом з Києва, назад вибирались через Львів з яким в Дрогобича хороше автобусне сполучення. Житло знайшли на букінгу - невибагливий готельчик не дуже далеко від центру за якісь невеликі гроші й з такими ж не те щоб чудовими, але цілком достатніми умовами. А далі - прогулянки, прогулянки, екскурсії, посиділки по кав'ярнях міста та інші радощі неспішного відпочинку.
Дрогобич - місто з присмаком солі, нафти й кориці. Сіль виступала двигуном розвитку майже всю історію, завдяки нафті Дрогобич розбудувався сотню років тому, а корицю (чи, точніше, цинамон) в архітектурі міста запримітив й залишив по собі найвідоміший місцевий письменник - Бруно Шульц. Тепер без тих асоціацій ніяк. Ну й більш приземлена асоціація - дрогобицька ковбаса, яку я, насправді, люблю
Небідне минуле в епоху розвитку промисловості часів Австрії й до сьогодні відчувається у розкішних віллах тодішніх місцевих скоробагатьків.
В Дрогобичі можна зробити багато цікавих речей: видертись на ратушу, роздивитись околиці й годинниковий механізм; прогулятись крутою центральною площею й кількома вуличками з пафосними будинками; побачити солідний готичний костел з оборонною дзвіницею, відшукати найбільшу в Галичині синагогу, вишукані дерев'яні церкви з розписами й невелику солеварню, яка безперервно діє скоро 800 років як.
Ратуші в Дрогобичі близько ста років - збудована на місці попередньої столітньої ратуші, яка на місці ще більш древньої споруди стояла. Дрогобич - одне з перших міст в Україні, де ця сама ратуша взагалі з'явилась, ще у 14 ст. Ратуша в місті - повноцінна домінанта, її звідусіль в центрі видно. А з верхівки ратуші все місто й околиці чудово оглядаються. Щоб потрапити на гору, потрібно знайти невеликий туристично-інформаційний центр тут же, в будинку ратуші. Ми його тільки на третій день в місті помітили :-)
Ратуша в Дрогобичі красива з різних сторін.
Сходи на гору йдуть попри годинниковий механізм - шафу з купою коліщат й гирьок. В куполі ратуші ще й дзвін знаходиться.
Ратуша - найкрутіший оглядовий майданчик Дрогобича. Обожнюю міста, в яких таки дозволили в цю святиню місцевого самоврядування пускати якихось туристів, які оце носяться, фоткаються й гегочуть. Насправді, це дуже круто - дивитись на місто з ратуші. Практично на будь яке місто, де є ратуша.
У Дрогобичі ратуша збудована в 1920-х. Височенька. Знаходиться на Площі Ринок (яка знайома назва), її видно багато звідки в місті й знайти легко. Навколо - красиве середовище, будинки (цинамонового, коричневого кольору реально багато в будинках і дахах), є кілька дуже пристойних кав'ярень в будинках на площі. Й інші великі пам'ятки неподалік - все ж, центр.
Туристи й екскурсоводи Дрогобича :-)
Дрогобич сучасний - чимале місто, майже 80 тисяч населення. Встиг і обласним центром після Другої Світової побувати - такий собі конкурент Львова. Місто давнє. Соляні промисли тут реально древні й навколо них вирувало життя постійно, і у часи давньої русі вирувало. Десь тоді й заснували місто. Назва Дрогобич відома ще з 14 століття...
Й в кінці 14 століття заклали ось цей готичний костел святого Бартоломея. Будували довго, перебудовували неодноразово, але корінь цього кам'яного костела веде до самого Ягайла. Вежа - дзвіниця, перебудоване давньоруське укріплення, пишуть.
В 1450 році в місті народиився Юрій Дрогобич (Юрій Котермак) - один з перших відомих українських науковців. Ректор Болонського університету, на хвилиночку. Віце-канцлер Істрополітанської академії у Братиславі, професор Ягеллонського університету в Кракові в часи, коли Колумб ще не відкрив Америку, а Москва не звільнилась від ординської залежності.
Он він, на пам'ятнику під вежею.
Над красивезним порталом входу до костелу - герб Дрогобича з мішками солі, й герб корони польської з орлом.
І далі про древності Дрогобича. Церква святого Георгія в Дрогобичі. Шматочок спадщини Юнеско, між іншим. Храм досить старий - збудований в 15 (!) столітті в Карпатах й в 17 ст. перенесений до Дрогобича; досить красивий - архітектура вишукана, зовсім не хатка з хрестами а серйозний витвір мистецтва; досить цікавий - особливо древніми розписами.
Розписи зроблено в 17 столітті місцевим майстром, кольорові зображення в пітьмі дерев'яної церкви реально атмосферні й дозволяють трішечки зазирнути в той старий світ та в світогляд тодішніх людей. Поміж біблійними сценами, рослинними орнаментами, дивними старцями, містами, радощами й покараннями можна знайти зовсім чудернацькі зображення - наприклад, шестиголового дракона-змія чи реалістичних верблюдів. А ще там є кораблі - їх декілька на різних зображеннях, справжні такі тогочасні судна з високою кормою, півкруглим носом, гарматами, трапами, шкотами гротами й бізанями. "Похоже на голландцев" - прокоментував мій товариш, й я з ними погоджуюсь... Цікаво, звідки тогочасні місцеві знали як виглядають океанські судна? - найближчі справжні десь на Балтиці були. Читали ж щось мабуть, вчились, подорожували....
Не пропустіть цю церкву, як будете в Дрогобичі.
В Дрогобичі ще є дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста (1613 р) та не менш дерев'яна церква святої Параскеви з 19 століття. Але оця - святого Георгія, особлива!
Дрогобицька солеварня. Згадується з 14 століття - оце я розумію традиційне підприємство. Тут такі підприємства називають особливо - жупами. Там і спосіб виготовлення солі якийсь особливий. Сподіваюсь повернутись сюди як на підприємство іншого разу. А поки фотка з пробігання повз.
Попри цю споруду пробігали трохи більше ніж постійно - велика синагога. Дійсно велика, солідна, нещодавно реконструйована, закрита бо з євреями як усюди в країні. Якесь таке чувство, що на теренах Австро-Угорщини синагоги якісь особливо розкішні. Є ще декілька простіших, звичайних в місті. Це ж - Велика хоральна синагога, збудована в 1866 році, я навіть не знаю де така ж велика була ще в нас. Кінотеатр Чернівці?
В часи Другої Світової тут була конюшня. По війні - склади й крамниця. Нещодавно - відновили як синагогу. І це чудово, навіть якщо прихожан уже не густо.
В 19 столітті більшість населення міста були євреями, як і багато де в країні - насправді, не дивно що літературний геній Бруно Шульца саме на наших землях, просто за теорією ймовірності :) Єдина книга його яку я прочитав - після поїздки в Дрогобич - мала назву "Цинамонові крамниці". Збірка оповідань про життя єврейської родини в міжвоєнному місті, в якому легко впізнається Дрогобич. Цинамонового кольору в місті багато й нині - здається, саме місто було джерелом натхнення цього письменника.
Через десять років після видання цієї книги Шульц загине - його застрелить гестапівець на вулицях Варшави. Можна спробувати відшукати в Дрогобичі будинок Бруно Шульца, а також музей в сучасному Педагогічному університеті. Можливо, й ми теж колись це спробуємо. Я хочу повернутись в Дрогобич!
Дрогобич має реально дуже велику кількість красивих будівель. В поєднанні з історією, окремими великими пам'ятками, персоналіями, солеварнею, культурою - можна розгледіти чималий туристичний потенціал.
Смачну дрогобицьку ковбасу знайти не складно, а от місцеву сіль - хіба на сувенірах, гербах й у складі деяких страв, зовсім для соленості не призначених, як от торт чи кава. В місті є кілька хороших кав'ярень, багато посередніх генделиків й туристично-інформаційний центр з листівками у стилі садо-мазо. А ще - колорит і краса на вулицях, навіть в цей сезон.
Й трохи нашого упоротого святкування Нового Року. Через нього ми далеко не все в Дрогобичі оглянули - й з будівель, й з музеїв й з пов'язаних з чимось місць. Є привід повертатись!
До нових зустрічей, друзі!