Велична фортеця в Ахалціхе й сапераві
Це місто дійсно вразило своєю фортецею, смаком хачапурі й нарешті насолодило грузинським вином. Сапераві вином цього дня було. Нагадую, що ми на цей момент вже кілька тижнів в дорозі, довго колесили Курдистаном і забули про існування смачного вина й багато чого ще.
В Ахалціхе в'їхали ввечері і майже до темна просиділи біля супермаркету з вільним вай-фаєм. Незапаролений вай-фай це перша разюча відмінність від Туречини. Друга - товари в магазинах, тут можна знайти все те, за чим ми скучили й чого вже хотілось, наприклад - звичайна мінеральна вода. Боржомі, Набеглаві й т.д тут займають нішу наших Моршинських - багато, є всюди, коштують копійки. Наступні пунктики - вино й сир. Сир на вигляд звичайний твердий, але має яскравий молочний смак. Вино ж - окрема історія, про що можна книжки писати. Сьогодні у нас Сапераві - червоне сухе вино в "правильній" 5-літровій тарі. Дівчата показали. Здивування - у нас в пластику переважно відвертий найдешевший шмурдяк, тут же справжнє хороше вино, просто в іншій тарі.
Головна відмінність від попередніх тижнів - люди. Грузини в масі милі й позитивні. Гостинні, але не нав'язливі відразу, як турки. Молодь, здалось, англійську знає краще ніж російську, старше покоління - ні. Хмарилось й вирішили "зрадити" нашим автостопним принципам - переночуватм у найближчому готельчику. Чи, принаймні, поцікавитись як там. Пара поважного віку після нетривалої торгівлі віддала нам кімнатку за смішну ціну в 20 ларі (12 долл) на трьох! На той час це було 100 грн. І тепер ми підходимо до того, чому Грузія, це країна синіх губ - місцеве червоне вино залишає на губах свій неповторний слід. А вино, як розумієте, тут часто. "Ето Грузия - ето нормально" з місцевим акцентом повторювали дівчата часто, коли заходила тема про алкоголь, посилаючись на свій минулий, нетравматичний ніби, влучний до наших реалій досвід. Вином я вилікував тижневий розлад шлунку, який не давав мені спокою ще від Ван й іноді змушував зупиняти водіїв й шукати місце для туалету. Чи могло стати краще після 5 літрів сапераві на трьох? Звучить дивно, але стало! Зранку прокинувся з не те щоб свіжою головою й чудово працюючою травною системою. Тепер і до огляду можна.
У Грузії величезна кількість старих фортець чи їх руїн. При переїздах між містами часто бачили руїни стін та веж на пагорбах уздовж доріг. Це відлуння середньовіччя й навіть більш пізнього часу, коли в регіоні велись постійні війни як з зовнішніми ворогами, так й між місцевими феодалами. Корисно було мати фортецю, спокійніше з нею якось. Тому дійсно великих фортець тільки три - Тбілісі, Горі й Ахалцихі, решта не дуже великі замки. З неординарних укріплень - декілька фортець ще кам'яного віку, однакових й викладених на пірамідальних горбах.
Фортецю в Ахалціхе збудували в 11 столітті на місці більш древньої фортеці, якщо вірити вікі. За історію багато разів перебудовували, звісно. Востаннє реконструювали - зовсім нещодавно, в 211 році. Воно й видно, що усе новеньке тут!
Площа фортеці - 7 гектарів. Тут можна реально довго гуляти!
Найкльовіше - піднятись поближче до найвищої вежі й розглядати околиці, фортецю, чи великий прапор Грузії на тлі неба!
Не знаю чому, але мені це все про стару Англію нагадує. Дивна асоціація, тут же стільки східного, мусульманського й не тільки...
Дівчата приглядаються до східних інтер'єрів.
Храм у фортеці будувався як мечеть, але стилізовану під Айя Софію, вона ж Свята Софія, тому схожий і на християнський і на мусульманський водночас
Декілька годин гуляли фортецею, після чого знайшли кафешку з нереально ситним хачапурі, який запам'ятав, мабуть, на зовсім, й подались далі - стопом до Вардзії, що переросло в окрему чималу пригоду.
Поїхали!