Грузія: автостоп з Вардзії на море в Кобулеті

Після феєричного відвідування печерного міста Вардзія з супутнім застіллям, танцями й гостинністю в цілому, сьогодні реалізуємо ще один наш задум – їдемо на море, після тритижневої подорожі Сходом це має бути чудова фінальна крапка. До вечора дістанемось Кобулеті, де й змиватимемо “пил азійських доріг” наступних два дні. В результаті чого я зрозумію, що моє улюблене вино це Кіндзмарааулі. Обов'язково – щоб в Грузії, бажано – на морі при заході.

Виїжджали з Вардзії довго – машин на дорозі не було трохи більше ніж зовсім впродовж кількох годин. Зате можна спокійно повалятись посеред дороги на теплому асфальті, дещо дивуючи місцевих песиків. Ближче до обіду нас таки підібрали й підкинули до більш жвавого автошляху. Наступне авто - старенький жигуль, який більше розвалювася ніж їхав, але трохи провіз, після нього ми опинились в шикарному мерседесі директора пиво-лимонадного заводу.

Виїзд з Вардзії мав не дуже живий вигляд впродовж кількох годин.

Спокійний солідний чоловік так само спокійно переходив на 300 км (!) за годину й багато розповідав. Розповідав про пиво й про лимонад, що не дуже розуміє чому людям так в кайф боржомі й називав якісь інші види мінералки,  що в районі де ми їдемо вина хорошого бути не може так як виноград не достигає як слід - хороше вино тільки в Тбілісі й в Кахетії. Також дещо ностальгічно нахвалював, які чудові райони на кордоні з Абхазією, але туристам туди краще не ходити, бо абхази можуть викрадати людей для викупу. І про Саакашвілі теж ми його розпитували – каже, після нього залишилось більше поганого, ніж хорошого бо занадто багатьом людям він на інтереси наступив та й проблем при ньому багато було, зокрема, з домінуванням можновладців й з тим що у багатьох бізнес забрали. Правда, хорошого теж не відкидає - збудував той багато чого, наприклад, дороги, по яких тепер можна на 300 км їхати.

Проїжджали Боржомі - легендарне місто курорт, схоже чимось на грандіозний санаторій “Товтри” чи “Трускавець”, але коли усього багато й гірські долини нереально красиві. Помічали  безліч руїн невеликих замків уздовж дороги, але фоткається на швидкості 300 км за годину не дуже.

На перехресті траси Тбілісі-Кутаїсі розкрити тему ще одного грузинського наїдка – харчо, придорожна корчма чудово з ним впоралось. Не такий гострий як очікувалось але таки дуже смачний суп. Для стопу відійшли трохи далі за перехрестя. Стояти в Грузії потрібно помітно довше, ніж Туреччині буває й по кілька годин, іноді "відпускати" водіїв, які не готові морально брати пасажирів без грошей. Але завжди стоп був успішний. От і зараз ми швидко опинились в Кутаїсі. Проскочили місто на громадському транспорті й на виїзді застопили  дядечка на старенькому  жигулі до найближчого села. Сонце вже заходить, а море ще далеко.

Сьогодні якась чехарда, коли драндулет й круте авто послідовно підбирають. Зараз драндулет. І дядько-таксист який, погодившись підвести нас стопом намагається говорити про гроші. Безуспішно. Висадив нас в уже майже темряві в якомусь невеликому містечку й виглядав дуже  розчарованим. З одного боку шанси стопити в темряві виглядають невисокими, з іншого - перспектива застрягти на ніч казна де теж зовсім не радує.  Море хоч і наблизилось географічно, але насправді все більше віддаляється від нас, разом із променями сонця. Йдемо до траси з наміром стопити, поки не втратимо надію й, водночас, шукати ліхтар, який би трохи вирівняв наші шанси.

Шукати не довелось. Автоматичні рухи рукою під час ходи вздовж дороги несподівано зупинили солідний джип. Ми навіть не повірили спочатку, що то нам. В джипі сиділо два дядечка - юний та чорнявий й старий та харизматичний. Харизматичний сказав, що чудово знає, що символізує витягнутий до гори великий палець й з ним не потрібно вести розмову про гроші. І цей імпозантий сивочолий чоловік наблизив нам море трохи більше, ніж повністю. 

До моря залишався кількагодинний нічний переїзд. Дядько розповідав про торгівлю Грузії з Туреччиною та Іраном, й про те що турки розвиваються, але ще достатньо дикі - жінкам у них і в морі скупатись неможливо. Про Саакашвілі відповідав двояко - й хороше було при ньому й не хороше було, суперечливий він, загалом. Висадились в прибережному парку в Кобулеті, кажуть що тут намети ставити не проблема. Було темно й и слабо розуміли де ми. Але - навколо були дерева а поруч шуміло море. Так що - бігом в хвилі, а потім думати про локації. Ми занадто довго сюди їхали :-)

На море в Кобулеті – на обрії видно гори й Батумі

На цей момент ми вже більше ніж три тижні в дорозі спекотним й колоритним Сходом, можете уявити наскільки радісно було нам запірнути в хвилі моря й змити ось-цей “пил азійських доріг” Спати вклались прямо на пляжі на карематах, а засвітла виявили, що місце дуже навіть нічого й можна тут жити. Хочеться сказати що це був міський пляж, але здалось що тут увесь берег це суцільний міський пляж – ніде не видно жодної забудови й перешкоди для руху. Фактично, ми посеред курортного міста. Позаду нас чи то парк чи то просто напівдикі насадження дерев, куди ми переселились вдень, ховаючись від спеки. Тут же й кухню влаштували, а от ставити намет потреби не було – та й він у нас вже в такому стані, що ставити його то ціле мистецтво, з поламаними дугами й замками. А головний тут, звісно, пляж!

Вдень гуляли містом, яке схоже чимось на усі наші курорти – видовжене уздовж берега й, по суті є однією довгою вулицею з будинками відпочинку, просто будинками, готелями, ресторанчиками, невеликими ринками й магазинами, якимись атракціонами. А от що помітно відрізняється так це поведніка місцевих, тут все дуже гостинно, радісно, душевно, щиро – Грузія вона така Грузія, постійно підтверджує стреотипи про себе. Рюкзаки залишили на зберігання в торговця водою на пляжі, потім, так як уже розспілкувались, самі у нього залишились й спали на пляжних шезлонгах в наметах для торгівлі. Цей торговець підтримує Саакашвілі цілком й повністю – каже тільки завдяки йому він може працювати й заробляти й що хорошого він куди більше по собі залишив ніж поганого.

Вино дня – кіндзмараулі. Відтоді це моє улюблене вино.Легке таке, пляжне, водночас солодкувати й кислувате. Ми його сьорбали майже весь день й за день “тюленінга” на пляжі витягнули вісім літрів на трьох….  “Эта Грузия, Эта нармальна” – часто повторювали дівчата незмінно синіми губами, й вони таки були праві.

Моє улюблене вино – кіндзмараулі на пляжі в Грузії.

Море в Грузії це вино й грузини.

Наша Кухня в парку Кобулеті 

Ніч в наметі торговця на пляжі й посиділки на березі.

Захід сонця в Кобулеті

На пляжі ми й зустріли останній день в подорожі. До аеропорта Кутаїсі добираслись стопом, спочатку не дуже вдалим – кілька годин стовбичіння на жвавій трасі й занепокоєння щодо загального успіху, після чого зупинився далекобійник. Напевне, саме для феєричності завершення подорожі, водій виявився турком й ми майже до Кутаїсі вкотре вправлялись в дивних турецьких словах – яких за три тижні в наших головах вже таки трохи було, гордо розповідали наш тривалий маршрут регіоном й пригощали одне одного смаколиками.

Виїжджаємо з Кобулеті в Кутаїсі

Вийшли вже вночі під аеропортом Кутаїсі, який Ленчік називала “остановка маршрутки в Україну” – бо звідти лиш до України літаки й літають,  та завалились спати на відомих багато кому білих диванчиках. Зранку у нас літак до Харкова. Азія закінчилась, подорож - ще ні.