Озера Кольсай: легкий похід, що перетворився в пригоду

Озера Кольсай - красиве місце в горах Тянь-Шаню в Казахстані, які ми зовсім несподівано відвідали в подорожі цією країною і похід якими ще більш несподівано перетворився в пригоду. 

Озера Кольсай це система з трьох озер в Казахстані не дуже далеко від Алмати. Недалеко, за місцевими мірками, звісно - туди ж усього 330 кілометрів. Як не соромно, але про існування цих симпатичних озер дізнались ми вже в Алмати приблизно години за дві до виїзду до них.  З пам'ятками Казахстану таке часто, насправді - їх не так давно розкручували почали, от і доходить інформація із запізненням навіть до зацікавлених мандрівників типу нас.

Ми з Юлею після прогулянок кльовим містом Алмати дуже хотіли поїхати хоч кудись ще, бажано на Чаринський каньйон, бо про існування цього красивого місця ми таки знали. В хостелі розспілкувались з місцевим хлопчиною (з Астани насправді, жив у хостелі в Алмати і вештався навколо), а він десь в місцевих соцмережах знайшов оголошення про пошук попутників до Чарину й озер Кольсаю. Так ми вперше почули цю назву й відразу увагу не звернули, після слова Чарин увага переключилась на організаційні клопоти.

Так познайомились з чудовою парою - Айдином та Алією, їхньою подругою, яка дуже хотіла побачити саме Кольсай бо бачила кльову фотку Айдина звідти; й у величезному джипі рванули в подорож.

Про Чаринський каньйон у іншій розповіді читайте. А після нього поїхали до озер Кольсай. Про дорогу є розповісти і нічого і багато водночас. Багато - бо це ж ці неповторні, нереально грандіозні простори Казахстану, коли годинами й днями їдеш через величезне нічого, до якого й слова дібрати важко.

 Тут ми ще й в дощ їхали, а якісь відмінні від нічого об'єкти стали з'являтись вже на під'їзді до озера.

Кольсайські озера то цілий нацпарк де їх три - "нижнє, верхнє і саме верхнє". Насправді, Нижнє, Середнє і Верхнє. Верхнього ми не побачимо, а від Нижнього до Середнього прогуляємось. До Нижнього є під'їзд автомобільний і взагалі туристичне озеро - торгівля якась є, кінні прогулянки, дрібниці різні.  По ідеї десь тут і житло можна вийняти. Але у нас все з собою - ідемо до наступного озера, де б воно не було і ночуємо там.

Розвиток туризму в Казахстані намагаються таки робити, тому внутрішні пам'ятки поступово розкручують. В цьому нацпарку окрім трьох озер Кольсай є ще озеро Каїнди, відоме прозорою водою і ефектними стовбурами дерев на певній глибині. А Кольсай - просто пейзажі красиві, просто гірські озера які, мабуть, не бувають не привабливими.

Походження озера цілком природнє - завал у горах, наскільки розумію. Нижнє Кольсайське озеро має десь кілометр у довжину і солідних 80 метрів глибини. 

Є стежка, якою можна обійти навколо. Або об'їхати на конику, яких вам із задоволенням запропонують тут.

Але ми пішоходи, і наш невеликий похід перетворився в пригоду. Від Нижнього озера до Середнього десь 5 кілометрів відстані, що не є чимось складним, але  обставини перетворили маршрут на не те щоб простим: злива майже постійно, стежки розбиті кіньми й людьми, грязюка по вуха, 50 на 50 з кінськими екскрементами, і, головне, 500 м набору висоти з рюкзаками. Зате малинка стигла є на маршруті. Для дівчат із Айдином, здається, ця відстань і складність були зовсім сюрпризом, їм маршрут важче усього давався. Дощ трохи зупинився, зробив фотку - а так їх не було з підйому.  

Дійшли вночі, ставились табір в дощ, але розвели вогник і трохи краще стало. Для нас було дивно спостерігати як дівчата ставляться до хлопця - намагаються годувати, папірці за ним прибирають. І це якось автоматично, природньо, при тому що усі вони досить просунуті люди, айтішники, свідомі досить в поглядах, але практики в'їлись дуже глибоко, мабуть і не помічають

Побачили саме озеро ми вже зранку. Так воно.

Назад йшли набагато швидше - погода краще, сонечко, спуск а не підйом. Ми досить нормально - після походу, а казахи в шокови трохи від усього.

Ранок почався з галасу з намету казахів від подруги в стилі "давайте пішли бо вже час бігом іти". Як виявилося, не тому, що всі там замерзли - що теж правда, а через необхідність сьогодні потрапити до міста й купити якимсь далеким родичам подарунок, щоб інші родичі погано не подумали. 

"Сімейні відносини в Казахстані це щось" - розуміюче прокоментувала Алія.

А ось таким схилом ми ломились учора до гори в дощ.

Красиво тут, насправді.

Це ми вже спустились в цивілізацію, хорошу погоду й насолоджуємось кавуном.

Стоянка біля озера Кольсай. Популярно тут. Люди люблять озера.

Коротка зупинка серед казахського простору. Навіть не знаю чому, такі пейзажі заворожують. Від розуміння масштабу планети і дрібності людей з усіма їхніми сімейними цінностями? Навіть не знаю.

Юля посеред величезного нічого. Такий пейзаж тут може тривати годинами.

Але в Алмати ми не повернулись. А куди потрапили, розповім у наступному звіті. У нас ще є кілька днів і хочеться побільше цікавинок оглянути, раз вже несемось просторами Казахстану