пʼятниця, 4 листопада 2016 р.

Забутий лабіринт: Подорож Туди й Назад

Пригодницько-пізнавальна гра на межі світів – реального й вигаданого Толкієном та “адаптованого” нами. За час гри учасники намотали по 200-250 км громадським транспортом й стопом чудовими місцями Тернопільської області, розплутуючи в процесі клубок завдань з реальності й наших вигадок.
DPP_0089


Що це було? Пригодницько-пізнавальна гра, вона ж квест, подібного типу як вже неодноразово нами проводились. Концепція гри передбачала рух по лабіринту  - системі розгалужених ходів, в яких кожна команда в кінцевому рахунку проходила якийсь індивідуальний маршрут. Рухаючись по лабіринту можна було потрапити до Кременця, Вишнівця, Старого Вишнівця, Збаража, Тернополя, Микулинців, Теребовлі та Бучача. Загальна довжина ходів лабіринту складала близько 250 км., а найкоротший шлях до виходу - 210 км
Легенда гри.  Якщо Толкієн не може вигадати фентезі, то фентезі може вигадати Толкієна!

Легенда  будувалась на основі відомих творів Толкієна,  “адаптованих” нашою фантазією до гри – у результаті в Середзем'ї настав аналог нашого ХХ ст., на події в якому наклалось розгортання гри в реальному світі, мало того – в кінцевому рахунку світи переплелись в дещо несподіваний, навіть для нас, спосіб.

Якщо простіше -  потрібно було знайти яйця в гнізді дракона (розписані страусині шкарлупи) й донести їх до фінішу, намагаючись при цьому не загубитись в "багатолітер" текстів завдань.

Передгра. Відбулась частково в Києві, переважно в інтернеті – усі пройшовші її відправились до старту у місто Кременець. Задля “суміші світів” на етапі передгри розпочинали дискусії ніби про сторонні теми які потім виявлялись зовсім не сторонніми, вигадували нових персонажів “з того світу” для спілкування в інтернеті й використовували вже сказане учасниками для формування деяких завдань

Гра. Гра не була складною змістовно – головоломок, шифрів, кодів й інших завдань цього разу практично не використовували (окрім періодичного запису текстів гномськими рунами). Акцент більше робився на красі й насиченості побаченого – кількість цікавих пам'яток на маршруті насправді дуже висока. Усього 13 команд й 40 учасників зранку зайшло в лабіринт. З них дійшло до фінішу й вклалось в контрольний час – 6, дійшло по завершенні контрольного часу – 1, винайшли в процесі гри “телепорт” й вийшли на фініш раніше всіх – 1 команда, вибули з боротьби за нашою рекомендацією – 1 команда. Ще 4 команди наших рекомендацій не послухали, тому заблукали в лабіринті безповоротно – що, проте, не применшує кількості побаченого ними. Судячи з усього, пригод гравцям вистачило - хтось по декілька раз повертався в одне й теж місто, хтось ночував казна-де, хтось потрапив на весілля, хтось їхав в кузові вантажівки, хтось опівночі умудрявся стопити авто на заправках, хтось казна-як повертався до Києва.

З потрібних на майбутнє вдосконалень – потрібно більше розжовувати, подекуди команди намагались, фактично “проломити” глухі кути лабіринти. Плюс можливість телепорту навіть в одиничному випадку потрібно усувати. 
 
Схематичне й майже вірне зображення нашого лабіринту.

DPP_0215DPP_0210DPP_0203DPP_0205DPP_0219DPP_0222
Команди – переможці у фінішному таборі в парку Загребелля в Тернополі

 
Далі багато тексту й фотографій – викладена майже повністю легенда гри, доповнена зображеннями локацій та деякими коментарями про проведення (жирним курсивом). 
Отже, поїхали...
Передгра.
Розпочалось все з цікавої теми для обговорень сучасних драконів на форумі ТКУ й у  моєму Фейсбуці
http://www.tourclub.kiev.ua/forum/viewtopic.php?t=4912
У результаті учасники гри, довідались підозріло цікаву інформацію.

Чув колись байку від досить авторитетного біолога, що один з вчених, які працювали в КНУ ще в часи заснування Університету, щось знайшов на цю тему але нічого про знахідку чомусь так і не опублікував. Інформація зберігалась в учнів, а в часи якогось із числених історичних катаклізмів перед еміграцією приховали десь по Києву, орієнтуючись на – як не дивно, драконів й інших доісторичних тварин. Тому, зібравши ряд київських драконів, можна щось знайти цікаве. Ну або просто цікаво прогулятись містом. …

В тій гілці можна знайти більш конкретні вказівки, розгадавши які, команди виходили на старт гри. Попутно прослухали невелику лекцію про динозаврів й познайомились з одним цікавим старим вченим…

Гра
Жив собі у норі хобіт. Але не в якійсь бридкій, вологій, брудній з черв’яками норі, а в просторій, екологічно свідомій, розумній норі із сонячними панелями та вітрячком на даху. Все там було неабияк затишно - нанопанелі на стінах показували чудові краєвиди, комори були повні усіляких заморських яств, час від часу проїжджав по коридорах робот-пилесос, а метелик-пилезбирач проносився щіточкою по полицях та відеографіях численних хобітових родичей.

Хобіт Тодор Торбінс займався наукою драконологією - однією з галузей археозоології, що вивчала давно вимерлих в Середзем’ї драконів і їхню взаємодію з людьми та іншими істотами. В своїх наукових пошуках хобіт рився в джерелах і їздив в експедиції, де подекуди знаходив залишки драконів. Інколи вдавалось навіть знайти майже повністю збережені скелети, один з яких красувався у вітальні нори хобіта. Мрією було зустріти живого дракона. Тодор краще всіх знав, що драконів давно не зустрічали, що більшість авторитетів науки вважали їх вимерлими й ще багато чого він про драконів знав.

Проте, риючись в бібліотеках й наукових роботах в пошуках матеріалів для своєї дисертації, Тодор так і не зміг знайти жодного висновку, який би повністю унеможливлював існування драконів в наш час. Ба більше, траплялись поодинокі свідчення про зустрічі з драконами - яким мало хто вірив, періодично знаходились лусочки та зуби в самих несподіваних місцях. Найчастіше це траплялось в підземних пустотах, які існували як природні так і штучні у великій кількості в Середзем’ї.

Більше усього свідчень надходило від гномів, які періодично провідували свої покинуті міста під землею. Тому й досліджував Тодор якраз гномські рукописи та інші свідчення в пошуках зачіпок. Наукова спільнота, переважно, швидко встановлювала зв’язок між частотою зустрічей з драконами й кількістю випитого гномами пива та не сприймала всерйоз.

Останнім документом, з яким він працював, був опис одного з підземних лабіринтів, вхід до якого знаходився зовсім поруч із університетом, де працював Тодор. Гномських лабіринтів існувало багато, далеко не всі вони були описані й навіть не про всі було відомо в наш час. Тому, коли потрібна була якась новизна - дослідники минулого відправлялись туди в експедиції. Для цього не потрібно було бути спелеологом - гноми свою справу завжди знали добре і тунелі рідко обвалювались, були придатними для ходу в повний зріст й з налагодженою вентиляцією. От тільки світла там не було.

Саме цей тунель зацікавив Тодора через те, що якраз під тим місцем, куди вів вхід до лабіринту, продовжилось законсервоване десятиліття тому будівництво гілки метро. Будівельники розробили технологію здолання невеликої річки з кількома озерами на ній, через які роботи й зупинились свого часу. Тепер водну перешкоду готувались просто спустити в цей лабіринт. Тодор ж хотів видобути побільше інформації, поки озеро не затопить підземні пустоти.

“Цей вхід відкривається тільки раз у рік, на зорі дня, коли до ночі Всіх Святих залишається ще три повних світлових днів.”
Крутилось в голові…

Цитата на єдиній мові з опису лабіринту не була прив’язана до технічних описів в тексті й виглядала дещо дивно. Решта тексту була записана давніми рунами гномів Еребору, в яких Тродо мало що тямив.

“Цей лабіринт особливий? Але чим?”, з цими думками Тродо вийшов на двір і дістав зі скриньки листи, один з них був від його друга Оріна, який досі полюбляв користуватися цим доісторичним засобом зв’язку. В записці було наступне:

“Текст, що ти знайшов, дешифрував. Там йде мова про схованку дракона. Перевіримо? Як щодо експедиції?
Орін”
Схоже очікується цікава пригода…
DPP_0111DPP_0055DPP_0014DPP_0026DPP_0061DPP_0011DPP_0070
  На старті команди отримали завдання й рушили до лабіринту разом з віртуальними героями хобітом Тодором й гномом Оріном, пригоди яких й описуються в легенді гри

Гном Орін вже давно працював над цим текстом, розбираючи руну за руною. Друзяка Тодор з кафедри драконології попросив допомогти в дослідженні, адже напевне знав, що від прочитання старовинних рун Орін ніколи не відмовиться. Мова йшла про якесь гніздо дракона, на березі озера у великому лабіринті… Взагалі він поки не дуже намагався розібратись що то за озеро й за дракон, Оріна повністю захопив процес. 

Камені з давніми текстами були його захопленнями й мало від чого він отримував більше задоволення, ніж від дешифрування старовинних написів, які по клаптиках розкривали для нього чарівну картину стародавнього світу. А почалось все з кількох камінців з незрозумілими знаками, які віддавна зберігались в його родині. Що там було написано вже давно ніхто не міг пояснити - мова якою користувались гноми сильно змінилась за останні кілька сотень років й не всі старовинні діалекти нині розшифровані. Камені використовували як красиву дрібничку й лежали вони переважно в акваріумі з хом’ячком, який полюбляв спати, спершись на них своєю відгодованою усміхнено-оскаленою мордашкою. Захоплення переросло в професію й тепер Орін був одним з кращих спеціалістів Середзем”я з давніх гномських діалектів.

Після дешифрування надісланого Тодором опису лабіринту Орін розважався, читаючи легенди про ту місцевість. Тепер він знав, що назва міста походить від слова “кремінь” – мінералу, якого багато в навколишніх горах.

За переказами, в давнину правив тут князь, у якого була вродлива дочка Ірва. На край напали кочівники-авари і аварський ватажок відправив послів з вимогою віддати Ірву за нього заміж.
- У нас жінки самі вибирають собі наречених, - відповів князь і покликав доньку.
Аварські свати піднесли Ірві шовкову хустку. Та дівчина розірвала її навпіл і сказала:
- Коли ця хустка стане цілою, тоді я буду дружиною чужинця.
Розлючений вождь наказав здобути місто, а Ірву силоміць привести до нього. Хоробро бились захисники, та сили були нерівними – і всі вони загинули. Тоді Ірва вихопила меч з рук убитого батька і продовжувала бій. Оточена ворогами з усіх боків, вона наважилася кинутися з високої скелі на гостре каміння. Померла, та не далася чужинцям. З її очей потекли сльози, утворивши річку Ірву.
DSC_5242 Panorama 
Фото: Кирило Гузенко
Точкою початку квесту й місцем входу до лабіринту у сюжеті виявилось чудове місто Кременець .

У визначений день і час Орін зустрівся з Тодором там, де за рунами мав бути потаємний вхід до лабіринту. Загалом, вхід мало відрізнявся від численних “дірок в землі”, якими виходили на поверхню тунелі у їхньому регіоні. Центральні входи були схожі на брами, а от різні технічні бокові були звичайними дірками, кам’яні “фіртки” яких з часом порозсипались.

За входом була невелика зала, з якої розходились два коридори - направо і наліво.
- Куди звернемо? - спитав Тодор.

Орін довго чухав потилицю і нарешті відповів:
- Давай ліворуч, принаймні звучить красиво.

Вибраний тунель все заглиблювався,  аж поки ліхтарики не перестали освітлювати стіни й стелю - хід вивів до величезної зали, де навколо була сама чорна пустота. Діставши передбачливо захоплену з собою потужну “фару”, Тодор освітив простір навколо й побачив величезні старовинні руїни. Колись тут була якась будівля, від якої залишились місцями зубчаті й переважно розвалені стіни з бійницям та велика брама.  
- Воу! Підземна фортеця? Археологи, мабуть, дуже зацікавляться. Що тут є - збереглися надбрамна вежа з 2-х ярусів, готична арка-заїзд, частково - бічні оборонні стіни. Браму вкривали рослинні орнаменти, а на вікнах були грати…
- Останнє, це ти фантазуєш? - тут такого ж нема!
- Так, фантазую, давай розберемось зі знахідкою, а згодом я тобі дещо розповім.
- Тодор, кхм, тобі не здається що будувати фортифікації під землею дещо безглуздо, можна закрити вхід до підземелля та й усе?
- Про барбакани чув колись? Оце мабуть щось подібне - ворога запускали у середину й розстрілювали в цьому замкнутому просторі, а вхід до підземелля завжди закрити можна було через більш приховані ходи.

Через найбільш розвалену стіну легко потрапили до середини. Стіни всередині теж були переважно зруйновані, й пробиратись крізь них було легко, хоча і не так приємно як тоді, коли це все слугувало комусь житлом. В одній з кімнат стіни були покриті якимись символами, а посеред лежала купа списаного рунами каміння з ознаками того, що колись вона була впорядкована.
- Орін, це, здається, по твоїй частині…

Схоже на бібліотеку. Десь так вони й виглядали в старовинних гномських містах. Справжні Хард Диски. Давай щось почитаємо…

Сігізморін подарував місто і навколишні підземелля своїй дружині Боні Сфорці. Вона укріпила замок й збудувала стіни, 3 вежі, казарми, господарські споруди, порохівні, гармати та іншу зброю. Бона прагнула вічної юності  й тому купалась в людській крові. В одній з башт замку була замість перекриття на одному з рівнів  решітка з гострими голками. Бона стояла під нею, а зверху на голки кидали дівчину (обов'язково цнотливу й з рудою блискучою бородою). Було так вбито більше 300 дівчат.”
DPP_0077DPP_0074DSC_5215DPP_0094DPP_0098
Фото: Кирило Гузенко, Андрій Кисіль, мої

Руїни фортеці у Кременці виконали роль закинутого укріплення гномів, на яке натикались про виборі вірного ходу лабіринту. А ось коли учасники вибирали невірний напрямок, потрапляли до Глухого кута, звідки повертались на попередню розвилку й вибирали інший напрямок.

Історія орків глухого кута. Том 1-ий.

Мордор уже кілька століть був найбільш відсталим регіоном Середзем’я. Управу на агресивні потуги орків народи Заходу давно знайшли, тому ті вже й не намагались нікого завойовувати, а просто жили в своєму регіоні, де нічого не змінювалось століттями. Зв'язок з рештою світу підтримували торговці.



Інколи якийсь ватажок орків купував у торговців яку-небудь застарілу зброю й за її допомогою намагався вийти з Мордору й на когось напасти, але завжди безрезультатно. З часом торговці з роду людей почали домовлятись з племенами орків про оренду їхніх ресурсів, забезпечуюючи їх за те їжею, ліками й кривими дзеркальцями, в яких орки виглядали досить миловидними.

Людська присутність виросла, частина території Мордору була викуплена, а частина просто завойована й там постали заводи, шахти й містечка, де люди намагались організувати такий-сякий порядок й благоустрій. Частина орків, насамперед діти вождів племен, пожили деякий час в містах людей та ельфів й багато чому в них навчились.  Деякі з них так і залишились в містах людей, живучи досить звичайним життям.

Фото: Сергій Базь
Учасники гри у Глухому Куті
- Про драконів в нашому суспільстві багато стереотипів. Чомусь вважається що вони злі, жадібні, намагаються зібрати побільше золота й нікому не віддавати, знищуючи усіх навколо. Все, що відомо нині про драконів дозволяє стверджувати, що причини то зовсім інші - золото драконам потрібно в якості матеріалу для гнізда, в ньому найкраще яйця визрівають. В цей час дійсно краще не підходити до гнізда - дракон перелякається за потомство й дійсно може запустити полум’я в нападників. Після вилуплення драконенят золото перестає бути їм потрібним й узагалі дракон стає спокійним та навіть ласкавим, як песик. Розбурхати його може хіба голод чи нове потомство.  А враження про злих драконів складається тому, що висиджують свої яйця вони за людськими мірками дуже довго - за цей час проживає декілька людських поколінь, які тільки й бачать злу та агресивну самку на купі золота. Дракони здатні до партеногенезу, тому вони такі одинаки, а самці узагалі рідко зустрічаються.
- Не дивно чому вони такі злі, - спробував пожартувати Орін - ти впевнений що потрібно було саме сюди йти на тому роздоріжжі? Там було три ходи й усі були на південь, та не зрозуміло як далі мали петляти вони…
- Не впевнений, але в цьому ході менше смерділо.

Хобіт з гномом просувались далі підземними ходами, а Орін ще й тримав в руках прихоплену з фортеці каменюку з кресленнями схожими на мапу. Єдине, що було зрозумілим за цим шматком - на південь знаходилось ще одне поселення, підписане як місто давнього гномського роду Черріцвітів.  Тодор дістав свій “І-рінг” й швиденько знайшов інформацію про Черріцвітів:
"Перша згадка про Черріцвітів відноситься до часу, коли князь Вітовтин дав Дмитрину Корибуту місто Черріцвіт - зараз невелике село, де той заклав замок на правому березі підземної р. Горинич. Відоме поселення тим, що саме тут розташовувалося родинне гніздо магнатів Черріцвітів. Саме звідси походить легендарний засновник Запровальської Брами Байдин Черріцвіт, яка зупиняла грабіжницькі напади орків. Через кілька поколінь один з нащадків Байдина -  Ярин, знеславив його рід, запродався ворогам запровальських гномів тролякам, прийняв їхню віру й став одним з найлютіших ворогів гномів того часу. А заодно й - одним з найбагатших магнатів своєї епохи…”

Зачекай, в цих рунах типу архітектурний опис великого палацу Черріцвітів:
“Комплекс складається з самого палацу, двох флігелів, двох брам та парку. Класицистичний палац складається з кількох об‘ємів, об‘єднаних в симетричну П-подібну композицію з ризалітами, яка утворює курдонер з партерним парком. Стіни першого ярусу рустовано. Центральну частину палацу виділено трикутним фронтоном з пишним ліпленням у тимпані.”
DPP_0167DPP_0193
DPP_0146DPP_0153DPP_0141DPP_0123
Фото: Сергій Базь, Андрій Кисіль, мої.
Палац у Вишнівці – чудове місце й вірний хід лабіринту. Невірний хід вів у сусіднє село. Як ви помітили з тексту, відбулась певна “гномізація” історії краю Smile 

- Як раніше гноми жили, коли уся інформація зберігалась на цих каменюках чи в усній формі? Зараз - дістав кільце, й усе написане на каменях за тисячі років в тебе перед очима. Дивуюсь тим гномам, що використовують ці дива техніки задля пустих теревенів й надсилання один одному милих веприків!

Вже років двадцять минуло з того часу, як гноми налагодили конвеєрне виробництва кілець зі сплаву, що до того вважався рідкісним. Тепер кожен бажаючий міг узяти "материнське" кільце й кілька периферійних і слідкувати за іншими, обмінюватись інформацією та гратись у різні стрілялки драконів. В останні десятиліття вчені винайшли як усі кільця можна між собою поєднати, створивши всесвітню мережу. З часом кільце з'явилось у кожного, а лідерство в галузі захопила компанія "Гномське Яблуко" зі своїм легендарним i-ring. Кільце могло створювати зображення й рухомі картинки, грати усіма музичними інструментами, у нього були вбудовані куля зв'язку, мапа світу й доступ до усіх книг Середзем'я.

Історія, як і техніка, не стояла на місці. Багато часу минуло відколи люди, гноми, ельфи й хобіти протистояли орками, тролям, гоблінам й драконам, а у вільний від воєн час гризлись поміж собою та з усіма іншими жителями Середзем’я. Світ став маленьким, багато чого відбулось й змінилось.

Ще кілька століть тому експедиція флоту Сірих гаваней поплила за море й через деякий час вперлась в знайомі землі й уздовж берега повернулась до Сірих гаваней, тим самим довівши відсутність яких небудь інших земель на земній кулі. Нині в океані є величезний острів зі сміття, один з володарів навіть намагався зліпити з них орків, але ті не ожили.

Зате з протилежного боку Середзем’я привезли дивну земляну ковбасу,  після чого нарешті з'явилась відповідь на запитання - де беруть їжу усі інші мешканці Середзем'я, окрім хобітів.  Ковбасу почали вирощувати всі й проблема голоду, що періодично виникала через посухи та війни, фактично зникла.

Після появи очевидної їжі, винищення драконів, загнання гоблінів у резервації, а, особливо, після створення Союзу, в Середзем’ї майже зупинились війни. Ельфійська медицина стала загальнодоступною, тепер й решта народів Союзу почали жити нескінченно довго й вмирати без якоїсь очевидної і непоборної причини, на зразок дтп - драконо-тролевих пригод. Це коли швидкісні вози, яких називали драконами таранили кам’яні придорожні стовпи, які називали "тролями".

Вмирали тепер від старості й розвитку різних накопичень в організмах, про які раніше й не чули так як більшість до них просто не доживало. Наприклад, від великої кількості пива у гномів за кілька сот років накопичувався живіт до таких розмірів, що ставав несумісним з життям.

Так, поступово, Середзем”я ставало тим, чим воно є зараз – технічно розвинутим регіоном, де будь-хто може знайти будь-яку відому інформацію. Й цією можливістю чудово користувались дивні хобіт з гномом, які чомусь блукали стародавнім підземеллям.

- Пишуть же що гніздо цих от Черріцвітів тепер називається Старий Черрицвіт й від палацу там мало що залишилось. Власник Старого Черріцвіту Ярин заснував там монастир й був ревним його захисником. Зараз монастир стоїть в руїнах. Давай перевіримо чи не залишилось там чогось цікавого?

Історія орків Глухого Кута. Том 2-ий.
Залишившись без війн та хвороб, зате з їжею й кривими дзеркальцями, орки Мордору почали активно розмножуватись. Перенаселення викликало нову нестачу ресурсів, напруженість й конфлікти,  зародився  тероризм. Охорону людських поселень довелось посилити, Люди розділились на тих, хто хотів співіснувати з орками й тих, хто хотів їх знищити або загнати у резервації. З часом стало зрозумілим, що немає сенсу утримувати поселення людей на території Мордору - так як більшість з них все-одно поверталась на батьківщину, занадто вже різні умови життя були.  Поселення згорнули, а видобутком ресурсів  майже повністю зайнялись племена орків під  контролем людей у вищих ланках управління.
DPP_0260DPP_0264DPP_0253DPP_0247DSC_5264
Фото: Кирило Гузенко, мої
Старий Вишнівець (тобто, Черріцвіт) – нині невеличке поселення з багатою історією й красивими руїнами. Це глухий кут.

Знайти нове місто, нехай і неподалік старого, це дуже круто - але жодних натяків на драконів блукальці там не бачили й зараз просто “навпомацки” рухались підземним коридором в очікуванні незрозуміло яких знахідок.
- Знаєш, я дивлюсь на ці давні руїни й забуті ходи й мені це все здається таким нереальним, неймовірним - якось навіть шкода що тут не живуть якісь дивні істоти, не відбуваються епічні й пафосні події. Шкода, що у нас тільки один світ й не можна переміститись деінде. Й думаю, що добре було б створити свій, вигаданий світ - який буде дивним і цікавим. Вийде якась суміш казки й епосу, можливо комусь це здасться цікавим - дітям хоча б… Як закінчу роботу над дисертацією, хочу видати книжку - суміш казок, історії й фантастики. Назву стиль “квазіфантастика”. Власне, це я й хотів розповісти, коли ти мене про вигадки розпитував.
- Ну ти й фантазер! Ми он в нашому розвинутому світі знайшли величезні печери зі старими руїнами, а тобі все мало… Але це таки цікаво. Яким ти бачиш цей дивний новий світ?
- Він буде водночас схожим й несхожим на наш. Тобто - там буде планета зі схожим кліматом й природніми умовами, з подібною геологічною історією й ще багато чим подібним. Куля з твердих речовин висітиме у безкінечному просторі на певній відстані від гарячої кулі  й за дивним збігом обставин там сформуються умови, придатні для появи розумного життя - схожого на наше. Більшість планети покриватиме вода, але декілька великих частин твердої породи виглядатимуть над її поверхнею. І я населю її драконами. Цілий світ драконів, уявляєш? Дракони житимуть на суші, у воді й у повітрі…

За такими розмовами  час минув непомітно й стежка знову вперлась у роздоріжжя. Почухавши потилицю, друзі невпевнено почимчикували ліворуч, наобум.
- Ми знову йдемо на південь! Дивно….
- Стій! Тут щось є…

Тунель вивів до урвища, уздовж якого йшла вузенька смужка з каменю. Йдучи уздовж підійшли до перекинутого через урвище моста, за яким виднілась брама.
- Дивись, дракон!

Й справді, на щиті неподалік був старовинний герб, на якому зображено двобій вершника з драконом.
- В отому шматку каменя з рунами, який давить мені спину вже котру годину, є згадка про місто з драконом на гербі. Й якось загадково написано, що прото-замок там звели начебто якісь напів-міфічні брати, які й передали місту свою назву. Деякий час місто належало вже відомим нам Черріцвітам й там свого часу збудували дивні нові укріплення. Новостворена фортифікація зводилася за зразком фортеці Бреди…

Орін пройшов далі уздовж рову, зацікавившись різноманітними написами.
- Дивись, тут є висічена мапа з усіма навколишніми містами й фортецями. Тепер ми багато знаємо про цей новий підземний світ…
- Пішли-но краще всередину.

За брамою знаходилось невелике поселення - різноманітні покої, господарські приміщення, щось схоже на палац з великими колонами…

Й тут Тодор аж скрикнув від радощів, підіймаючи з долу якісь скам’янілі рештки. Але, покрутивши їх перед ліхтариком з жалем в голосі промовив: “Усього лише древні коні та слони”.
- Яким дивом опинились тут рештки коней та слонів? Можливо їх уже завезли сюди як кісточки - дітям там показувати, чи музей який… А можливо тут був звіринець?
- Якщо тварин вже приводили під землю, то зовсім не для того, щоб ними милуватись. Думаю, що це бійня. Гноми завжди полюбляли м’ясо. Можливо тут ще броварня була? Й щось збереглось? Давай пошукаємо))
- Давай краще перекусимо. Тримай лембас!
- Ці лембаси хіба для ельфійських веганів! Традиційно гноми - рудокопи, вони виконують важку фізичну роботу і витрачають енергію як професійні боксери. Потреба гномів в енергії -  8000-10000 калорій в день. Тому що гноми люблять все велике, будь-яке застілля у них схоже на бенкет, а овочі і зелень здаються їм нісенітницею.
- То ти не будеш?
- Буду, звісно… пивоварні й м’ясної лавки у нас з собою немає. IMG_0121IMG_0058IMG_0094IMG_0084IMG_0082DSC_5276 Panorama (1)
Фото: Кирило Гузенко, Андрій Кисіль мої.
Збараж – давнє місто гномів з фортецею, в якій є кістки доісторичних тварин, мапа навколишніх укріплень й ще багато чого цікавого. 

В  умовах миру й достатку  людям, ельфам, гномам, хобітам й іншим учасникам Союзу нічого не заважало займатись улюбленими справами. У результаті кількість жителів Середзем'я стала такою великою, що з’явились проблеми з житлом - доводилось будувати багатоповерхові нори хобітів, багаторівневі печери гномів і височенні дерева й скелі з водоспадами для ельфів. Люди ж винайшли хмарочоси. Такі високі, що деякі з людей, живучи на верхніх поверхах хмарочосів, так ніколи й не бачили нічого, окрім хмар десь внизу.

Багато людей - багато потреб, усе що вироблялось в краї тепер вироблялось у величезній кількості у не менш величезних майстернях. Першими взялись за будівництво майстерень ельфи, але досить швидко зрозуміли, що краще нехай вони будуватимуться в інших краях. Гноми ж навпаки, з характерним їм завзяттям взялись будувати величезні майстерні для виробництва усього на світі. Гори з містами гномів тепер нагадували їжачків з виставленими навколо трубами металургійних гранд-майстерень.

Диму з заводів було так багато, що оті хмари, тільки які в житті бачили ті люди, що жили в хмарочосах, стали чорними. Ельфи з хобітами запротестували, після чого гранд-майстерні було перенесено на територію Мордору, який не було шкода нікому, навіть жителям Мордору.  Й тільки найрозумніші ельфи задумались над тим, як взагалі позбавити Середзем'я від цієї новітньої вогнедишної небезпеки та почали розробляти технології виробництва без труб та диму. Останньою розробкою, яка поки ще не набула масового поширення, стала "копіювальна піч". Якщо промінь з цієї печі направити на якийсь неживий предмет, а в піч залити залізо, смолу, ряд більш нових матеріалів, то за деякий час з печі з'являлась ідентична річ. Заговорили, що за цими печами майбутнє, але поки вони були доступні виключно вузькому колу ельфів. З живими істотами поки що процес копіювання не вдавався, не в останню чергу тому що ельфи не дуже спішили над цим працювати з етичних міркувань.

Після переселення у хмарочоси у людей й хобітів стало дуже мало простору для життя - діти сиділи на голові у батьків й не було цьому ради. Поки жили в будинках у селі велика кількість дітей була задоволенням й вигідною “інвестицією”, так як допомагали в полі й в будівництві. Та й, по правді, багато з них гинули в постійних війнах та від різних епідемій й рідко коли кількість жителів в поселеннях ставала завеликою. Зараз же усе змінилось - в хмарочосах місця й можливостей знайти житло було мало, а потреб багато.  Ще гірше було навколо хмарочосів -  вільного місця меншало, усе що можна використовувалось людьми в тих чи інших цілях.…

Але це було десь на поверхні, а тут у підземеллі місця було аж занадто багато й можна було днями й тижнями блукати древніми ходами, поки вистачить сил й припасів.

Прогулюючись печерними вулицям друзі вийшли до величної споруди, стиль якої можна описати як ельфесансно-гнорочний. Споруда носила релігійний характер й була дуже високою, найвищою у видимій частині міста. За виглядом храм було збудовано майже одночасно з брамою. В інтер‘єрах було застосовано так званий “ілюзорний живопис”. Частково збереглися вівтарі зі скульптурним оздобленням. Над дверима півкругле вікно з металевою решіткою, а над ним у декоративному оздобленні вензель фундаторів (мабуть) з шести літер з імен двох відомих гномів.
IMG_0012DSC_5295 PanoramaIMG_0007
Фото: Саша Дуднік, мої
Костел у Збаражі, одна з гілок лабіринту виводила саме сюди, а заодно й у Глухий кут.

Історія орків глухого кута. Том 3-ій.
З відходом більшості людей серед орків почалась боротьба за майбутнє й за минуле. Більш освічені романтично налаштовані орки, які попрацювали з людьми, намагались збудувати суспільство на зразок людського в той час як "традиційні" шукали "власний шлях", згадуючи ще більш традиційні вірування й переписуючи історичні книги, доводячи величезну роль орків в історії й сумуючи за тими часами, коли Оркланд охоплював усе Середзем'я з усіма народами. А те, що інші народи про Оркланд ніколи не чули, включно з ельфійськими академіками, які мали б чути про це - орків не дуже хвилювало.  Також орки будували в кожному селі вежі й щонеділі ходили туди постояти, та щовечора падали на коліна перед зображенням рогатого Саурона на стіні. Інколи будували декілька веж й тоді імаматюшки - служителі культу, починали запеклу боротьбу між собою за право бути головною вежею в поселенні.

Мегаполіси гномів ще століття тому прорізали декілька гірських масивів на Півночі Середзем’я. Гномів ставало все більше й більше, їм потрібно було десь жити й десь працювати - територія вкрита ходами все розширювалась й розширювалась. Проблему з нестачею їжі у підземеллях завдяки ельфійським технологіям вдалось вирішити й там тепер чудово росла “земляна ковбаса” під штучним освітленням, вирощувалось ще декілька видів рослин та тварин, яких годували залишками цієї рослинності. Так, звісно, торгівля дозволяла отримувати все необхідно від людей, ельфів та хобітів, проте з розвитком “підземного агрокомплексу” автономність гномських поселень під землею значно виросла й стали досяжними нові “горизонти”. Тепер можна було будувати тунелі в десятках кілометрів від виходів й не перейматись нестачею їжі. Та й гноми відверто полюбляли своє м’ясо й зварене з підземного ячменю чорне пиво.

Розпочавшись зі старовинних поселень - Еребору та Морії, тунелі все розростались й розростались, аж поки не поєднались у величезну мережу підземних ходів, точної схеми яких мабуть не було ні в кого. Освітлювались підземні міста за допомогою енергії з спеціальних величезних горнів, в яких деякі види підземних копалин розплавлювались до найдрібніших елементів, які називались батонами.  Внутрішня енергія ядер батонів, що виділялась при деяких перетвореннях, дозволяла забезпечити усі ці підземелля світлом й теплом.

Одного разу в найбільшому горні сталась велика аварія й викид небезпечних речовин які теж виникли в результаті ядерних перетворень. Після аварії  гномам довелось покинути підземелля на багато десятків кілометрів.- подальше перебування в підземеллях загрожувало тривалими хворобами, а то й смертю. Про підземелля навколо Великого Горна надовго забули, проте дивне світло ще довго виднілося в  глибинах печер, а у сміливців, які спромоглись його побачити, випадала борода й з”являлись зморшки в самих несподіваних місцях.

Після аварії гноми переселились на поверхню й заснували нові міста, в яких винайшли жалюзі, тенти, рабів з опахалом (з часом замінені на електронних та волонтерів), централізоване охолодження приміщень холодною водою й морозиво - чорне та зі смаком пива.
- Слухай а давай оцей твій світ вигаданий зробимо без подібних катастроф? Нехай там жителі не живуть у печерах й не риють тунелів.
- Я так і зробив. На ранніх етапах розумні істоти теж часто жили в природних заглибинах, ховаючись від хижаків й негоди. Але з часом житло, збудоване на поверхні, виявилось більш привабливим для них, а усі переваги печер нівелювались розвитком технологій.
- Тобто тепер їм не потрібно буде освітлювати й обігрівати такі великі площі й не доведеться будувати небезпечні горни? Ну, поки що так –  їхній світ нагадує наш часів Війни Кільця, вони будують тільки кам’яні чи дерев”яні фортеці й невеликі будинки. Але, хто зна, як складеться далі.. Боюсь, що цей світ це всього лише модель, в якій ми задаємо початкові параметри, а далі вона почне розвиватись по своїм законам…
- А що сталось з драконами? Ти ж створив світ драконів?
- Багато-багато років дракони були основними жителями цього світу. Далі я не придумав, як у світі де живуть тільки вони створити хоч якесь розумне життя. А без розумного життя скучно там буде - вийде ніби акваріум з твоїм хом’ячком, тільки великий.
- Але ж розумне життя винищить драконів, як у нашому світі?
- Так, тому я розведу розумне життя й драконів у різні періоди, вони не пересікатимуться.
- Взагалі ніяк?
- Будемо подивитись… ще не знаю.
- Давай но повернемось до нашої реальності. Найзагадковіша частина в рунах була ось-ця. Я їх ніби як прочитав, не дуже розумію про що мова, але там теж щось про місто на березі великого озера.
- Але ми ж під землею?
- А хіба під землею не буває озер? Ми десь неподалік місцевості Есгарот. Колись тут - над нами, знаходилось озерне місто, яке після однієї великої війни не стали відновлювати. Від нього уже й слідів не залишилось - тільки археологи за допомогою зондів знаходять іноді залишки кораблів на дні. За легендою, саме тут загинув один з відомих драконів - Димок. Думаю підземне озеро теж може існувати там, де є надземне, більше того - вони можуть бути якось пов'язані й, можливо, не дарма Димок жив саме тут? Можливо залишилось гніздо чи якісь інші сліди?
- Й десь зовсім неподалік старовинний гномський Еребор - за тією ж легендою було кілька десятків кілометрів між Еребором й містом на озері. Еребор нині засипано попелом виверження вулкану.
- Кльово. Попіл міг законсервувати багато цікавого.
- А світло з аварії великого горна законсервувало ще більше... В своєму світі я теж такі міста зроблю… Щоб спочатку засипано попелом, а потім знайдено. Це ж стільки цікавого можна з однієї епохи в іншу привезти!
- Так от, про найзагадковішу частину того рунічного запису, ти колись чув про романтичність стародавніх гномів?
- Не дуже - суворі рудокопи ніби як, а що?
- В тому то й справа, а тут якісь ніжності  з рун посипались, глянь но:

 

“У місті на березі великого озера, на острові кохання знайдеш -  під каменем срібло, під сріблом золото “


Ця нескладна загадка, записана рунами, виводила учасників до схованки яєць дракона. Ну, якщо знову ходом не помилитись, звісно.

-Йдемо і йдемо, і кінця краю тим ходам немає… Як там твоя забавка з фантастичним світом?
- В мене вже 2016 рік від Різдва Христова пішов.
- Різдва кого-кого?
- Ну, це я Бога такого вигадав - Христа, в нього був ще батько - просто Бог, якого ніхто не бачив, але всі чомусь думають, що це має бути старий з довжелезною сивою бородою. Всі його дуже бояться, бо він все бачить і все чує. Але батько там був лише формально, бо зачаття в Марії, матері Христа, вийшло непорочне, партеногенез, як у драконів.
- Тродо, от скажи, чому у цих твоїх різнокольорових людей головний Бог схожий на мене? Бородатий й всюдисущий.
- Не у всіх людей він такий буде, не треба – різних богів я їм навигадую, мені племінник ще ідею Макаронного монстра підкинув, може й йому місце знайдеться. А той що схожий - ну, десь же мені треба брати натхнення. :)
- Ну ок. Тільку оцю свою ідею з "непорочним зачаттям" облиш! Я на таке не підписуюсь. Якщо залишиш, то я потім в твої рукописи домалюю якусь халепу по типу гномунізму - з спільною власністю на все, диктатурою від імені робітничого прошарку й безуспішною побудовою світлого майбутнього.

В один момент балачки довелось припинити…
Історія орків глухого кута. Том 4-ий.
Поки традиційні орки будували вежі, в залишених людьми містах інші орки вели різноманітний корисний та шкідливий спосіб життя, намагаючись збудувати більш-менш нормальне з їх точки зору суспільство, схоже на людське чи ельфійське.
Межу між минулим й майбутнім в цьому дивному світі провела посуха, яка знищила більшість їжі в країні й в умовах економічної кризи життя в Мордорі стало зовсім нестерпним. Імаматюшки трактували кризу як результат недостатньо ретивого служіння не тим силам. Напруженість переросла в протистояння, протистояння - у війну. У результаті усі хоч трохи адекватні орки мігрували до кордонів Союзу, залишивши долю Мордору в руках своїх недалеких родичів.
Керівництво Союзу заговорило про міграційну кризу, більш розумні представники звертали увагу на те, що ці орки насправді освічені, достатньо кваліфіковані й багато де потрібні.

- Ок, ще раз, давай у інший тунель...
- Юхху!!!! Еврика!!! Знайшли!!!

Хобіт з гномом ринулись через невеликий природній місток над урвищем, яке впиралось в озеро високими “берегами”. Бігли так швидко, що не помітили хиткість конструкції, й відразу за ними місток дав тріщини, а за кілька хвилин завалився безповоротно.
DPP_0110DPP_0108DPP_0092DPP_0105DPP_0126DPP_0133DPP_0083DPP_0153DPP_0081DPP_0147DPP_0145
Кладка яєць дракона  на острові посеред озера у  (Озерному) місті Тернополі, десь неподалік Есгарот. Знайдені тут яйця потрібно було донести до фінішу цілісними та неушкодженими.

- Ух, нічого собі, кладка! Які величезні, невже драконячі? - Орін в захваті підняв одне велике незвичне яйце.
- Обережно, - заметушився Тодор, - не розбий! Дай но гляну поближче… (дістає величезну лупу й схиляється над купою). Не вірю своїм очам, схоже в них є зародки! І вони… живі!
- Та не мели дурниць, за стільки років? Чи хочеш сказати, тут якась драконіха неподалік ходить?
- Та хто зна -  драконів не бачили вже декілька сотень років! Думаєш, тут зберігся один, звів гніздечко, відклав яєчка? Я не біолог, але здається, що в цих тунелях з біомасою не дуже добре, її банально не вистачить для підтримання життя такої величезної істоти. Що він їв в цих тунелях й узагалі чому не з'являвся так довго? Думаю, що дракона таки не існує. Під час вибуху великого горна важко було вижити. Проте, не забувай як довго вони потомство виводять - цю кладку цілком можна було зробити давно-давно, багато сот років тому. В цих тунелях якраз кілька сот років нікого і не було, тому яйця ще цілі. Їх потрібно винести на зовні. Можливо нам вдасться знайти матусю для цих "курчаток" й ми отримаємо шанс на відновлення невеликої популяці. Головне не порозбивати і тоді є шанс, що дракони житимуть разом з людьми!
- Або замість людей... Давай краще вибиратись! Шлях назад відрізано, шлях вперед на мапі є, але виходів на поверхню на ній не видно.
- Ти колись бачив гномські підземелля, в яких тільки один вхід? От і я не бачив!  Донести б їх до лабораторії…. Хутчіш, давай вибиратися звідси.
- Не можна отак просто взяти й вийти з лабіринту. В цьому тунелі поселився дракон, відклав яйця й їх ніхто не турбував кілька сотень років! Ми можемо пів життя йти до виходу! А то й більше.
- Життя в нас довге, не бійся!
- А лембасів мало….     
                                                                        “Німа сцена” :-)

- Воуууу, на підлозі підземель почала з’являтися вода! Ті довбодятли з метробуду таки почали зливати озеро в підземелля…     Давай пришвидшимось!!!                     
  “Цитати викреслені цензурою”

За озером друзі знову опинились на роздоріжжі, наштовхнувшись на чергове провалля, через яке розходилися в різні боки два мости - старіший і новіший. Вони обрали новіший. Чи довго йшли чи коротко того не знають, бо замість сонця в них були самі ліхтарі - знають що  ухекались й зголодніли….
- Цікаво, що в твоєму світі “вже без драконів” думатимуть про драконів? Чи нічого не думатимуть?
- Нехай думають. Образ дракона існуватиме в їхніх переказах, з плином часу про нього писатимуть книги, зніматимуть фільми й малюватимуть картинки на аватарку.
-  А де вони той образ візьмуть, якщо їх не існуватиме?
- Цього я ще не придумав.
- Ось глянь, що вони один одному пишуть на тему драконів:

Pashtet:  Як щодо комодських варанів в Індонезії?
Артём: Утром в транспорте такие драконы ездят: выхлоп за километр и злые.
Kefirek: Дракони щоночі наввипередки з ревінням пробігають вулицею Кутузова.
Ksunia: Резиденція Дракона розташовувалася в Сорочинських горах. А окуповані території, тобто вотчина, тягнулася по рівнинах до самої Пучай-ріки.”

- Ти чому ржеш? Ну не бачили вони драконів насправді, от і уявлення такі дивні! Ти багато про жирафів знаєш? Отож. А вони існують. Я їх вже вигадав.
-Тодор, ти впевнений що в тому вигаданому світі з цієї твоєї квазіфантастики потрібна така деталізація для видання? Уже й людей вигадав, і їхні заняття, й що вони на форумах пишуть...
- О, я ще не таке вигадав - ці печерні гриби, що ми до лембасів вечорами додаємо так надихають!
- Черпай натхнення краще не з грибів, а з оточуючої тебе краси! Глянь-но яке симпатичне місто навколо нас. Чекай… Не можу повірити… Я знаю що це… Це ж Долл?? Так?? - старовинне місто людей неподалік Еребору, яке опинилось під землею після виверження вулкану Одинокої гори!!! Я бачив його на картинках в підручниках історії й ось ця ратуша, де ми нещодавно були, немов би зійшла з цих старих картин. Востаннє Долл бачили, коли плита з містом спускалась під землю у величезне провалля. Згодом його накрило зверху  грандіозною брилою, що відвалилась з гори й монолітом лягла зверху. Більше місто ніхто не бачив. Ось, наприклад глянь-но туди - ця велика релігійна споруда мабуть найбільша в місті. Там за переказами були чудові скульптури Пінзлі Брилоріза, та, на жаль, орди гоблінів пограбували та знищили їх.

Будівля тамтешньої  гномадміністрації була прикрашена скульптурами того ж відомого майстра різьби по каменю - Пінзлі Брилоріза, поруч йому навіть встановили пам’ятник. Пінзлі був одним з найвідоміших брилорізів Еребора і його роботи можна було знайти багато де і не лише по околицях, а й у більш віддалених містах. Відважні дослідники лабіринту із захопленням роздивлялися руїни від колись пишної краси...
IMG_0385IMG_0372IMG_0383
Пінзлі Брилоріз та місця його мешкання – думаю ви вже зрозуміли про кого мова
IMG_0382IMG_0436
Кілька творінь Пінзлі Брилоріза
IMG_0391IMG_0399IMG_0388
Мистецький дворик й пам”ятник нобелівському лауреату з літератури Агнону
IMG_0413IMG_0425IMG_0419
Ще трохи Доллу, ну, тобто, чудового й насиченого старовиною міста Бучача, у якому сходились декілька ходів лабіринту й далі шлях вів на фініше, в одне з попередніх місць

Історія орків глухого кута. Том 5-ий.
Голод - не тітка. Новому керівництву Мордору довелось піти на домовленості з людьми й ті погодились постачати в Мордор їжу у відповідь на розташування там шкідливих виробництв й великих гранд-майстерень, для роботи яких не потрібно було хоч трохи кваліфікованої праці. Такий стан справ задовільнив усіх, крім тих орків з еміграції, які ще вірили в світле майбутнє свого темного краю. Вони почали готувати революцію...
Ночівля команди, яка остаточно заблукала в лабіринті

- Слухай, а пошукай но в мережі ще інформацію про того чудового брилеріза, що оздоблював ратушу й храми Долу та околиць.
- Ось: біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, обставини появи в Ереборі й Долі та смерті наразі невідомі. Зображень його не збереглось, тому не можна сказати ким він був - гномом, ельфом чи кимось іншим. Стверджують, що походив з Рівенделу, про що ніби-то свідчила схожість робіт Пінзлі з творами місцевої школи. 250 років тому він з'явився при дворі Микона Стрімлі, який став його головним замовником і патроном. Незважаючи на настільки скупі відомості, Пінзлі є одним з найвідоміших брилерізів цього краю.
- Оу, а я нарив дещо цікавіше - в цьому місті жив дід відомого хобіта, знавця й цілителя душ та характерів, який довів що якщо сниться тобі меч і піхви, то є в тебе певні нереалізовані потяги…
- Так, не треба в моїх потягах ритись! Я в цьому не довіряю хобіту, який вигадав непорочне зачаття! Що ще за несусвітні речі в твоїй голові з’явились?
- Не переймайся так - більше непорочних зачать не буде в моєму світі, хіба як хто відмазку шукатиме.
- Впевнений, ти ще багато чого несусвітнього там вигадаєш! Я в тебе вірю! Їм і без непорочного зачаття вистачить… мені вже шкода тих людей.
- Я зараз над географією працюю. На тих широтах, де ми зараз знаходимось, буде красивий регіон, схожий на Шир - зелений й трохи горбистий, останні кілька сотень років його називатимуть Поділлям. Хочу людям того світу теж дати можливість гуляти під землею, як оце ми зараз - на Поділлі буде багато підземних ходів, іноді загальна довжина ходів становитиме десятки й сотні кілометрів. Ходи створені природою - без участі гномів. Історія Поділля буде насиченою і непростою, тут буде багато замків й невеликих містечок. Тобто - там. Тьху ти, я вже плутаюсь де я. Ці гномські фортеці, що ми проходимо… уяви наскільки це красиво буде, якщо вони стоятимуть на землі, на високих горбах поміж долинами річок? Й жителі будуватимуть хати не в темряві, а поміж деревами на березі! Ось наприклад, місто, в яке я поселю їхнього брилеріза й їхнього цілителя душ.  Замок стоятиме над містом на горі. В нього буде насичена історія, але на тому етапі розвитку світу, про який я зараз думаю, це будуть просто руїни, які місцеві чомусь вважатимуть красивими й романтичними.
- Каменюки з-під стіни - звичайної функціональної споруди без прикрас, просто складеної з каменів і яка має дірочки для стрільби - ці каменюки будуть красивими? Смішний ти )) Ще скажи що вони будуть з’їжджатись на них дивитись, як гноми до броварень? Дивні ці твої люди, мені їх не зрозуміти. Але орків я теж ніколи не розумів, якщо що…
- Так, там все буде як тут - в  мурах з внутрішнього боку збережуться кам‘яні опори, які колись використовували для дерев‘яних машин для стрільби. Бійниці будуть пристосовані для ведення перехрестного обстрілу, на верхніх ярусах на консолях буде споруджено дерев‘яні бойові галереї.  До речі, тут при облозі гоблінами якось власника не було у замку і захистом керувала його дружина - Тереза Стрімлі. То кажуть гобліни розбіглися від жаху. Але він таки був зруйнований як не гоблінами, то орками.
IMG_0461IMG_0442IMG_0450IMG_0451
Гора над містом Долл, вона ж Еребор, вона ж гора з фортецею у Бучачі.

- То що, оглянемо цю фортецю, храм, вулиці?
- А в мене є заначка сухого еля...
- Що ж ти раніше мовчав? Пішли но відвідаємо місцевий паб, щось від нього та й залишилось - келихи, столи чи хоча б вивіска?

Сидячи за столиком гном одним рухом розвів жменю сухого пива доджерельно чистою підземною водою й неповторний аромоксамит заполонив усе навкруги.
- Ось, тепер й почитати про наше місцеперебування можна. Так от, недалеко на південь від Есгароту знаходилось містечко Ніггінці, яке славилося своїм пивоварінням. Засновник міста - князь-воєвода від імені якого ніби то й назва пішла. В ті часи місто було північним форпостом королівства Переломня.

Пиво швидко підійшло до кінця, чого не скажеш про теревені.
- Пиво гноми виготовляли здавна. Ще 559 років тому трольський король Ольбріх та гондорський герцог Тіран йшли походом на істерлінгське господарство. Король Ольбріх зупинився у Переломні, а німецький воєвода у Ніггінцях. Тоді Тіран і послав польському королю скуштувати Ніггінецького пива. Наші предки, знаючи умови виготовлення пива, цього древнього напою, вибрали це благодатне місце тому, що тут розташовані джерела природньої цілющої води, яка є основною складовою хорошого пива.

Як тільки келих з пивом закінчився, друзі забадяжили собі ще по одному, й розділили останній черствий лембас.
- Гномів прийнято вважати расою, дуже схильною до слідування традиціям, але більшість сучасних гномів такими все ж не є - зуб даю. Деякі сучасні гноми рішуче спростовують деякі з традицій свого народу! Гноми люблять музику. Хочеш послухати?
- Ні-ні-ні, практично всі ваші пісні складаються з одного слова, виспівуваного на різні лади. І слово це "золото". Ну скільки ж можна про нього співати? Є ж у гномів й культура висока, й митці на різні лади, а оце як еля начорнячаться, так тільки свої древні оралки про золото й співають!

Після третього келиху.
- А ти чув про привид замку? Тут він оселився значно пізніше, ніж в навколишніх - лише сто років тому, вже у руїнах. За легендою, у підвалі під помешканнями сучасних мешканців жив коваль. Його донька народила позашлюбну дитину. Але батьки доньки не могли їй цього простити і постійно дорікали. Дівчина не витримала, захворіла і померла, залишивши дитину сиротою. Як неодружену, за звичаєм її поховали у білій сукні. Люди не раз бачили молоду дівчину в білому, яка заглядає у вікна нижніх поверхів замку.
- Друже, я здається його щойно бачив?
- Де?
- Он там, під тим палацом!

Поруч з фортецею Лювика Стрімлі наказала збудувати для неї палац і закласти парк, оскільки не хотіла жити у старому замку, який на той час вже був занедбаний. Від того палацового комплексу збереглися флігелі. Барон Пінні мріяв на основі місцевих мінеральних вод створити елітарну бальнеологічну лікарню. Його нащадок починає зводити новий будинок палацу в стилі амшир. Зараз навколо палацу по невимовних траєткторіях бігають двоє сповнених наснаги й молодечого запалу, піддатих товариші.
- Не втече! Побігли! Оточуй привида!
- Ми вже півгодини бігаємо, я вже навіть протверезів…  Востаннє ти казав, що бачив привида у цьому храмі, яскравому взірці епохи пізнього гнороко, якому в околицях майже немає рівних за величчю.
- Все досить, давай прочитаємо оцю довідку під храмом й пішли далі, я вже скучив за білим світом!
- Пішли… тільки давай но трохи полежим… а ну може привид ще раз прийде.
 
DSC_5339DSC_5344DSC_5307 PanoramaIMG_0508DSC_5333DSC_5335
Фото: Кирило Гузенко
  Ніггинці, вони ж Микулинці – місто й пивоварня.

Далі були тонелі. Чергове місто. Чергові руїни палаців, будинків,  адміністрації. Мені вже здається що ці тунелі досить таки одноманітні.
- Мапа каже, що це горде місто Переломня - від давньокхуздульського дієслова “переламувати”, в значенні ламати каміння. Гноми переламали навколишні моноліти й створили собі тим самим простір для міста. На гербі цього міста зображена триока посмішка, яка символізує позитивність й далекоглядність населяючих місто гномів.  На спорудження стін у Переломні було витрачено 9000 золотих. Укріплення  складене з різного розміру блоків і плиток переломнянського пісковику. У плані воно становить неправильний трикутник. Дружина коменданта фортеці Софія Хшановіні відзначилася неабиякою мужністю при обороні замку від орків. Коли захоплення фортеці орками було вже фактично неминучим, дружина коменданта пообіцяла вбити його, а потім саму себе, якщо той здасть твердиню оркам. Мужність хороброї жінки виправдала себе: замок протримався до приходу військ підмоги  і орки відійшли. Вдячні мешканці поставили під замковими мурами пам'ятник Софії Хшановіні. Він згодом зник, через сотню років його було відновлено, але під час Великої війни сам пам'ятник хтось вкрав. До недавна стояв лише постамент, на якому знову встановили пам’ятник жінці, яку так боялись орки..
- Боюсь уявити цю сувору пані...

IMG_0185IMG_0207IMG_0167IMG_0181IMG_0197IMG_0140IMG_0151IMG_0146IMG_0245
Замок й вигадане нами гномське місто Переломня – вона ж Теребовля

  Ходи здавались безкінечними й забирали останні сили...
- Тобі не здається, що це озеро ми вже бачили? Схоже, ми ходимо по колу?
- Та ні, те озеро зовсім інакшим було, там острівець з кладкою був як мінімум, чи ти вже забув про яйця?
- Забудеш тут! Тиснуть спину немов з металу викувані…
- А що ти на це скажеш - глянь но туди?
- “Вирізано цензурою”

- Так, це дійсно місток, який за нами провалився, хоча зараз він й на іншому березі озера. А острова нема бо вода піднялась вже! Й судячи з темпу, цьому гроту залишилось жити лічені години, після чого тут буде акваріум й ти зі своїм хом’ячком поміняєтесь місцями.

З останніх сил друзі ломились через руїни міста, аж поки не вперлись в велику й колись мабуть важливу споруду.
- Фортеця?
- Якась нікудишня… мабуть її перебудували під житло ще в давні часи, навіть стін не залишилось. Тут говориться про якогось Амора Арнава, якому Сигізморін, вже відомий нам, право селитись тут надав, для охорони південно-східних кордонів  від нападів істерлінгів..
DPP_0164IMG_0292

- Воу, схоже на храм…
- Якщо вірити мережі, це найдавніший храм міста, де ми зараз, споруджений без малого 400 років тому. Розташований на невисокому підвищенні над озером.
IMG_0288IMG_0261

- Це підземне озеро й з’явилось завдяки насипу дамби в гроті, перед замком. Тут має бути десь вихід! Подивись но, гриби...
- Які гриби? Ми ж ніби сьогодні не тойво.
- За дамбою!
За дамбою починалась дорога з твердим штучним покриттям, навколо якої стояли стіни з дивної рослинності, яку Тодор називав грибами.
  IMG_0277

За грибами світилась брама.Читай що тут написано! 

“Просто скажи друг і вийди”
DPP_0171

Команди на фініші. Гру закінчено.

Післямова
- Вітаю з виходом книги, друже Тродо. Твоя “квазіфантастика” - страшенно цікава річ! Ти вигадав цілий світ й його історію. Він ніби й наш й не наш водночас - там немає Ширу й Рівендолу, зате є Поділля й Київ. І я навіть гордий, що можу впізнати в тексті багато з надихоючих тебе речей, а подекуди й самого себе. 

Скажу чесно – прочитав не все. Оті розділи в передмові про походження драконів, їх еволюцію й перетворення у останки мені не дуже цікаві, так само як й той професор зі своїми садами й усі ці садові лабіринти. Ні, ну я зрозумів, що на основі мапи нашого маршруту під землею з”явився оцей, як його… Хемптонський лабіринт – якщо наш видовжений шлях по гномських підземеллях скрутити й місцями змінити, вийде якраз воно.

А от розділи про розваги людей зі світу квазіфантастики – це щось! Я навіть племінниками зачитував:
- Мы едем в Збараж, успешно избежав парочки тупиков лабиринта. Маршрутка высадила нас у костела и уехала дальше. Мы тут же вычисляем нужную букву (С) и обнаруживается...что наш коверт со всеми заданиями, а также обратными билетами, остался в маршрутке.

- Чуть ли не на каждом задании появились альтернативные варианты ходов и тупиковые ходы, а также элемент удачи. Лабиринт он и есть лабиринт.полная неопределённость, в какую точку Украины тебя занесёт дальше, осталась на месте.

- Впервые мне везло с автостопом. Оба раза останавливалась буквально первая машина. Причём первый раз нас везли в багажнике фургончика без окон в темноте.

- Мы всё-таки нашли, где живут динозавры, точнее драконы. И даже украли из логова дракона одно из его яиц. Красивенное яйцо, надо сказать!

- Мы умудрились просочиться сквозь стену. Вместо КП№3 открыли предпоследнее - но система лабиринта это позволяет!

- До фінішу квесту у Тернополі трохи недоїхали, але покаталися знатно, мимоволі затусили на одному місцевому весіллі і "по-мажорному" заночували у бучацькому мотелі "57-й кілометр

Це ж треба додуматись перетворити наш реальний маршрут блукань в гномських підземеллях в сюжет гри! І респект тобі за пивзавод – найстаріший в тій країні ж не дарма у відповіднику того міста, де ми після елю за привидом бігали! Та й узагалі в їхній історії багато якихось гномоподібних істот, ці всі Байди з Яремами…

Світ неординарний в тебе вийшов – захоплюючий й цікавий, шкода що він вигаданий й такого насправді не існує!

- Дякую! Приємно чути схвальні відгуки, а то я вже й не сподівався що це комусь сподобається. Це був тільки перший том. Трохи відпочину й візьмусь за наступну частину. Хочеться наситити розповіді чимось більш високим, наповнити світ мистецтвом – малярами, музиками, тими ж брилорізами. І треба щоб вони більше писали цікавого…. так світ ставати кращим. Але поки ступор – вигадав лиш такого собі Толкієна, а от чи м він займаться ще не придумав. Проведу кілька тижнів на морі неподалік Сірих Гаваней, й продовжу.
 - Чекатиму з нетерпінням! До зустрічі!