Хід конем: інтелектуальний детектив з елементами екстрим-марафону.
Розповідь про проведення чергової пригодницько-пізнавальної гри - цього разу "на теренах" Києва, Житомира та Житомирської області. Тривалість наблизила гру до своєрідного марафону, а деякі експерименти із завданнями здивували навіть організаторів.
Далі багато тексту й фотографій – тут водночас й легенда, й коментарі про проведення й деякі пояснення завдань та описи місцин гри. Якщо ліньки стільки читати – можна проглянути виділені жирним коментарі, уявлення вони дадуть.
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
«Спочатку було кіно!»
Кіно - про одну цікаву історичну таємницю. Але його можна прочитати також як сценарій, й бути в курсі тієї ж таємниці..
Перегляд фільму командами у Фройд-хаузі
Лист з минулого
Я завжди вважав, що мені часто щастить. Але я й уявити собі не міг, що розшукуючи матеріали для своєї дипломної роботи по архітектурі, порпаючись серед пилюки у книгах міської бібліотеки, я зможу натрапити на папери списані рукою самого Городецького. Не пам’ятаю як добіг додому, зачинився в себе в кімнаті і почав знайомитися з матеріалами.
Не знаю, чи хтось колись прочитає ці мої рукописи, але й забрати мою таємницю із собою в могилу теж не маю права. Я хочу розповісти одну незвичайну історію, яка сталась в моєму, сповненому пригод житті.
Але почнемо з початку, а точніше з кінця. Певно мені вже не судилося побувати на своїй батьківщині, покинувши цю чудову країну, у якій наразі мешкаю - Персію. Вона дуже близька мені по духу. Така ж яскрава, екстравагантна та непередбачувана як і я.
Вчора робота йшла навдивовижу швидко. Випивши кілька філіжанок своєї улюбленої кави з холодним молоком, я накидав кілька ескізів проекту ханського палацу.
Думки про Київ не дають мені спокою ночами. Я намагаюсь заглушити цю, розриваючу мене на шматки, ностальгію, напруженою працею. Проектуючи залізничний вокзал у Тегерані я все більше роздумував про подорож на Батьківщину, але так й не наважився на такий відчайдушний крок.
Війна та революція зробили життя в Києві нестерпним. Єдиним виходом для мене була еміграція. Незалежна Польща ніби чекала на мене, запропонувавши відразу декілька вигідних проектів. Мої недоброзичливці шепотіли за спиною: “Наш геній опустився до будівництва м’ясокомбінату та систем водопостачання”. Але насправді це були цікаві та вибагливі проекти. Та все ж усі десять років у Польщі я постійно згадував про Київ.
Життя навчило мене цінувати кожну мить. Не навчився я цінувати тільки одне - гроші. Заробляв я достатньо, тож заощаджувати не звик й витрачав усе зароблене на різні забаганки: першим в Києві став власником автомобіля, збудував дивовижний особняк, поглянути на який приїжджали навіть з-за кордону. Але моя поїздка в Африку, що розтягнулась на два роки, спустошила мій гаманець. По поверненні до Києва довелось закласти будинок, щоб розрахуватись з кредиторами. Але я ні про що не шкодував. Після того африканського сафарі я прославився ще й як стрілець світового рівня.
Ще у Києві довелось мені бути дотичним до долі відомої картини, яку було викрадено працівником Лувру. В цей час дехто Едуардо Вольферно продаватиме копії картини, видаючи їх за оригінали. Через рік оригінал нібито було повернуто до музею. Та існує й альтернативна версія - французька поліція не могла зізнатися світові, що так і не знайшла оригінал, відтак у Луврі опинилася одна з майстерних копій. Оригінал же був проданий за смішні гроші Сергію Мерінгу, сину видатного лікаря-киянина Фрідріха Мерінга. Задля збереження картини для світу в ті неспокійні часи, Мерінг попросив моєї допомоги в цій делікатній справі.
Я вирішив не ризикувати і надійно сховати полотно. Весь цей час я мовчав про цю схованку, але мені боязко, що картина буде втрачена для людства назавжди, якщо я не поділюсь цією таємницею.
Лист обривається на найцікавішому місці! Схоже тут не вистачає ще однієї сторінки..
.
.
Команди отримали завдання
………………………………………………………………………………
Так, ми спробували створити невеликий фільм й за його допомогою занурити учасників гри в нашу загадку. З фільмом допомогли друзі, що знаються на цій справі достатньо професійно й кіно вийшло цікавим навіть для нас :-) Після фільму, останній кадр якого змусив гравців зазирнути під стільці й знайти там завдання, учасники розділились на дві групи - ті які бігають й ті які думають. Перші з заклопотаним виглядом кудись понеслись й не всіх їх ми далі бачили взагалі. Другі з не менш заклопотаним виглядом нікуди не поспішали й намагались розгадати все на місці. Й для перших й для других справжнім сюрпризом стало не кіно, а те, що після нього почалось - передгра тривалістю в повноцінну самостійну гру (8-15 годин команди витратили), це вам не абищо.
На цьому етапі гравці досліджують спадок Городецього й відносно спокійно носяться Києвом. Організатори ж розділились - частина продовжила роботу над завданнями наступних етапів (так-так, б-г-г-г), а решта (точніше, я) чатували на команди на проміжному фініші. Довго чекали.
………………………………………...………………………………………
Повернемось до гри, там зараз пізнавально...
ТАЄМНИЦЯ ГОРОДЕЦЬКОГО
Й понеслась круговерть книжок про Городецького й оглядів його київського спадку. Тепер я знаю багато.
Так, на Миколаївській, 11 за проектом Городецького було споруджено у 1896 р. будинок київського відділення комісіонерства "Работник". Власники перепланували існуючі приміщення у 1912 p., додали ще три поверхи, звели флігель на п'ять поверхів, і то все стало житловим прибутковим будинком. Але первісна авторська рука залишилася у фасадних оздобах нижніх поверхів - у впевнено прокреслених романського стилю деталях. Тут же на Миколаївській Городецький також спроектував забудову садиби № 13, де розмістилася меблева фабрика австрійського підданого Й. Й. Кімаєра. Головний корпус було оздоблено у формах класицизму та щедро декоровано. Одна з фігур зображує античного покровителя торгівлі й ремесел – Меркурія. Цей образ подано ще й в капітелях колон – голівками в крилатих шоломах та в замкових каменях вікон верхнього поверху - так званими кадуцеями, крилатими жезлами Меркурія. Над фронтоном височить кількаярусний парапет з роком заснування фабрики - "1884". Я й не знав до цього що тут якісь будинки Городецького залишились!
Шукають щось по Києву – хтось успішно, хтось довго.
Будинок Л. Бендерського на Великій Васильківській мав повних 6 поверхів й свого часу тримав пальму першості, як найвищий будинок Києва. Фасад був щедро насичений декором, але будинок сильно постраждав у 1930-х роках й від вибухів і пожежі, заподіяних німецькими окупантами у переддень їхньої втечі з Києва на початку листопада 1943 р. У відбудованому по війні колишньому красені авторську руку В. Городецького засвідчують, крім абрисів і плану, хіба що рештки гарного кованого металевого огородження парадних сходів, які збереглися. Скільки раз тут ходив, але не думав про це ніколи – будинок собі як будинок, ба ні – тут є рука «Київського Гауді».
Учасники знайшли код на цьому, не дуже відомому будинку.
Скульптурні роботи по оздобленню Миколаївського костелу виконувала майстерня Еліа Сала за ескізами В. Городецького. Лише трикутний фронтон увінчує постать архістратига Михаїла – роботи чеського скульптора Ладислава Бенеша. Центральний портал прикрашають постаті Богоматері з Немовлям, обабіч – католицькі ієрархи святі Петро та Миколай. Під ними – картуші з неодмінними символічними атрибутами цих святих: перехрещені ключі в Петра й кітва (якір) – у Миколая, покровителя мандрівників і мореплавців. У тимпанах бічних і менших порталів розміщено рельєфи зі сценами житія святих. У фронтоні – рельєф із зображенням Розп’яття з постатями Богоматері й апостола Івана. На вежах, обабіч високих струнких вікон третього ярусу, також встановлено скульптури пророків. Упадають у вічі й сірі ящірки, що ховаються у шпаринах архітектурних форм – то вже й справді задум В. Городецького і вправна рука Е. Сала. А ще тут неймовірна акустика – правда, вдень дещо метро дістає, але вночі все й, як раніше чудово. Й він зовсім не дарма схожий на Нотр-Дам, Городецький саме цей відомий храм узяв за приклад.
Команди беруть “КП” поруч із Миколаївським костелом
Поставлена вузьким фасадом уздовж лінії забудови вулиці, між тоді ще часто-густо старосвітських побілених будиночків, караїмська кенаса справді вражала – і архітектурою, і кольором, і дивною східною банею, подібною до бані знаменитого мавзолею Гур-Емір у Самарканді. Урочисте освячення відбулося 27 січня 1902 року, і з цієї нагоди до Києва з Феодосії приїхав гахам таврійський і одеський Самуїл Пампулов – верховна духовна особа всіх караїмів Росії. Місце відоме, хоча давно це вже не храм та й караїмів у Києві зовсім не залишилось. Але не перестаю дивуватись як, все-таки, розкішно невеликий народ залишив свій підпис на портреті Києва.
Безвкусный фантазер, манерный мим
Тебя придумал в сне самолюбивом.
Над площадью заносчивым массивом
Ты вырос, удивлен собой самим!..
Ты весь кричишь, недвижностью томим,
Но суждено коснеть хвостатым дивам
И необузданных нереев гривам
Застынуть в судороге пантомим!.
Ольга Анстей
Як думаєте, про що це? Про будинок, який, Городецький, нарешті, вирішує, таки збудувати для себе. Він купує дві ділянки в центрі Києва, на Банковій. На одній з них і був зведений в 1903 році цей відомий будинок. Друга ділянка був придбана спеціально для того, щоб ніхто нічого на ній не побудував і житло Городецького височіло б в ефектній самотності! Оздоблення було просто неймовірне. Кажуть, що будинок це вдала рекламна акція щоб привернути увагу до нового матеріалу – бетону, від доходів з продажу якого й Городецький мав свій інтерес. Сучасні міські легенди повідають про містичний трикутник навколо Софіївського собору, одним з кутів якого буде саме Дім з Химерами й що на ньому можна відшукати зображення диявола, який приходив до Городецького вночі та змушував будувати.
Учасники шукають відповіді на свої питання на інформаційному стенді про Будинок з химерами.
Міський музей відтворює «образ давньогрецького храму», і не лише в зовнішніх формах і скульптурах фронтону, але й у планувальному вирішенні: урочисті сходи, великі простори анфіладних залів відповідали уявленням про храм мистецтв. Значний внесок у формування колекції дому муз та його фінансової підтримки зробили відомі київські колекціонери й меценати, особливо Богдан Ханенко та Микола Терещенко. Першу експозицію було розгорнуто як виставку, що демонструвала археологічні знахідки видатного дослідника київської старовини, чеського археолога Вікентія Хвойки. Мало хто знає, що при будівництві цього «храму» Городецькому довелося виявити чималу спритність, щоб за допомогою форм античного стилю замаскувати ... нестачу капіталів. Оргкомітет, очолюваний Богданом Ханенко, зумів зібрати лише половину необхідної суми. Будівля залишилася просто недобудованою, але розкішний фасад відволікав увагу і мало хто взагалі помічав інші частини будинку…
В пошуках кодів обійшли усі будинки Городецького вночі
І цей пам”ятник теж потрібно було відвідати
……. пауза, передихнули….
Вештатись старими будинками інколи буває корисно. У пошуках хоч якоїсь підказки я оббігав усі, відомі мені місця, пов’язані з Городецьким. Прогулюючись поруч із музеєм художнім, мені пригадалось, що у музеї історії Києва є декілька цікавих експонатів й, зокрема, книга Городецького “В джунглях Африки”. Підкупивши сторожа мені вдалось її погортати й, ви не повірите, поміж сторінками знайти останню сторінку листа й план міста….
….. щось знайшли?…..
………………………………………………………………………………
Про Городецького й його київський спадок учасники гри вже знають не менше за посереднього екскурсовода, а передгра все ніяк не закінчиться. Після того, як оббігали у формі рогейну усі будинки майстра в місті, команди виявили, що ота древня таємниця тільки закручується й в якийсь момент вони перетворились на учасників чиєїсь гри.
Завдання було зроблено у вигляді шахової партії, описаної Городецьким задля шифрування місця скарбу. Після розгадування тієї позиції виявилось, що партія то не стоїть на місці - в неї зіграли в минулому, а тепер потрібно розібратись хто й куди походив й що це означало. Ходи на дошці відповідали діям персонажів легенди в минулому й розгадуючи їх, інші персонажі легенди та наші учасники робили ходи в сучасності – таким чином гравці пересувались по місту.
Це був послідовний (лінійний) квест старою частиною Києва, де точки на карті підбирались відповідно до розвитку партії й в “звичайному” житті пов’язані між собою тільки одним - вони існували в часи Городецького й це все, теоретично, дійсно могло трапитись :) А до розплутування загадки (за легендою) приєднались нові персонажі, умовиводи яких здатні завернути сюжет куди завгодно й коли завгодно...
Ви готові до цієї гри? Повертаємось до легенди. Й не бійтесь шахів - гра розрахована так, що не потрібно бути майстром, досить знати лиш як ходять фігури…
.……………………………………………………………………………
ВЕЛИКА ГРА
“Одного чудового вечора завітав я на горнятко кави до “Варшавського кафе” й пощастило мені зустріти там одну непересічну постать - видатного київського шахіста, з яким у мене була цікава розмова. Він розповів, що його шаховою “академією”, де він пройшов теоретичне та практичне “навчання”, було це саме кафе. Також згадував про свою пристрасть до математики та астрономії й давні мрії про роботу з телескопом. Спробую відтворити одну з кумедних історій, що з ним трапилась:
“Чтобы получить возможность дальнейшего совершенствования в этой области, я решил встретиться с директором Киевской обсерватории профессором Хандриковым. Явился я к нему на прием утром, задолго до условленного часа, и бродил по саду обсерватории, волнуясь в ожидании встречи. Мне сообщили, что профессор Хандриков еще спит. Наконец, после долгих часов ожидания, швейцар вынес мне конверт: в нем находилось пять рублей и сообщение о том, что вакантных мест сторожа при обсерватории не имеется! Здесь я впервые в жизни горько заплакал от унижения и тут же написал ответ.
«Профессор! Я мог бы снабдить Вас доказательствами того, что мои теоретические знания дают мне право занять место у телескопа, но боюсь, что не сумею снабдить Вас чуткостью и способностью понять эти доказательства.
P. S. Пять рублей передайте швейцару за услуги».”
Й цей шановний пан наштовхнув мене на думку, як загадати місце схованки картини. Для цього я використав одну з систем розташування фігур у сицилійському захисті, яку мій співрозмовник називав “Варіант Дракона”, через характерне положення пішаків, що нагадали йому сузір’я Дракона.
Білий Кінь зробив хід зі своєї початкової позиції на Залізничному вокзалі до величного собору із фресками Васнецова та Врубеля.
Білий Кінь зайняв позицію в клітинці із Фундуклеївською жіночою гімназією.
Білий Пішак зробив хід до Олександрівської міської лікарні на Левашовського.
Чорний Кінь походив до пам’ятника Іскрі та Кочубею на Микільській площі.
Чорний Пішак походив на Царську площу.
Чорний Пішак розташувався на Миколаївському узвозі, що вів до ланцюгового мосту.
Свій скарб я довірив оберігати Білому Пішаку та Святій Катерині.
Ваш Лешек Дезидерій Владислав Городецький”
Неподалік від місця схованки. Й церква в тому ж квадраті, яку бачило багато учасників, хоча потреби в тому не було.
.. ………………………………………………………………………
Ось цей старий план міста, який за легендою використав Городецький і на якому розплутували ходи наші учасники. Якщо ви читаєте легенду, то не забувайте заглядати в цей план й в схему партії – отримаєте багато відповідей. “Дошку” теж потрібно відтворити за текстом легенди.
А ось положення фігур на дошці. Комбінація з гри це система “Варіант Дракона”, назву якій дійсно присвоїв видатний київський шахіст того часу, Федір Дуз-Хотимирський.
………………………………………………………………………..
***
Не можу собі пробачити такої наївності - я справді сподівався знайти у тій схованці полотно. Але замість нього на мене чекала лише припала пилом одинока фігурка Білого Пішака. Як гадаєте, як вона там опинилася і що вона може означати?
Мій юний друже, те що ви мені розповіли це надзвичайно цікаво. Там де одна людина придумала гру, інша може розпочати в неї грати. Що наше життя - гра, чи як там говорили древні…
- Тобто, пане професоре, ви вважаєте, що хтось розпочав гру, дізнавшись, що Городецький закодував схованку за допомогою шахів?
- Нічого не хочу стверджувати остаточно, але погодьтеся це було б занадто спокусливо. Можливо і я б зробив так само, от тільки я б не вбивав Білого Пішака й не викрадав картину.
- Ви гадаєте Пішака було саме вбито, а картину викрадено?
- Викрали, виманили, відібрали, підібрали - не так важливо. Не так важливо вбито пішака чи якимось іншим чином виведено з гри, головне у цьому, що картина зникла з однієї клітинки і опинилась в іншій. Тобто якась з фігур зробила свій злочинний хід.
- Іншими словами злочинцем є цей Чорний Кінь? Лише він міг за один хід прибрати пішака з дошки.
- Ви робите успіхи, мій друже, от тільки врахуйте, що злочинець усього лише фігура, але ж ніяк не гравець. Гравцем є хтось інший, хто дав команду це зробити.
- Хто б це міг бути?
- Не знаю, мій друже, не знаю.
- Якби ви були суперником гравця чорними, як би ви походили?
- Це ж очевидно, з’їв би Чорного Коня Білим Конем з d4. З точки зору шахів хід чорними був надзвичайно невдалим і пояснюватися може лише двома речами. По-перше, наш гравець - поганий шахіст і ця гра йому потрібна для пафосу, краси, коли уявляєш себе великим гравцем та вершителем долі людей та творів мистецтва. Не здивуюсь, якщо він чи вона знає тільки як ходять фігури і не витримає конкуренції навіть в початковій школі. По-друге, йому було потрібно зробити хід саме з даної позиції, от він його і зробив. Проте цього не сталось….
- Чому ви так вирішили? Можливо є сенс пошукати в архівах матеріали злочинів того часу?
- Боюсь, ви там нічого не знайдете - занадто мало збереглось в архівах, та й Чорного Коня не було прибрано з дошки - інакше ви б його теж знайшли там, де знайшли білого. Нам натякнули на гру, навряд чи допустились би такої неточності.
- Отже Кінь втік.
- Так, походив на іншу клітинку… Питання - чому і куди? Його налякали загрозою з боку якоїсь фігури, й він відійшов?
- Але згідно цієї позиції загрожувати коню за один хід може Королева, походивши на D3, E2, F3 чи G4, а також Пішак на F3 чи Слон на D3, кінь міг відступити також на чималу кількість клітинок, як їх тепер тут шукати?
- Давай думати і не забувати, що ця гра відбувається водночас в кількох площинах - на цій дошці й в реальності, тому при плануванні ходів слід враховувати реальні можливості. В умовах великого міста, щоб налякати Коня - ким би він не був, найчастіше потрібно наблизитись до нього впритул. Не забуваймо, що в ті часи ще не було інтернету, телефони поширились з 1886 року починаючи, хоча на час подій їх уже було досить багато, відслідковувати їх не складно. Звичайно, можна знайти якісь інструменти дистанційного впливу – прямих чи опосередкованих, проте, це занадто примітивно для людини, яка затіяла таку велику гру, яку мабуть вважає дуже хитрою й складною. Тому, я вважаю, що фігура мала наблизитись впритул – на відстань пострілу чи розмови. Можливо на Чорного Коня «наїхали» фізично, а, можливо, його захотіли перекупити чи налякати. Загалом, це не важливо. Важливо, що це було зроблено з клітинок F3 чи D3. Принаймні, це найбільш ймовірний хід розвитку подій.
- В такому випадку залишається два варіанти…
- Один!
Чому один?
- Прочитайте надпис в клітинці F3. Ви дійсно думаєте, що туди понесуть картину чи організують переговори? Ні, це має бути щось солідніше! Отже - D3, тож потрібно шукати офіцера чи королеву в цій клітинці.
- В мене є думка, хто міг би бути королевою в цій грі – в нашій клітинці не так багато місця й не так багато людей там проживає, і якщо з офіцерами можливі різні варіанти, то з королевами все значно простіше... Гадаю, це впливова жіноча фігура, обізнана в мистецтві, із заможної родини з непоганими зв’язками у тогочасному світі.
- Дочка пана Терещенка?
- Так, у якої був палац і величезна колекція творів мистецтва саме у цій клітинці...
Той самий палац, де мешкає Біла Королева. Нічні фото не дуже вдалі. Й у цій клітинці було дуже легко заплутатись 
- А що з чорним конем?
- Тут все просто - з усіх клітинок, куди він може походити, не під боєм тільки дві. На одній він уже був - а повертатись після злочину на старе місце це занадто ризиковано. Отже, вам потрібно знайти коня в іншій клітинці.
Чорний кінь у своїй клітинці.
- Дивно виходить, я прослідкував ходи Чорного Коня на місцевості, але досі не маю жодного уявлення, хто це може бути. Не можу знайти жодної зачіпки!
- А це і не важливо, мій друже. Чорний Кінь може бути усього лише виконавцем, можливо він був просто звичайним найманим злодюжкою. А от хто стоїть за Чорним Королем - це вже набагато цікавіше. Саме він веде гру і планує наступні ходи Чорного Коня, хоча і не дуже майстерно.
- Потрібно пошукати в архівах якогось тогочасного злого генія…
- Боюсь, теоретичні пошуки не допоможуть у цій справі - занадто багато у ті часи розвелось різних шахраїв, а тогочасних документів майже не збереглося. Спробуймо спрогнозувати наступний хід білих. Яка ваша версія, мій юний детективе?
- Я б налякав коня білим пішаком на B4
- З точки зору шахів, куди кращим ходом є королева на В5, з точки зору реальної ситуації також більш логічно, що розпочату справу пані Варвара доведе до кінця…
- Пане професора, але, вийшло що, ми поставили шах Чорному Королю!
Одне з КП в “правильній” клітинці, куди походила Біла Королева й учасники, що просікли, що з ними й ними грають в шахи
-Так і це було суттю цього ходу, оскільки Чорний Кінь прикритий пішаком, а тому його складно вивести з гри. Та й сенсу в реальному житті з цього не багато. Гравець – він же Білий Король – дізнався хто був Чорним Королем й пані Варвара вийшла на нього персонально.
-А яким чином жінка, до того ж аристократка, могла вести подібну діяльність – ганятись за злочинцями й вишукувати їхніх ватажків у передмістях?
- Мій друже, заможні люди, що тоді що зараз мають багато можливостей для цього. Головне, щоб голова на плечах була - а кому виконувати накази й застосовувати фізичну силу, зброю чи що там ще, завжди знайдеться.
- Тепер і нам залишилось з’ясувати, хто ж цей таємничий Чорний Король.
- І я впевнений, що особа дуже непересічна…
- Ви як хочете, пане професоре, а я таки схожу пориюсь в архіві, пошукаю, хто міг в той час діяти в Києві…
- Як щодо того, щоб після вашої архівної роботи, прогулятись островом, де знаходився Чорний Король? До того ж у мене є там улюблене місце – пляж на березі Бабиного озера.
- Із задоволенням!
В ті часи на острові було невелике робітниче поселення, яке зруйнували у 1942 році. Зараз Можливо й нам пощастить щось там знайти...
Неподалік фінішу гри. Послідовність ходів привела учасників саме сюди. Біла Королева оголосила шах Чорному Королю, якого потрібно шукати десь у цій “клітинці”.
Команди на проміжному фініші о 5-ій ранку.
Деякі команди дістались уже вдень й не без цікавих зустрічей, які допомогли пастки виконувати (зустріч з конем).
Ну чи з таким “конем”
Й з іншими персонажами..
Не всі витримали передгру.)
………………………………………………………………………………………
Розплутування гри привело наших учасників на проміжний фініш та Трухановому острові. Деякі команди не дістались фінішу, деякі дістались наступного дня ближче до обіду. Загальна закономірність - ті що більше думають прибігли вночі, ті що більше бігають прибігли наступного дня. Невеликий відпочинок, нова партія завдань (які уже доготували й довезли до старту) й команди героїчно ломанулись розплутувати нашу пригоду вже в масштабах сусідніх областей.
Так що, преамбула й прелюдія закінчились, амбула й людія будуть далі :-)
У легенді шахова партія перетекла шляхом отримання нової партії завдань в розплутування чогось зашифрованого. Іідповіді вже потрібно шукати в сотні з гаком кілометрів від Києва.
Залишайтесь з нами!
………………………………………………………………………………………
А конспект студента? Так ось він - для загального розвитку можете прочитати) Працювати іноді буває корисно, можна знайти зачіпки щодо персони нашого невловимого Чорного Короля.
Конспект:
В мае 1908 года в Одессе некто Приходкин заявился в форме ротмистра в дом видного семейства Бухштаб. Он бесстрашно вызвал из ближайшего полицейского участка четырёх городовых и вместе с ними провел обыск в квартире, изъяв при этом 500 руб. Спохватились вовремя — мошенника арестовали.
Некий Иконников построил аферу на том, что прочитал свою фамилию наоборот. Профессор и граф Вокиноки выдавал фальшивые чеки, набирал служащих под залог — в общем, привычный набор мошенника во дворянстве.
Мошенник, гастролировавший по всей Российской империи в 1913 году, называл себя Николаем Трубецким, отставным гвардии полковником, банкиром и крупным комиссионером. «Князем» оказался мещанин Николаев из Сергиева Посада, уже отсидевший за липовый титул два десятилетия назад.
В 1913 году в одной из киевских гостиниц некий мошенник под видом приезжего помещика обещал женитьбу и золотые горы не одной юной барышне. Несколько девушек после таких романов исчезли бесследно. Полиция предполагала, что бедняжек увезли в Стамбул или Бейрут в качестве наложниц.
В начале лета 1913-го в Виннице арестовали афериста Годлевского —выдавал себя то за адвоката, то за землевладельца или чиновника окружного суда, и даже жён у него было две, одна из которых - в Киеве..
Известным уголовником-князем той поры был Михаил Туманов-Церетели. Церетели именовал себя то персидским принцем Шах-Кули-Мирзой, то князем Андронниковым, Мурузи или Эристави, путешествуя со свитой из местных дворян. Каждому из свиты были обещаны хорошие оклады, но всё, что дворянин получал в итоге, это пропажа паспорта. С помощью украденных паспортов авантюрист сумел получить в банках Таврической и соседних губерний около 370 тыс. руб. В одном только Киеве в 1914-м Церетели получил в госбанке 157 тыс. руб. на имя князя Андронникова.
В конце 1914 года в сёлах Полтавской губернии орудовали проходимцы, продававшие крестьянам фальшивые кредитные билеты по выгодному курсу. Житель хутора в Зеньковском уезде купил несколько пачек кредиток, но, когда распаковал их, нашёл там белую бумагу. Злой хуторянин не только успел поймать мошенников, но и не побоялся сдать их в участок
В начале октября 1912-го в луганской гостинице Лондон задержали жулика Ковалёва. Его трюк был прост: в пачку белой бумаги он подкладывал настоящую купюру 3 руб и выдавал за подделку. Простофиля внимательно её изучал и видел, что «подделка» безукоризненна. После этого Ковалёв предлагал купить у него целую пачку таких самоделок
Аферисты продавали крестьянам несуществующие наделы земли. Банду таких мошенников поймали в январе 1914-го в Переяславском уезде.
Южные ведомости за 2 февраля того же года сообщали, что в Бахчисарае многие повелись на дешёвку: два рыбака привезли на местный базар бочонки рижской сельди и продавали её не за привычную цену, 38 руб., а всего за 30. Во всех десяти раскупленных бочонках было всего три ряда рыбы, остальной объём составляла соль.
Путаницу с цветом устраивала артель собачьих воров в Одессе в 1912-м. Отыскав породистого пса, мошенники перекрашивали его и продавали задорого.
В январе 1902 года газета Новое время сообщала о проделке двух гадальщиков, выманивших у некой киевлянки 21 тыс. руб. на поиски спрятанного клада - нескольких бочек с золотом. Чтобы выглядеть убедительно, аферисты демонстрировали жертве рентгеновский аппарат. После того как их поймали, бедной даме вернули 17 тыс. руб.
Осенью 1914-го в Херсоне объявился «сын петроградского профессора Кульчицкого». Самозванец в форме военного врача осел в городе, получил работу в Красном Кресте и даже успел попросить руки у племянницы местного видного чина. Дядя невесты взялся помочь будущему родственнику ходатайством о хорошем местечке в Петрограде, но оттуда ответили, что у профессора Кульчицкого сроду не было сына. Пока спохватились, мошенник успел сбежать из Херсона, наделав массу долгов и выдав немало подложных векселей.
***
Десь під час гри….
- Гарна сьогодні погода, пане професоре, Вам не здається?
- Так, в таку золоту осінь особливо приємно прогулятися зеленим, тобто жовтим, серцем Києва. То ти кажеш, що тобі вдалось зрозуміти, хто саме був Чорним Королем?
- Так, мені здається я натрапив на його слід. Як ви вже встигли побачити, я передивився довідки про всіх тогочасних місцевих шахраїв, які зміг знайти, і саме князь Туманов-Церетелі найбільше пасує на роль нашого гравця чорними. Чого варта лише його цитата: “Я не злочинець, я - артист!” Але в кого ж врешті решт опинилася картина?
- Білі переграли чорних на цьому етапі, а, отже, картина, швидше за все, опинилась у них. Про князя після цього більше нічого не було чутно. Проте, це ще ні про що не говорить, так як, згідно вашого ж конспекту, князя Туманова арештували кілька років до того й далі його слід загубився. Але, хто зна, в тогочасній ситуації все могло статись - влади змінювались одна за одною, злочинці ставали героями й навпаки, як от, наприклад Котовський чи Япончик. Тому арешт ще ні про що не говорить, він міг відбутись лише на папері чи тривати не довго. А от про що відомо достовірно, далі персона князя в історії не світилась - Терещенки вивели його з гри.
- А що сталось з картиною? Інформацію щодо її подальшої долі, я не знайшов…
- Щоб далі з нею не відбувалось, займались нею Терещенки, тому шукати треба саме в них.
- Шукаючи інформацію про фігури нашої партії, я нарив багато цікавого й нового для себе. Ви знали, що брат Варвари, Михайло Терещенко, втративши весь статок в Росії, успішно займався бізнесом за кордоном, був співвласником декількох фінансових компаній і банків у Франції і на Мадагаскарі. Працював у компанії «Мадал» у Мозамбіку у 1950-хх роках. Терещенки володіли найбільшою в світі яхтою, а нащадки їх повернулись до сучасної України й займаються тут різними справами, наприклад - відроджують льонарство. Були й речі відверто дивні, наприклад, особливість написання деяких листів Варвари Ханенко до близьких, зокрема до сестри Ольги Терещенко: спершу аркуш записано вздовж рядків, а потім – впоперек по написаному, рясно, геть нерозбірливо. Начебто авторці бракувало паперу. Чому так, для чого? І найзагадковіше, серед приватних листів Варвари я знайшов дивну листівку, із зображенням якогось будинку, підписану не її почерком й де можна розібрати усього три слова “le Cavalier, la Tour, la Distance”. і далі якісь цифри, перша з яких схожа чи то на 5 чи то на 6 чи то на 3, дві інших чи то нулі чи то щось інше.
- Два перших слова це назви шахових фігур, це ж очевидно. Проте, раніше одна з них не була задіяна в нашій партії зовсім. Традиційно для нас вона означає вежу, проте її можна сприймати як човен чи колісницю, в залежності від країни й часу. В нашому випадку це однозначно вежа – що може символізувати фортецю, замок, житло аристократа чи щось подібне. А друга фігура - поки не маю думок з цього приводу, занадто широке коло трактувань можна застосувати до образу коня. Тому для нас зараз це просто незбагненний кінь, якого необхідно знайти в поєднанні з замком, можливо, на зазначеній відстані від нього чи то 500 чи то 600 чи то 800 метрів, чи як там число те прочитати.. Тож, мій юний друже, які будуть ваші міркування з цього приводу?
- Житло аристократа - маєток Терещенків? Але ж їх безліч по Україні! В якому шукати?
- Подумайте логічно, на схід вони в ті часи навряд чи попрямували б - прямо в руки наступаючим більшовикам. Тож в родинне гніздечко до Глухова їм дорога була закрита. Залишається захід.
- Палаци з вежами?
- Цілком можливо. Можна оглянути найближчі до нас зі збереженої архітектури з вежами, якщо ж не пощастить – перейти до «археології» - до пошуку незбережених маєтків.
- Чи готові ви до невеликої подорожі, пане професор?
- Чому б і ні, з якого почнемо?
- Можливо з колишнього володіння роду Бержинських?
- Місцева перлина у стилі французького ренесансу - звучить чудово!
СПАДЩИНА ТЕРЕЩЕНКІВ
……………………………………………………………………………
Ну ось й настав довгоочікуваний етап, коли команди понеслись по Україні й почали відвідувати одне за одним цікаві місця пов’язані легендою нашої гри. Завдання на цьому етапі розв’язувались лінійно - одне за одним й давали можливість побачити нетривіальні місця, куди не так вже й часто заглядає нога туристи :-) Ну, тим командам, які в запалі гри встигали щось бачити навколо. Зате знали про все багато - тексти завдань ще й невелику краєзнавчу частину в себе включали)
Для успішного проходження досить було слідкувати за діями героїв легенди, не вестись на наші підколки, бути уважними при пошуку кодів на місцевості, не тупити й виявляти логістичну винахідливість у цілому.
З.І.
Тексти завдань далі доповнені моїми враженнями про ті місця, які я інтегрував в історію вже після гри, а героя легенди я зробив блогером - щоб легше було доносити до читачів все те, що до читачів хотілось доносити.
Помандрували! Нас чекає Житомирщина - близька й невідома)
….……………………………………………………………………………
Місто Андрушівка, палац Терещенків й гравці десь навколо.
- Ну що, мій друже, палац Терещенків - є, вежа - є, нічого схожого на коня - нема, нічого цікавого на жодній з можливих відстаней - нема.
Що ви там постійно набираєте?
- Пишу в блог - давно не вибирався за межі Києва, ще й у такі цікаві місця. Гадаю, моїм друзям сподобаються - не все ж каву в інстаграм постити :-) Але це не конспект з розумних книжок, а враження...
- Дасте якось почитати?
Андрушівка – районний центр Житомирської області. Звичайний такий – із центральною площею, де Ленін до недавно красувався, кількома п’ятиповерхівками, кількома адміністративними будівлями і т.д. Із чогось подібного свого часу «стібався» у піснях Миколайчук ( Ой це-це-це-це райцентр, Як я мріяв колись про це (4 р.)…”). І, як і більшість наших райцентрів, Андрушівка може пригадати багато цікавого з минулого – чимось можна помилуватись і зараз, але більшість давно колесом історії розтрощене. Як і всюди, загалом.
Можна спробувати уявити, як виглядало приміщення теперішньої школи сотню років тому, коли це була одна з резиденцій магнатів-меценатів Терещенків. Палац збудовано у другій половині ХІХ ст., у стилі французького неоренесансу. Крізь шкільну сучасність де-не-де виглядають залишки розкішного минулого. В окремих залах збереглись залишки оригінальних ліплених позолочених стель, а також мармурові сходи. Позаду школи-палацу розташувався великий фонтан – зараз уже не діючий. Зовнішні обриси палацу збережені досить непогано – протягом останньої сотні років її не чіпали значними перебудовами. А навколо розташувався симпатичний парк із старезними деревами. Шкільний парк плавно переходить у міський сквер, що розкинувся над каскадом рукотворних озер й далі старезні сосни та верби нависають над алейками та гладдю ставків.
З інших цікавих речей у Андрушівці є – перший в Україні цукровий завод, старезний спиртовий завод, єврейський цвинтар та сама справжня обсерваторія (!). Розташована у приміському селі Гальчин, це перша приватна обсерваторія України. Називається “Липневий ранок”, а усі відкриті небесні тіла астрономи називають на честь навколишніх населених пунктів. Астероїд головного поясу астероїдів № 133293 носить назву Андрушівка.
- У вас непогано виходить, скиньте посилання - й у себе в стрічці розшарю.
- Дякую. Повернемось до нашого малозрозумілого пошук?
- Безумовно, то який наступний палац з нашого списку? Що ви встигли про нього занотувати?
- Він зовсім неподалік, усього за три-чотири села. Це симетричний триповерховий палац в неоготичному ж стилі. Поруч споруджені в такому ж дусі господарчі будівлі та конюшня. Всередині палацу колись був вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також — велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. Але, на жаль, до сьогодні від колишнього інтер'єру не збереглося майже нічого. Колись маєток належав Грохольським, та пізніше був проданий Миколі Терещенку. Останній трохи перебудував палац, а неподалік звів своє джерело прибутків — цукровий завод. Пізніше в ньому вже інший Терещенко, Федір Федорович, розташував авіамайстерню. Навколо палацу був великий парк, який межував із садами. В ньому росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці та декоративні газони перед палацом.
- Ви непогано підготувалися, я бачу, ну що ж, поїдемо й подивимось що залишилося від тієї краси.
***
Палац Терещенків у Червоному й учасники, що його розшукують та казна як вибираються з того села.
- Ну що, другий палац Терещенків минули, вежі знайшли цілих три, коней в полі паслось багато - але вони не схожі на таких, що могли існувати й сто років тому.
У Червоне потрапили із місцевого райцентру Андрушівка, де теж встигли оглянути невеликий палац Терещенків. Центр смт. – невелика площа із зупинкою автобуса, кількома адміністративними спорудами, кафе і магазином. Поруч видніються – ринок, церква та невелика школа “радянського типу”. Спочатку не зовсім розумієш, чому – смт., а не село., але на двох сторонах горизонту височіють два заводи – які й, по ідеї, виділяють Червоне саме як селище :-)
Перше, що привертає увагу – невелика церква. Вона ніби й звичайна, але деякі елементи декору говорять, що це не новобудова! Церква збудована сотню років тому тими самими Терещенками, а масивні двері і грати на вікнах кажуть, що у радянські часи церква використовувалась як склад (по ходу саме тому її й не розвалили, як більшість). На подвір’ї прикольні дзвони, зроблені з (!) старих газових балонів!! – ось вам справжній церковний аскетизм!
Церква-церквою, але ще й палац знайти потрібно! З центру натяків на нього не помітно, а місцевих вирішили не питати, щоб не заплутатись ще більше – часто у них своє трактування місця, часу і пам’яток :-) За логікою речей, біля палацу мав би бути парк, який не завжди вирубували навіть у зруйнованих комсомольцями палацах, тому рухаємось у ту сторону де більше усього дерев! Уже за кілька кроків з-за дерев виглядають прикрашені готичними зубцями вежі! Знайшли! Взагалі найкращий орієнтир – великий цукровий завод на березі озера, який з центру добре помітний.
Огороджений парканом палац виринув з-за густих хащ місцевого парку, тим самим справивши на нас враження ще більшої закинутості. На територію пролізли через відігнуті грати у воротах. Відразу помітили якогось дідка і нам стало трохи незручно за таке от ”несанкціоноване проникнення”. Попросили дозволу погуляти, дідок не заперечував і спокійно зауважив, що біля тих воріт була відкрита фіртка.… Проте вхід відкритий не завжди - якщо натхнення сильніше за паркан, то на воротах є координати священника, який може запустити вас на прогулянку
Так от палац, перше враження - ох! ух! і ах! Насамперед через масштабність і красу декору! Я уже й не пригадаю, де бачив настільки яскраву і масивну споруду у закинутому стані. Усі ці неоготичні вежі, ліпнина, фонтани свідчать про помпезне минуле палацу - пани знали толк у розкоші. Збудовано палац десь у середині 19 ст., й до 1917 року належав Терещенкам. У радянські часи тут був притулок, згодом – ПТУ, яке по собі залишило в основному написи на стіна :-) Палац деякий час стояв закинутий, а тепер тут жіночий монастир. Фактично, монашки займають невелику частину приміщення, решта стоїть пусткою й потрапити туди не складно через бічні входи. Сподобалась цитата з якогось звіту в неті “таке враження, що господарі стомились воювати з привидами й віддали замок на їхню милість” – дуже влучно.
У плані палац триповерховий, у формі витягнутого прямокутника з кількома бічними прибудовами і солідними вежами (а ля “лицарський замок”). Кажуть, колись вестибюль було викладено білим мармуром а на стелі красувались величезні венеціанські люстри, але весь той інтер’єр давно втрачений в історії. Над входом збереглась ліпнина гербу Терещенків, а перед входом – симпатичний фонтан. Що дійсно вразило, так це справжній театр (!) усередині – з партером, балконом, сценою, лоджіями. Як і усе навколо, театр теж у зруйнованому стані. Навколо палацу парк із старезними деревами – місцями доглянутий, місцями захаращений.
Відразу за парком видніється величавий цукровий завод, частина будівель якого теж доволі стара. На території заводу працює краєзнавчий музей, але оскільки ми сюди їхали за “дворянським романтизмом”, а не “індастріалом”, хай і давнім та цікавим – завод оглядати не стали.
- Відволічіться же від вашої писанини й розкажіть мені, що у нас там далі на маршруті?
- Турчинівка…
- Весь в увазі, готовий послухати ваш пізнавальний конспект!
- Як і в інших своїх садибах, в Турчинівці Терещенки обрали під парк і палац гарну місцевість: невисокі хвилясті пагорби і великий став поруч. Річечка теж є, але маленька і безіменна - так, потічок, що впадає в трохи більший. Все це до цього часу захищає стара металева огорожа - і лише з боку ставку парк стоїть беззахисним і відкритим для всіх. Двоповерховий місцевий палац зведено з цегли. Терещенки з усього різноманіття стилів вибрали французьський ренесанс. Майстрам, що споруджали палац, вдалося витиснути з цегли все, на що вона була здатна – це довершений зразок садибного будинку такого типу.. В парку неподалік від палацу зберігся також погріб, теж збудований з червоної цегли.
- Звучить інтригуюче, мій друже. Але як щодо завітати по дорозі до одного єврейського міста й випити по чашці кави? Кажуть, там і пиво непогане…
- Слушна думка! Я давно хотів побувати в тамтешньому санктуарії….
- Чи знаєте ви, що саме в цьому невеликому містечку обвінчався півтори сотні років тому відомий французький письменник, автор славнозвісного роману “Тридцятирічна жінка” та прародитель мему про певний етап жіночого життя?
- Так, дійсно, я зовсім про це забув за цими усіма пошуками! То може оглянемо ще й місце, де відбулось його вінчання з місцевою панянкою?
- Авжеж, тим паче, що це зовсім поруч.
***
Місто Бердичів, Терещенків тут нема, але логічні переходи в легенді дозволяють змінити маршрут команд.
Як на мене, найчастіше назва міста зустрічається у єврейських анекдотах
Скажите, где вы купили себе этот костюм?
- В Париже.
- А это очень далеко от нашего Бердичева?
- Да, больше тысячи километров.
- Боже мой!! так-а-а-ая глушь, а шьют прилично!
Проте, чітко виражений єврейський акцент вдалось підслухати рівно одного разу – у розмові таксистів. В решті своїй Бердичів є типовим провінційним містечком Східного Поділля – невелике, в міру затишне, з солідною історією та кількома архітектурними цікавинками. Ще недавно тут пам’ятник жертвам комуністичних репресій знаходився на вулиці Дзержинського (нічогенький наворот історії) Проте зараз з Ленінів залишись тільки постаменти, а на вулицях з'явились назви та обкоти, присвячені більш актуальним речам - Небесній сотні та АТО.
Найцікавіше з архітектурного спадку міста – монастир Босих Кармелітів з краєзнавчим музеєм, за відвідування якого з нас не взяли грошей (проте попросили вдягнути бахіли). В назвах монастиря часто трапляється слово санктуарій. Взагалі місце красиве й ефектне - як тільки заходиш на подвір”я, відразу присвиснути від масштабу архітектури хочеться. Найкраще всього милуватись монастирем з протилежного берега озера на річці з гордою назвою Гнилоп’ять. Деякі частини монастиря за кількість графіті ще нещодавно могли сперечатись з берлінською стіною, також на територі знаходиться художня школа. а ще там є кілька справжніх на вигляд гармат)))
Бердичів відомий тим, що дехто Оноре де Бальзак отримав тут “шафою по голові”, в результаті чого сформувався шлюб з однією місцевою панєнкою. “Отримав”, насправді, дещо раніше - під час листування з ерудованою подолянкою. Узаконили шлюб в місцевій церква святої Варвари.
Також у місті є величезний єврейський кіркут з могилою одного важливого хасида (якщо точніше, це усипальня рабина Леві-Іцхак бар Меїра - одного з засновників хасидизму. Цвинтар в досить занедбаному стані, що,мабуть, пояснюється відсутністю у місті людей, які були б якось пов”язані з цими могилами.
І, так, у Бердичеві чудовий пивзавод, який випускає справді живе пиво.
Оголошення, що, за легендою, трапилось героям в Бердичеві й змусило їх змінити напрямок та попрямувати до іншого міста...
- Зверніть увагу, тут досі висить оголошення про минулорічну виставку .
- Хм, хочете сказати, що у цьому містечку настільки не цінують рекламну площу?
- Ні, мене ця рекламка наштовхнула на зовсім інші думки…
- Симпатична дівчина?
- Можливо ми не в тому напрямку шукаємо?
- Ви про що?
- Барон!
- Баран?
- Ні, барон. Барон де Шодуар!
- Так, я вмію читати. Це щось означає?
- Можливо, картину сховали зовсім не Терещенки, а хтось інший з дворян. Хтось, хто міг бути поціновувачем мистецтва й знаходитись в хороших відносинах з Терещенками.
- З чого ви це взяли?
- Барон - це аристократ, шляхетський титул, можливо потрібно було “le cavalier” розшифрувати як “лицар” а не як “кінь”, це один з варіантів трактування цього слова. Відповідно, слід шукати когось із аристократії, хто міг би зробити цей “хід конем”...
- Саме барон де Шодуар ідеально під цей опис підходить - великий шанувальник живопису, затятий колекціонер, аристократ, й до того ж він мав помітні стосунки з Терещенками - є свідчення, що барон продав їм свій маєток. Гадаєте, є сенс розглянути інші кандидатури місцевої знаті?
- Сенс в пошуку інформації завжди є, але я поки зупинився б на вивченні цієї непересічної персони. Моя інтуїція підказує мені, що це найбільш ймовірний варіант. Припустимо, що з лицарем більш-менш зрозуміло, давайте шукати вежу! Де саме він мешкав?
- Маєток в селі Івниця…. Від родової садиби барона Максиміліана де Шодуара до наших днів зберігся лише фрагмент в'їзних воріт та руїни башт з бійницями, стилізовані під сторожеві. Позбавлений протягом тривалого часу догляду, парк перетворився на дрімучий.
- Виглядає не дуже привабливо…
- Й, гадаю, доречною буде інформація, що у 1908 році Шодуар в два етапи перевіз цінні колекції з Івниці, продавши маєток....
- Як щодо помилуватись залишками колекції барона, зокрема - полотнами Тиціана, Луки Джордано та Віллема ван де Вельде, заодно й оглянемо старий будинок, в якому -діє цей дім муз.
- Поїхали! За годинку будемо.
.......…………………………………………………………………………
І що ви думаєте - декілька команд таки не прочитали уважно наші завдання та побували в с. Івниця, куди їхати не потрібно було. Трохи нижче – одна з моїх улюблених фоток за гру.
Інші ж майже доїхали до Турчинівки, теж зосім нами не запланованої. Уважними треба бути.
Гра тим часом вийшла на фінішну пряму, попереду буде біганина по Житомиру, огляд усіх хоч трішки помітних пам’яток міста, знайомство з результатами конкурсу графіті “ТБДЩ” (вночі, гг) й - “вишенька на тортику”, якою мало не вдавилось більшість команд - шифр Віженера.
Уся зібрана в Житомирі інформація складалась у декілька таблиць. Розв”язати їх потрібно було за допомогою цього самого шифру Віженера, про існування якого раніше мало хто й підозрював. На це пішла не одна година часу й більшість команд таки не впорались, але ті півдесятка команд, які розгадали - герої! На цьому етапі здалось більше всього команд.
Фініш був у лісі під Житомиром де в не дуже надійній схованці очікувала на переможців гри та сама картина. Ну й ми, поруч із нею.
………………………………………………………………………………...
- Поки ми в дорозі, буду радий трохи послухати про це місто:
- Зараз пошукаємо...
- Як вродженого хмельничанина, у мене Житомир асоціюється з трасою на Київ. І ще один студент колись наспівував: „а це Житомир, а це не місто не село, а це Житомир, куди вас хлопці занесло?” Ленін там стояв у центрі до недавна й вершини якихось великих соборів видніються звідусіль.
У центрі Житомира
- Один з тих соборів, про які ви говорите - з найстаріших пам'яток архітектури Житомира, яка збереглась до наших днів, достатньо симпатична. Є повноцінним діючим храмом, в якому проводяться урочисті служби. Храмове свято - 15 травня. Сама будівля - вдала комбінація бароко та пізнього ренесансу, фасад розбитий на два яруси, будівлю увінчано гострими вежами. На північний схід від костелу розташована дзвіниця, висота якої складає 26 метрів. Та й узагалі той закуточок міста дає невелике уявлення про те, яким був центр Житомира сто років тому. Красиво було. А уявлення невелике, бо закуточок невеликий. Поруч торгові ряди й ще один собор, у якому донедавна був природничий музей, а нещодавно його „віджав” найбільш „талановитий” патріархат цієї країни.
Центральна пішохідна вулиця називалася Піліпоновською, тому що виникла на місці селища старообрядців - піліпонів на околиці Житомира. На початку 1850-х піліпонів було виселено за межі міста, та й тут вже був практично центр. У 1936 вулиця стала першою в Житомирі асфальтованою, тут проводилися святкові ходи, першотравневі демонстрації і паради. Але вже в післявоєнні роки рух тут було перекрито і вулиця віддана у владу пішоходів. Неподалік будинку з годинником, який дуже схожий на ратушу, є цікавий банк з незвичними географічними назвами на охоронній табличці.
Вулиця Михайлівська, Житомир
Ви й не уявляєте скільки крутих графіті заховалось в прилеглих двориках, ціла картинна галерея достатньо високого рівня майстерності. Патріотичним дороговказом до цієї виставки сучасного мистецтва є вишиванка на стіні. Там навіть є портрет одного космонавта. Подейкують, що прототипом для нього став один житомирянин. Ні-ні, не Гагарін (хоч в нас і народився конструктор космічних кораблів Корольов, але місцеві краєзнавці ще не знайшли в архівах родинних зв’язків Юрія Олексійовича із містом жита та мира). А такий собі Сергій Якимов. Що, не чули? Хм… А він, до речі, є одним із 100 претенденів на перший політ на Марс.
Фестиваль !ТБДЩ!
І цілком собі справжній марсіанин, учасник програми “Mars one” Сергій
Однією з архітектурних візиток Житомира є старовинна водонапірна вежа - пам'ятка промислової архітектури кінця 19 ст. У 1960-х роках в зв'язку з докорінною реконструкцією водопровідного господарства міста вежа втратила своє основне значення, але не була розібрана. З 1984 року після реконструкції в ній влаштовано ресторан. Поруч філармонія. Спочатку дана будівля була храмом Мельпомени та Талії. Будівля була зведена 1858 року за проектом відомого архітектора Івана Штромма. Подейкують, що даний проект було розроблено для Києва, але тамтешнім мешканцям не вистачило коштів, і проект перекупили житомирські меценати. З 1966 року у цій будівлі поклоняються Евтерпі.
Нещодавно до назви додалося ще й ім'я відомого піаніста, житомирянина німецького походження. Справжньою сенсацією стали його концерти в Нью- Йорку та інших містах Америки в 1960 році, за якими послідували численні записи, багато з яких до цих пір вважаються еталонними. У тому ж році музикантові присуджується премія «Греммі» (він став першим радянським виконавцем, що отримав цю нагороду) за виконання Другого фортепіанного концерту Брамса….
Ще трохи Житомира
- Еклектичний у вас конспект, проте - цікавий.
- Слухайте далі!
“Николка в ужасе прижался к стене и уставился на видение. Видение было в коричневом френче, коричневых же штанах-галифе и сапогах с желтыми жокейскими отворотами. Глаза, мутные и скорбные, глядели из глубочайших орбит невероятно огромной головы, коротко остриженной. Несомненно, оно было молодо, видение-то, но кожа у него была на лице старческая, серенькая, и зубы глядели кривые и желтые. В руках у видения находилась большая клетка с накинутым на нее черным платком и распечатанное голубое письмо…
«Это я еще не проснулся», — сообразил Николка и сделал движение рукой, стараясь разодрать видение, как паутину, и пребольно ткнулся пальцами в прутья. В черной клетке тотчас, как взбесилась, закричала птица и засвистала, и затарахтела.”
- Це що за жахіття?
- “Читайте Булгакова!” Так написано на чемодані одного з сучасних пам’ятників Житомира – герою „Білої Гвардії” Ларіосику.
- Все що залишилось від маєтку де Шодуара у Житомирі. Не багато - зате гарно, до того ж це - богиня.
- Дякую за віртуальну екскурсію. Приїхали.
Команди збирають інформацію у Житомирі. Більшість зробили це вночі. Найстійкіші – наступного дня.
ЕНДШПІЛЬ
- Музей таки дійсно дуже цікавий.
- Так, несподівано в обласному центрі побачити таку чудову колекцію.
- Але ось-ця наша знахідка куди цікавіша, погодьтесь! Коробка цукерок відкриває двері до будь-яких фондів обласного музею.
- Але що це таке? Лист? Суцільна абракадабра…
- Ви дійсно не розумієте?
- Ні.
- Це ж очевидно…
- Очевидно що це залишив барон де Шодуар, більше нічого не очевидно.
- Ми уже другий день носимось з різними кодами, шифрами, загадками й ви ще не звикли до подібних сюрпризів? Це ж зашифроване послання. Й, судячи з усього, до нас ніким не розшифроване - інакше працівники музею не були б такі люб’язні навіть за серйозніші подарунки. Пам’ятаєте оті списані вздовж і впоперек листи пані Варвари - вона полюбляла різні шифри й кодування, тому нічого дивного що інформацію про картину їй мали надіслати у вигляді зашифрованого послання…
- Тобто це - шифр?
- Саме так, й наше завдання зрозуміти, за яким алгоритмом його розгадувати - це й буде ключем до успіху. - Ключем?
- Ви геній!
- Я?
- Так, ключем. І ключ у нас є! І навіть не один, у нас цілих три ключі до двох табличок. Я б поставив на те, що ключами є дві шахові фігури. Це й була інформація, яку передали Варварі.
- Пане професоре, це ж геніально! Але хвилиночку, ключі у нас французькою, а шифр - українською…
- Звісно, для того аби зовсім заплутати переслідувачів, але варто лиш перекласти наші ключі українською - і вуаля! Дайте но сюди того папірчика. Вам не здається, що три ключа й дві таблички з літерами - це дещо неелегантно, дисбаланс своєрідний… Ось - що скажете про це? Тепер для кожного зі слів є своя табличка з літерами.
- Тобто ви розгадали шифр? І загадали ще один, для послідовників?
- Маючи ключ, це елементарно!
Розгадування шифру Віженера командами, які вже другу добу на маршруті знаходились. У результаті вони отримували координати табору, де й закінчувалась гра.
ПІСЛЯМОВА
Зібралось якось півсотні людей з метою розпочати пошуки незрозуміло чого та незрозуміло де й змагатись – між собою й з не завжди передбачуваною фантазією організаторів. Зібрались, швидше за все, на перегляд фільму. Чи чогось подібного. Все що вони знали це інформацію з листівки-оголошення й з запрошення, яке частина учасників сприйняли за завдання й вже намагались розгадувати. Так розпочиналась наша чергова пригодницько-пізнавальна гра «Хід Конем».
Ідейним натхненником сюжету виступило декілька відомих персонажів - київський архітектор Городецький, який набудував у місті настільки яскраві споруди, що ми просто не могли не звернути на них увагу, аристократи й меценати Терещенки, які взагалі багато чого для України зробили, іспанський письменник Артуро Перес-Реверте, який показав у своїх творах усю красу гри в шахи не тільки на шахівниці, а й у реальному світі реальними людьми (“Фламандська дошка”), а також продемонстрував як поради вчителя-філософа можуть допомагати розв’язувати складні головоломки (“Облога чи шахи зі смертю”), ну й ще багато різних історичних та вигаданих персонажів, пізнання яких зробили вигадування сюжету приємною справою.
Усю цю заплутану історію – плід суміші історичних фактів та нашої фантазії розгрібала 51 людина у складі 17 команд. Деякі з них навіть успішно. Стартували з перегляду фільму у п’ятницю ввечері на Подолі, а закінчилось у неділю в лісі під Житомиром, де й була схована ціль пошуку учасників. Сил й часу витрачено було дуже багато - тому команди на фініші швидше нагадували зомбі, ніж живих людей. Проте, сил ділитись враженнями біля вогню у них ще вистачало.
Спроби внести в гру елементи інтелектуального пошуку - різні шифрування та шахова партію - знайшли певний відгук в учасників, починаючи від “це просто винос мозку” й до нецензурних висловів й трагічних поглядів.
Експериментами були також нові класи - для автолюбителів та велосипедистів (останнім, на щастя, ніхто так і не скористався), а також запозичена в мультиспортсменів ідея кількаденної гри з проміжним фінішом. Остання дещо здивувала учасників - деякі вже подались читати завдання на вокзал, поближче до транспорту. Ба ні - довелось ще солідно побігати Києвом перед тим, засвоюючи ази гри в шахи на мапі міста й дізнаючись, як виглядає рогейн в міських умовах.
Не обійшлось без кумедних випадків які, як це часто буває, стали наслідком ігнорування потреби дочитувати завдання до кінця. У результаті окремі команди відвідали село Івницю, грою для відвідування не передбачене, а найбільш ризикові ще з Київського етапу зірвались в не менш не передбачене нами село Турчинівка. Інші учасники рванули в піший перехід на добрячих 20 км, ночуючи казна де й ухиляючись від допомоги місцевих жителів. Останні з тих, хто дійшов до фініша, зробив це опівдні у неділю, провівши на маршруті 39 годин. Героїчні люди.
Фініш вдень й вночі.
Нагородєження переможців
Призовий фонд
Команди - переможці
На цій ноті розповідь закінчую.
Усім дякую за увагу.
До нових зустрічей!