середа, 19 листопада 2014 р.

Якщо одного осіннього ранку ти…

...розриваєш змерзлими руками цупкий папір великого коричневого конверту у незнайомому тобі місці...
... озираєшся навкруги і не можеш зрозуміти де ти...
... вирішив проміняти тепле ліжко на теплу компанію друзів, а стурбований погляд твого кота на незбагненні пригоди...
... опинився у забитій бабусями з похрюкуючими картатими торбами маршрутці з написом на картонці „Калинівка – Підгайне (через Загірці)” ...
... читаєш мемуари про майбутнє і „бринькаєш” на струнах хронігми...
... вдивляючись у капітель чергової колони гуглиш, в чому ж різниця між іонічним та доричним ордером...
.... активно „прокладаєш” маршрут язиком та харизмою...
... намагаєшся знайти скарби Карпатського мудреця на дорогах, усі з яких ведуть до сучасності...
... навипередки з іншим розшукуєш шлях до ще не дуже зрозуміло чого, але вже заманливого та інтригуючого...
– отже Гра розпочалась.
IMG_.jpg5525

Пригодницько-пізнавальна гра "Якщо одного осіннього ранку ти...", Київ-Хмельницький-Меджибіж-Летичів-Тульчин-Немирів-Вороновиця-Вінниця, Листопад 2014,

Замість передмови
"Професор сидить за письмовим столом, і конус світла від настільної лямпи падає на його руки, що нависають, ледь торкаючись оправи, над закритим томиком і наче пестять його із смутною ніжністю.

– Читати, – каже він, – це завжди те саме: перед тобою щось приявне, тканина письма, матерія фарби й паперу, щось, чого ти не можеш змінити, – і воно зводить тебе з чимось неприявним, з чимось, що належить до іншого світу, нематеріяльного і невидимого, який можна тільки мислити, уявляти, – з чимось, чого вже немає, що проминуло, розтануло, загубилося на широких полях країни мертвих..
.
– ...Або з чимось, чого ще немає, що існує тільки в бажаннях або страхах, ув обшарах можливого чи неможливого, – додає Людмила. – Читання – це зустріч із чимось, що тільки готується заіснувати, але ніхто ще не знає, чим воно буде... – (І тут ти бачиш, як читачка сягає поглядом за край сторінки і бачить на горизонті шторми, урагани, кораблі чи то визволителів, чи поневолювачів...) – Мені хочеться прочитати роман, у якому історія наростає поступово, мов далеке невиразне громування, роман історичний, про людськую долю, роман, що наповнює тебе глибокими переживаннями, спочатку ще безіменними, безформними..."

Італо Кальвіно “ Якщо подорожній одної з\имової ночі”
Починаємо читати нашу історію….

Завдання в тексті розташовані у тій послідовності, в якій вони відкривались учасникам при умові правильного виконання завдань. Номер вказує на місце завдання в хронологічній послідовності у нашій історії.  
 

Передгра

1. Проте подивилися цікавий будинок, який, за однією з версій, спроектував архітектор Листовничий. Він, до речі, ще відомий тим, що був власником славнозвісного будинку на Узвозі.

2. Я пам’ятаю нашу першу зустріч, це було в Актовій залі Університету св.Володимира на моєму концерті. Вона підійшла до мене, назвалася Кароліною Вітгенштейн та передала мені запрошення до своєї садиби. Не знаю, чим це закінчиться, але такого напливу натхнення я ще ніколи не відчував – хочеться жити, кохати і творити.

3. Ага, за це літо на витвори цього архітектора багато надивились – під час літньої гри все в Києві його оббігали, а тепер от і там знайшли.

4. А ще я був у золотоверхому Києві. Чудові краєвиди відкриваються подорожньому, який не промине це прекрасне місто. Декілька малюнків звідти лежать у моїй папці. Здебільшого старовинні споруди добре збереглися, багато чудових храмів радують око. А от давні ворота, які були головним в’їздом до середньовічного міста стоять руїною.

5. «Киев в это время года производит впечатление очень благоприятное. Масса зелени, совершенно свежей и еще не запыленной, на улицах много ландышей. Днепр еще в разливе» Я помню эти строки будто писал их только вчера. Киев подарил мне встречу с выдающимся коллегой Николаем Витальевичем. Он поделился со мной своей работой над оперой «Тарас Бульба». Думаю, она займёт достойное место среди мировых шедевров.

6. Книги.Кава.Кіно
«Вечная грязь, стада свиней на улицах, хатенки, мазанные из глины и навоза...»

Прикрашені не складними для пошуку картинками, ці завдання (шляхом останньої підказки) через ряд місць в Києві приводили в “спеціально навчене” місце (Книгарня “Довженко”) де, знайшовши правильну книгу, відшукувались вказівки щодо конкретного місця й часу старту. Місто старту теж є в останній підказці. На старт у Хмельницькому вийшли усі:-)
image
150724_1411630449127174_1887899690840119310_n (1)1526164_1411630569127162_396428267148649907_n 
 
1. Якщо одного осіннього ранку ти

Існування в цьому світі саме по собі є метою.

Сьогодні видався похмурий вітряний день. По небу ганяли туди сюди величезні сиві хмари, мов змагалися, яка швидше пропливе повз довгі карпатські хребти. Тепер я багато знаю про ці гори: сходив усі стежки й побував на усіх вершинах навколо, знайшов місця які немов створені для споглядання світу, де зі мною говорять тільки сили природи й зрідка - каміння чи квіти.. Я тут свій, тварини мене не бояться й сприймають за свого, розрізняю які трави дарують життя, а які несуть смерть. Сонце налаштовує мене на один ритм, хмари на інший, а гроза наповнює мене вогняною енергію. Тут чудово і я не знаю чи є на світі кращі місця для людини. Не дуже розумію людей, які прагнуть щастя в світі, куди потраплять після смерті, нехтуючи життям справжнім – тут і зараз. Якщо повернусь до них – мандруватиму світом й розповідатиму, як потрібно жити насправді.

Людина — ніби сходи, які вершиною упираються в небо; всі її діяння і слова впливають на небесні сфери.

Перед смертю мій батько – бідний єврей з Окопів, говорив мені не боятись нікого і нічого, крім Бога. І любити будь-якого єврея, де б я його не зустрів. Я скажу більше - любити потрібно всіх і все, тому що в усьому є частинка Бога. І навіть у грішнику, бо жодна людина не падає так низько, щоб не мати змоги піднятися до свого Творця. Грішники - як дзеркала, їх гріхи є відображеннями зла, що затаїлось у кожному з нас. Якщо людина бачить порок у ближньому - значить цей порок є й у ній самій. Це дзеркало не очищає й не бруднить, а лиш дає можливість глянути на себе очима інших….

І людей у цих горах я теж люблю. Навіть розбишак, які грабують місцевих багатіїв та роздають награбоване бідним. Стрівся мені на днях один з них зі своєю ватагою. Ну як стрівся - при смерті вже був, поставив я його на ноги. Називали його Довбушем, вони щойно були після бою, де заманили у засідку й відпустили каральний загін смоляків, які на них же й полювали. От що він сказав тоді своїм людям:

"Не жалійте браття, що не дав знаку стріляти. Подивився я на тих смоляків - аж то наші люде. Говорут по-нашому, гет усе… Мені чути було, бо я близько сидів. То оден каже, шо жінку лишив дома і діти малі, журити… А другий-то, кае, служба наша проклята, шо каби мож, зара би кинув. Лиш пан силов видав у жомнєрку… Та й видів я, шо то наші люде, а пішли в лєцький зліб, аби жінок своїх та дітей прогодувати. А як ми їх виб'ємо - хто тоді діти бінні прогодує? Та жаль ми серце потис й не дав-сми знаку стрілєти…"

Сподобався він мені й розповів я йому про всі ті незліченні багатства, які я знайшов у цих горах. Сподіваюсь, він дасть їм раду й вони служитимуть на добро.
IMG_.jpg5499
На місці могили цього оповідача потрібно було знайти літеру Кирилиці, що помилково злилась з іншим словом та порахувати кількість ліхтарів на склепі.
 
15. Оминувши «Одинокий Дуб»

Уук спускався в долину річки. Уук відправили шукати новий дім. Старий забрала собі Велика вода. Плем’я Уука ютилося зараз на маленькій землі посеред великої страшної болотини. Уук сміливий та прудкий, Уук швидко бігає і знає, як не згинути в засмоктуючій воді. Тому саме його Нана - велика Мати племені, відправила шукати нову землю. А Ла навіть подарувала йому на щастя намисто із зубів кролів. Уук береже намисто. Уук має повернутися до Ла.

Племя великої Нани уже кілька зим жило у краю озер і боліт. На пагорбі на великому острові. З трьох боків пагорба була вода,а з четвертого кілька зим тому вирили рів і вкопали ряд колод, тому тут було безпечно. Але після останньої рівності дня та ночі вода піднялась дуже високо і затопила пагорб.

Уук пройшов уже багато-багато кроків. Оминувши одинокий дуб, полога рівна земля опускалась до річки, за якою виднілась якась скеля. УУк підійшов ближче і побачив, що скеля ця дивна - вона підіймалась прямо у гору і камінці були складені так тісно один до одного, як не вмів складати ніхто у їхньому племені. Уук пішов уздовж скелі, яка все не закінчувалась і скоро Уук дійшов до того ж місця, звідки почав обходити скелю. В скелі були дірки різних розмірів і форми. В деяких дірках побільше були дірки поменше. В деяких місцях від скелі відходили пологі відростки різних розмірів. Скеля була то вищою то нижчою.

Раптом біля великої діри у скелі Уук натрапив на велику чорну голову без волосся. Від несподіванки Уук відстрибнув у найближчу яму. Але цікавість взяла верх - Уук потроху визирнув і побачив, що велика чорна голова не рухається. Уук підійшов ще ближче і перестав боятись. Велика чорна голова росла з такого ж чорного каменю, вмурованого в стіну. На камені були нашкрябані дивні знаки. “4 жовтня 1846 року під час археографічної експедиції в Меджибожі зупинявся Т. Г. Шевченко

Голова була схожа на Оока, який теж ходив із Ла до дальньої печери. Згадавши про це Уук дуже захотів вернутись в плем’я, тому вирішив поспішати.

IMG_.jpg5523
IMG_.jpg5518IMG_.jpg5517
IMG_.jpg5514IMG_.jpg5505 
Незвична “скеля” та дивна чорна голова, які знайшов наш “первіснообщинний” герой

imageimage   
Дивним чином це все схоже на Меджибіж, хоча на зупинці й пише дещо інше)
 

6. Дізнавшись багато цікавого

«Хто хоць жменяй зямлю носіць, той зможа насыпаць гару»

Ранок сьогодні був безхмарним, і до кінця дня небо залишалося ясним. Замок у цьому містечку зберігся лише у вигляді монастиря. Від давніх укріплень залишилась лише башта. Я вирішив написати їх у монохромній гамі. Прокинувся рано, ще до світанку, та й заходився збирати інструменти - взяв акварелі, пензлі, палітру й пішов до монастиря. Я вже написав кілька сотень робіт, а ще більше хочу – щоб передати нащадкам усю колишню велич нашої героїчної та багатостраждальної землі. Скільки ж усього бачили ці стіни й вежі! Під замком, що я зображаю сьогодні, наприклад, поховано одного з найвідоміших народних месників, який прославився відважністю, непокірністю, та тим що грабував тільки багатих, усіляко допомагаючи селянам. Розповідали, що цей розбійник довго шукав якесь чарівне зілля - з яким усі бажання збуваються. Володів цим зіллям колись сам Бешт, численні послідовники якого зараз набрали сили серед народу Ізраїлевого, а також розселились по світу й несуть його вчення на різні континенти. Знайшов чи ні, історія замовчує, але – мабуть ні, інакше б не закінчив життя так швидко й бездарно – через жінку.

Взагалі на Поділлі вражаюче мальовничі краєвиди. Мабуть найкрасивіше з усіх місць, якими я мандрував. А бував я багато де – подорожував Францією, Австрією, Шотландією, Бельгією, Голландією, Іспанією, Португалією, Північною Африкою. Останнім часом їжджу по Волині та Поділлю й досліджую місцеву історію. Бував я і у золотоверхому Києві. Чудові краєвиди відкриваються подорожньому, який не промине це прекрасне місто. Декілька малюнків звідти лежать у моїй папці. Здебільшого старовинні споруди добре збереглися, багато чудових храмів радують око. А от давні ворота, які були головним в’їздом до середньовічного міста стоять руїною.
10614253_1411630975793788_2304253422495426207_n
“Благородні графіни” на тлі замку у Летичеві який малював Наполеон Орда – оповідач цього завдання. А частинку з його розповіді вони вже читали – в передгрі ;-)

 
4. Побачивши багато мальовничого

Живопис з дитинства був моєю пристрастю. Мені навіть вдалося деякий час провчитися у Петербурзькій Академії. Та пан мій не бачив у моєму малюванні собі зиску. Тож одного нещасливого дня він забрав мене з Академії, і з того часу я то розмальовував дверцята карети, то фарбував колодязі, то розписував церкви, як от наприклад у Грушківцях, що ще звуться Грушевий ключ.

Справжньою відрадою для мене було писати портрети простих людей. Живучи серед українських селян, я проникся повагою до їх найкращих рис. Я хотів зберегти пам’ять про одного з них - відважного повстанського лідера, і я намагався бути щирим та правдивим у відображенні не лише зовнішніх, але й внутрішніх його рис. Сильний та вольовий характер, мужність та благородство - ось та правда, яку я побачив в його образі.

Я познайомився з цим видатним ватажком повстанців у в’язниці Кам’янця, коли писав портрети ув’язнених. На широкому чолі його були зморшки, зморшки були й біля очей. Рішуче дивився він на мене із-під насуплених брів, рот його здавався відкритим під світлими вусами. Син кріпака за неодноразову непокору був відданий у москалі, але втік звідти. А коли повернувся - організував повстанський загін й почав воювати з поміщиками. Неодноразово потрапляв він до рук влади, сидів у тюрмах, був на каторзі в Сибіру. Награбованим сам не користувався й часто роздавав його злиденним селянам.

Все це я дізнався від нашого лікаря Прокопія, який лікував від ран повстанців. А в’язень розповів мені ще більш цікаву історію ….

Чув він від одного старого єврея про великого мудреця, який століття тому лікував людей, ніс праведні знання, знайшов безліч послідовників серед народу Ізраїлевого, а також розповів про дивовижні скарби іншого відомого повстанця, звали якого – Довбуш.

Шукав Довбуш золото багато років, але так нічого й не знайшов. Що й не дивно, бо не знав він, що не золотом були ті скарби. Мудрець не мав великого статку й усе життя прожив простою людиною, допомагаючи людям - міг він вилікувати будь-кого, навіть мертвого витягнути з аудієнції у святого Петра. За це були йому безмежно вдячні люди і в усьому йому допомагали. Лікував він завжди якимись чарівними зіллями з цілющих гірських трав, освячених всемогутніми силами - це й були його справжні скарби. Ходять чутки, що було у нього одне особливе зілля, яке здійснювало будь-яке бажання того, хто хоч ковток його скуштує. Певно про нього і розповідав опришку мудрий Жид.
10556336_1411630992460453_1259494170198925395_n image
Тропінін розповів нам про Кармалюка – героя одного з його портретів, який теж шукає щось незвичне.

 
14. Поринаючи в темряву лісу

Люди швидко втратили людську подобу – усі досягнення цивілізації виявились не потрібними, коли смерть зазирає в очі й нема надії урятуватись. Не те, щоб люди стали сильно віруючими як тільки уздріли якусь непоборну вищу силу, що їм загрожувала – але молитись зараз почали майже усі навколо. З найближчого пабу вибіг натовп раптово протверезівших “прихожан”, які галопом побігли до церкви – так як нічого більше їм вже не залишалось. Тим же благовірним християнам, які сьогодні прийшли на службу було складніше – армагеддон в їх світогляд цілком вписувався, так як про це уже не одну тисячу років попереджають святі книги. Але, все-рівно, це було занадто раптово – відчуття недоотриманого від земного буття взяло гору, й частина з них понеслась до пустого пабу, де сьогодні ніхто не брав грошей за випивку.

Наш монастир стоїть тут з давніх-давен й багато раз перебудовувався. Він існував вже в 1613, коли Сигізмунд III Ваза, підтвердив збір десятини зі староства на костел, яка була надана костелу його фундаторами. Микола Потоцький стверджував, що костел заснований його стриєм – брацлавським воєводою Яном Потоцьким. Домініканці ж прибувши до Летичева 1600 p. поселились спочатку в парафіяльному костелі, на лівому березі річки Вовчок, там де було старе місто під назвою Лещин.

Серед братів же до сих пір ходить переказ, про те, що на передмістю Летичівка (Заволоки), де колись стояла церква, до побудування домініканського костелу стояла проста хата, в якій жили домініканці, що прибули з Риму та привезли з собою чудотворну ікону, писану на подобі однієї чудотворної ікони в Римі. Домініканці розмістилися в хаті на передмісті, так як Потоцький був кальвіністом і не впустив їх до міста. Одного вечора мешканці помітили все передмістя в сяйві, прибігши рятувати передмістя разом зі старостою Потоцьким вони помітили, що сяйво йшло від ікони. Це справило на Потоцького таке велике враження, що він змінив визнання та запросив домініканців до себе у замок збудувавши пізніше там костел.

Інша усна легенда переповідає, що гетьману, який стояв військом під Летичевом з'явилася три рази уві сні Богородиця, застерігаючи про наближення ворога. Тим гетьманом був Станіслав Ревера Потоцький, який фундував пізніше в Летичеві костел.

Дивно, звісно, в останні години життя згадувати історію нашого монастиря, та він був мені домівкою та прихистком змалечку, відтоді як мене знайшли підкинутим у пластиковому боксі під дверима костелу. Все моє життя пройшло в цих древніх стінах - я з жадібністю вивчав кожну крихту інформації про цю будівлю. І от тепер вона стане мені могилою. Атомна хмара вже застелила все небо й стемніло, мов у безмісячну ніч. Люди затихли й завмерли, очікуючи неминучої участі. Час розтягнувся до нескінченності, секунди повзли мов ті слимаки. Здалеку долинав якийсь навіть не звук – примара звуку, страшний рокіт, що перетворився у жахливий, роздираючий вуха…
IMG_.jpg5536IMG_.jpg5537
Мешканець цього монастиря розповів нам про те, як світ поринає у темряву від якогось Армагедону, Летичів.
 

2. Вирушивши у карколомну подорож

— «Мне путешествие привычно
И днем и ночью — был бы путь,—
Тот отвечает.— Неприлично
Бояться мне чего-нибудь;
Я дворянин,— ни чёрт, ни воры
Не могут удержать меня,
Когда спешу на службу я»
.
Сьогодні всі розійшлися пізно – грали у карти. Лише об 11-ій вечора дістався я до свого кабінету та засів за свій рукопис. Та писання не йшло. Думки крутилися навколо сюжету. Хочеться розказати стільки всього! Але як це вписати в один роман? Стільки всього цікавого я бачив і мені є про що розповісти – я побував у Франції, Швейцарії, Італії, Іспанії, Голландії, Англії, Мальті, Тунісі, Греції, Сербії, Марокко, Угорщині, Єгипті, Туреччині, Китаї, Монголії, у Сибіру, на Кавказі. Безліч цікавих історії там пройшло повз мої вуха, очі, руки та деякі інші частини тіла. Тепер мене більше цікавить дослідження рідного краю, але усе побачене заслуговує на те, щоб про нього дізнались інші люди. Частину твору я вже видав,а над рештою ось зараз ламаю голову й демонструю дива працездатності ночами, після виснаження картярськими іграми чи моєю любою новоспеченою дружиною – Констанцією. Щоразу все більше й більше згадується того, що хотілось би записати - сподіваюсь, я встигну закінчити свій роман… Роман! Перший роман - це звучить чудово!

Для того, аби якнайбільше цікавинок помістилося у моєму творі, я вирішив зробити його багатовимірним – спочатку під час наполеонівської облоги Сараґоси офіцери знаходять в захопленій будівлі старовинний рукопис і занурюються в читання. У рукописі розповідається про іспанського офіцера, який мандрує горами Сьєрра-Морени, намагаючись потрапити до свого полку в Мадриді. Він зустрічає різних людей, які розповідають йому історії, а в тих розповідях - інші історії і так до поки мені вистачить фантазії та натхнення. Вся подібність головного героя до мене, звісно що, є абсолютною випадковістю

Записую черговий абзац: “Хоч я слухаю нашого хазяїна з усією можливою увагою, я не можу вловити в його словах ані найменшого зв’язку. Я просто не знаю, хто говорить, а хто слухає. Маркіз де Вальфлорида розповідає доньці свої пригоди, а та розповідає їх циганському барону, а той знову розповідає їх нам. Справжній лабіринт.”

Не йде у мене з голови історія про молодого гульвісу, що поклявся продати душу дияволу за ніч з чарівною дівчиною. Бажання мають здатність збуватись – але у дещо непередбачуваних формах. Зустрів хлопчина цю дівчину, чарівну й на перший погляд - невинну. Несподівано й досить швидко опинився з нею в ліжку, а далі розпочалось найцікавіше - дівчина перетворилась в жахливе чудовисько, яке пронизало своїми пазурами довірливого коханця…

Гадаю, моїм читачам теж буде цікава ця трагічна та повчальна історія про те, які жахіття можуть спіткати засліплених бажаннями легких розваг.

Палац,в якому я зараз живу - збудований моїм тестем. Палац чудовий - вражає пишністю та величчю, збудовано згідно найновіших досягнень архітектурної думки. Двоповерхова будівля прикрашена парадним під'їздом з колонами, з нею скляними галереями з’єднані бокові флігелі. Усередині палац ще більш вражаючий – інтер’єри покоїв прикрашені мозаїкою, дорогими меблями, гобеленами, фарфором, а зі стін за вами спостерігають фамільні портрети 13 поколінь роду Потоцьких. А також радують око роботи знаменитих художників - Рафаеля, Рубенса, Ван Дейка.

Ну а сам тесть, насправді, претендує на те,щоб стати одним з героїв моєї книги - двадцять років тому він одружився на куртизанці та авантюристці, відомій як la belle phanariote.IMG_.jpg5372

clip_image002IMG_.jpg5360
Письменник й авантюрист Ян Потоцький розповів нам про те, як пише перший польський роман “Рукопис, знайдений в Сарагосі”, живучи в маєтку Потоцьких у Тульчині. Дівчина ж стала героїнею відомих пісень – Орландіною, в імені якої й була відповідь. А цифра знаходилась розв”язанням ось такої “адаптованої” задачки:

Бешт, Довбуш та Кармелюк працюють в одній бригаді машиністом, кондуктором та кочегаром. Професії їх названі не обов’язково в тій же послідовності, що й прізвища.В поїзді, який обслуговує ця бригада, їдуть троє пасажирів з такими ж прізвищами. Їх ми будемо називати шанобливо “пани”.
Пан Кармелюк живе в Бердичеві.
Кондуктор живе в Ярмолинцях.
Пан Довбуш давно забув алгебру, яку він вчив у школі.
Пасажир з таким же прізвищем, що й кондуктор живе в Жмеринці.
Кондуктор і один з пасажирів, відомий спеціаліст з математичної фізики, ходять в одну синагогу.
Бешт завжди виграє у кочегара, коли їх видається зустрітись за партією в “П’яницю”.
Знайти кількість літер у прізвищі машиніста.

IMG_.jpg5356
Ну і далі, щоб не розслаблялись завдання з дещо складною лексикою: Цифра - к-сть списів на горельєфі в тимпані трикутного фронтону флігеля палацу, в якому мешкає оповідач з попереднього завдання.

 
4. Побувавши у вирі пригод

Сьогодні до мене приходив доктор Гуфеланд – він розвіяв мою надію на довге життя, сказав, що залишилось роки зо два від сили. Моя пухлина мучить мене цілими днями, тому я вже і не мрію про розваги, які мені були доступні у дні молодості, молю лікарів лише полегшити мої страждання.

Літо у Берліні стоїть спекотне. Виходити на прогулянки не має ані сил, ані бажання. Тому я переважно сиджу вдома і згадую ті прекрасні і сповнені авантюр минулі часи.

На мою долю випало багато радостей і страждань. Із самого дитинства, яке пройшло у турецькому містечку, я мала сама шукати своєї долі і щастя у цьому житті. Батько рано помер, мати одружилася вдруге, але цей шлюб також протривав не довго і вона мусила заробляти на хліб власним тілом. Нас з сестрою теж спіткала не солодка доля. Коли мені виповнилося 17 мати продала нас на рабовласницькому ринку. Мене вподобав польський посол. З того часу і закрутилися мої пригоди у Європі. Я була знайома з багатьма аристократами, генералами, монаршими особами та іншими впливовими людьми.

З послом врешті решт не склалось, тож я вирішила спробувати долі із комендантом однієї прикордонної фортеці. Я одружилася і це дало мені змогу вільно подорожувати та спілкуватися з усім вищим світом. О, які бали тоді влаштовувалися на мою честь! Але коли ми повернулися назад, мене охопила невимовна нудьга. Та згодом політичні інтриги цілком зайняли мою увагу – я вивідувала секретну інформацію у довірливих та відкритих (зі мною) генералів. Серед тих, хто не встояв перед моїми чарами, була й найбільш впливова людина усього нашого краю в ті дні – його смерть стала для мене справжньою трагедією. Але життя продовжувалось – а з ним і мої пригоди. Під час одного таємного завдання я спокусила видного польського графа. Грав зовсім втратив голову – здавалось, нічого не міг пошкодувати заради того, щоб я назавжди стала його. Задля цього він фактично відкупився від мого чоловіка маєтками та іншими цінностями – такими як “Грушевий ключ”. Але свого досягнув.

Шлюб ми узяли у домініканському костелі Різдва, який будували за взірцем собору св. Петра в Римі. Відтоді наше життя плило тихо і мирно. Один за одним народжувались діти. До палацу приїжджали старі добрі друзі, також з’являлись і нові знайомі. Так тривало, аж поки я не закохалась у старшого сина мого ж чоловіка… Та я пережила і чоловіка, і його пасинка.

Після їх смерті я переосмислила своє буття та вирішила зайнятись благодійністю. Хоч це і не врятувало мене від цієї жахливої хвороби.
10805608_1411631189127100_1689263938779855129_n
IMG_.jpg5380 image-445f895a3ddf900063df9058d1cbf6d96256971235e572b96b3b2cb270543a51-V
Авантюристка, куртизанка й просто красуня Софія Потоцька розповідає в старості історії молодості.В цьому костелі її обвінчали – що знайти й було завданням. А от табличка-відгадка з часів розвідки до квесту не дожила, довелось викручуватись по ходу гри


16. Побачивши яскраві спалахи

Дисциплина — мать победы.
Тяжело в учении — легко в походе! Легко в учении — тяжело в походе!
Великие приключения происходят от малых причин.
Непреодолимого на свете нет ничего.

От халепа! Знову цей світ навернувся й пішов собаці під хвіст. Ну що я не так роблю? Моделюю вже другий місяць – усі розрахунки перевірив по декілька раз, а все-одно все закінчується Армагеддоном, деградацією і печерними людьми. Невже на тій планеті ну ніяк не можна обійтись без ядерної катастрофи? Суцільні яскраві спалахи ядерних вибухів… Може взагалі поклади урану прибрати з моделі? Принаймні, тоді вони дійдуть до відкриття ядерної енергії на більш зрілих етапах розвитку цивілізації, коли ніякі біснуваті диктатори не носитимуться зі своїми ядерними чемоданчиками.

В передумовах помилки бути не повинно, все зробив згідно загальновизнаної теорії – гравітація, обсяг прийнятної сонячної енергії, наявність води, радіаційний фон, необхідний рельєф, магнітне поле, захист від астероїдів. Мабуть помилка у закладенні цивілізації. Я створив аналог нашого ХХІ ст…. можливо почати раніше і щось змінити? Чи навпаки, закласти одразу планетарну цивілізацію ХХІІ ст. й не розгрібати ці “дитячі хвороби” по типу Гітлера, Сталіна, Путіна?

Мабуть варто поки відійти від цієї ідеї й піти провітритись, чи що? До речі, я ж маю повернути Гаріку старовинну (ще паперову!) книжку давнього генерала, яку він мені дав пороздивлятися. Це ж треба таке – він її знайшов під час археологічних розкопок, випадково просвітивши брилу металу своїми І-лінзами. Крім книжки там ще знайшлися давні монети, бойовий прапор часів генераліссімуса і паперова газета "Зоря комунізма".

Читати твір полководця досить не просто: доводиться розбирати мертву мову, здогадуватись що таке “пуля” і чому вона “дура”, і чому “штык” (це ж вузол, правда?) - “молодец”. Булінем ж надійніше… кажуть, але я не перевіряв. Але взагалі чувак розумні речі писав, от наприклад про те, що нічого нездоланного не існує на світі. Тож і моя модель має запрацювати, варто лише докласти зусиль. І яскраві спалахи вибухів не погублять мою цивілізацію. Точніше – її модель…
IMG_.jpg5379
Ось в цьому постаменті пам”ятника Суворову зараз замурована книга “Наука перемагати” та інші артефакти. Можливо вона допоможе вченому з майбутнього розрахувати правильну модель, в якій земля не гинутиме, з монастиря у Летичеві не спостерігають Армагедон, а здичавілі люди згодом не розшукують руїни фортеці у Меджибожі ;-)


17. Слідуючи за стуком власних сердець

Christmas is here,
bringing good cheer,
to young and old,
meek and the bold,
Ding dong ding dong
that is their song
with joyful ring
all caroling

Як мені подобається ця мелодія! Вміли ж люди у 19 столітті писати шедеври. Це ж акапельне хорове аранжування давньої української щедрівки облетіло весь світ і навіть отримало декілька варіацій тексту на різних мовах. Пишаюсь тим, що автор такого вишуканого шедевру є моїм земляком. Ця земля притягує таланти усю історію – Дебюсі, Бальзак, Котляревський, Ліст, Чайковський, Ян Потоцький, Городецький, Бурачек, Некрасов, Трублаїні, Коцюбинський... Усі вони як не народились десь неподалік, то пов'язали долю з цим краєм. Щось їх притягувало сюди. Судячи з історії – це були вродливі подолянки. І зараз тут концентруються талани. Ось, наприклад, мій друг Урій, що працює в нашому Технопарку. Він же геніальна людина – хоча й дивакувата дещо більше середнього по науці. Я йому навіть дав почитати один старовинний артефакт – "Науку Перемагати". Я впевнений, з нього буде щось путнє, можливо - зі світовим ім'ям.
IMG_.jpg5394 IMG_.jpg5391
Археолог Гарік, той що підкинув вченому Урію книгу Суворова “Наука перемагати”, виявився любителем композитора Леонтовича, в музеї якого у Тульчині 15 листопада 2014 року було багато гостей.

 
5. Втративши голову

"Поверьте мне, Каролина, что я так же схожу с ума, как Ромео, если, конечно, это можно назвать сумасшествием... Петь для Вас, любить Вас и доставлять Вам удовольствие; я попытаюсь сделать Вашу жизнь красивой и новой. Я верю в любовь - К Вам, с Вами, благодаря Вам. Без любви мне не нужны ни небо, ни земля. Давайте же любить друг друга, моя единственная и славная Любовь! Богом клянусь, что люди никогда не смогут разлучить тех, кого навеки соединил Господь..."

Здається, я втратив голову – роз’їжджаю тепер з концертами не містами Італії чи Франції, а одним з найбільш провінційних регіонів Європи – Подолією. Але це дозволяє мені бути ближче до неї. Це не перший мій візит у цю місцевість – декілька років тому Болеслав Потоцький запросив мене відвідати його володіння. Я ще тоді захопився цим дивовижним краєм, а тепер дізнався, що Поділля подарувало мені кохання усього мого життя.

Я пам’ятаю нашу першу зустріч, це було в Актовій залі Університету св. Володимира на моєму концерті. Вона підійшла до мене, назвалася Кароліною Вітгенштейн та передала мені запрошення до своєї садиби. Не знаю, чим це закінчиться, але такого напливу натхнення я ще ніколи не відчував – хочеться жити, кохати і творити.

Сьогодні я знову давав концерт у палаці Болеслава Потоцького – який він збудував зовсім нещодавно. Граф людина освічена, товариська та гостинна. За свої кошти утримує сирітський будинок та богадільню, притулок, лікарню для селян, гімназію, віддаючи на це майже чверть від загальних затрат на утримання маєтку. Також він відновив закриту раніше школу, котру заснувала ще його мати - Софія Потоцька. Ще у нього росте чудова донька - Марія.

IMG_.jpg5421
imageimage
IMG_20141019_150505
Ференц Ліст таки втратив голову, після концертів у Києві його потягнуло на Поділля – в замок у Немирові, який потім перебудували у сучасний. Частина учасників наполегливо шукала цей палац у Тульчині :-)


12. Отримавши поштовх до руху

- Люда, привіт!
- О, привіт!
- Де на вихідних була?
- В Печеру їздили, про яку минулого року на квесті нам розповідав.
- І як, сподобалось?
- Так, там дуже гарно – особливо церква сподобалась, дуже схожа на наш костел.
- Це та що мавзолей Потоцьких?
- Ага, за це літо на витвори цього архітектора багато надивились – під час літньої гри все в Києві його оббігали, а тепер от і там знайшли. Ще влаштували фотосесію на тлі старої електроварні з наших завдань, тієї, яку спроектував чех зі смішною фамілією. Як там його? - Іржик…. якийсь Іржик.
- Стибріл! Стібрал, тобто) Він, до речі, там типу “придворного” архітектора був у графині Щербатової. І палац отой в парку, де тепер санаторій, він теж збудував - на місці старого палацу, який ще її дід Болеслав Потоцький будував. Теж траплявся у завданнях.
imageIMG_.jpg5444IMG_.jpg5441 
Люда дещо здивувалась тому, що розповідає нам про свою поїздку до Печери та Немирова після квесту з завданнями по Городецькому влітку 2015 року. Та й учасникам знайти збудовану чехом Іржі Стібралом “електроварню” (електростанцію, електровню) далось не просто. А репер – ще складніше, так як він не Емінем, а геотопографічний.

 
13. Йдучи по вулиці Ботанічна

Як же тут нудно - на цій вулиці знаходиться моя школа! Дістала ця літ-ра. Он, на вулиці сонце - Петька намутив собі десь довідку від нанолога та й пішов ганяти м’яча на дворі. Мені таке не світить, доводиться слухати Галину Марківну.

- Марко Вовчок - це видатна українська письменниця. Записуємо: роки життя 1833-1907 рр. Вона була знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Жулем Верном. Також описувала історичне минуле України.

Заколисуюче бормотіння вчительки поступово злилося у фоновий шум. Я тихенько дістав свій новий 27-ий айфон, розгорнув його тонкий екран та почав грати у добру стару 3Д змійку, яку я скачав з дідового старого девайсу. Я набрав майже 2000 балів, коли раптом мені прилетіло по голові класним графеновим журналом (у школи все нема грошей на нові):

- Васильєв! Скільки можна повторювати - під час уроку заборонено користуватись невидимими пластинами!

От халепа, попалили…

- Бери стілець і сідай перед усім класом!

Яка ганьба! Сидіти на тому дурнуватому стільці… Ще й бали у змійці пропали… Галина
Марківна ж продовжувала ще більш монотонно:

- Матеріальна скрута змусила подружжя переїхати до Немирова, де Опанас Маркович дістав посаду вчителя географії у місцевій гімназії. Немирівський період (1856—1858) виявився для Марко Вовчок найпліднішим. Саме тут написано 12 оповідань, разом з чоловіком поставлено п'єсу Івана Котляревського "Наталка Полтавка", яку грали на сцені немирівської гімназії у 1857 р. Марія Олександрівна студіює "Историю русов", а також "Историю Малой России" Бантиша-Каменського, "Літописну розповідь про Малу Росію, її народ і козаків взагалі" Рігельмана, знайомиться з легендами і переказами про народних героїв Морозенка, Сірка, Пушкаря, Нечая та інше.

Раптом продзвенів дзвоник - ура, додому! На фізиці ми як раз проходимо нанотехнології та наноматеріали. На завтра нам задали зробити у домашньому реплікаторі яблуко з моркви. Я вчора весь вечір експериментував з різними режимами, але у мене чомусь виходили лише шкарпетки і чомусь одразу брудні і з дірками. Ще моя прабабуся Ліза розповідала мені як було винайдено перший реплікатор. Це була величезна машина, розміром з цілу кімнату! Бабуся казала, що це буде молекулярний збирач, здатний створити будь-яку річ. В неї треба закласти сировину й натиснути на кнопку. Трилліони наноботів тут же накинуться на сировину та розберуть її на молекули, а згодом зберуть з цих молекул абсолютно новий об’єкт.

Додому я біг повз старезний костел святого Йосипа Обручника. Чомусь мені подумалось, що та Вовчок, про яку нам сьогодні розповідали, могла б до нього заходити, коли жила у нашому Немирові. Але ця думка швидко залишила мою голову і поступилася містом більш приємним - про нанояблука та нанокотлети.
image 1450195_1411631299127089_7012740302423507840_n
IMG_5669
Саме цей костел проходив школяр 2100 року Васильєв, якому прабабуся-фізик Ліза розповідала про винайдення перших реплікаторів.  Діма і Ліза, підозрюю, здивовано чухали потилиці, про щось смутно здогадуючись. Й учасники з штрафним фото теж тут були. Немирів

 
8. Пролетівши Поділлям

Я вже багато років намагаюсь побудувати літаючу машину, яку б приводили в дію двигуни. Ставлю експерименти у мальовничому маєтку на Поділлі, який свого часу мій покійний брат - земля йому пухом, викупив у бунтівного польського поміщика Грохольського.

За 25 років морської служби я придбав великий досвід будівництва перших морських кораблів, оснащених паровими двигунами. Далі я став проводити дослідження, що стосуються можливості створення літального апарату, який би був важчий за повітря. Ретельно вивчав кінематику крил птахів і на основі отриманих даних зробив висновок: крило літака повинно бути нерухомим. Щоб вивчити опір повітряних потоків тілу в русі сконструював спеціальний випробувальний прилад і провів серйозні вимірювання аеродинамічних сил. Проводив цікаві експерименти: піднімався в повітря на великому повітряному змії, який тягнула кінська упряж. Так я намагався підібрати оптимальні нахили крила і вивчав функціонування повітряних гребних гвинтів. Будував я і різні літаючі моделі літаків, де двигуном служили гумові джгути або годинні пружини. У моделях відбувалося випробування фюзеляжу у вигляді човна, також випробовувалися рулі керування польотом літака. Поступово домігся того, що мої моделі могли пролітати кілька десятків метрів, а також витримували певне навантаження під час польоту, точніше - мій офіцерський кортик.

Я навіть продав свій родовий маєток, щоб купити патент і на власні гроші побудувати літак. На свої останні кошти таки закінчив будівництво повітряного судна: літак розігнався, злетів, пролетів кілька десятків метрів, накренився і зачепив крилом землю. Потрібно було збільшити потужність двигунів. Військове керівництво особливо не надихнулося цими випробуваннями, вважаючи, що літак мав полетіти відразу.
IMG_.jpg5453
IMG_.jpg546210805775_1411631392460413_1668855699493427207_n
У цьому палаці Можайський експериментував зі своїм літаком, тут же учасники дізнались що таке букранії, а ті з них, хто не дуже добре їх порахували – самі запустили літак Можайського


Офф-топ
Іноді команди потрапляли у пастки – навіть  у такі, яким чином – не до нас питання:-)


Вітаю. Ви потрапили в безглузду пастку.
Як ви сюди потрапили – поняття не маємо, так як цифри на конверті написані нами від фонаря.
Але тепер ви зобов*язані принести до фінішу щось із наступного списку:

  • мандарин,
  • апельсин,
  • ананас,
  • корінь імбира,
  • лимон,
  • палочка кориці,
  • грейпфрут,
  • вино червоне напівсолодке,
  • тараньку,
  • гарбуза,
  • солоні огірки,
  • панчохи (ми вас почули ;-)
Якщо ви потрапили до цього конверту не вперше, не розчаровуйтесь у принципах функціонування всесвіту, слідкуйте за лексикою, зберігайте спокій і вибирайте якийсь наступний пункт зі списку.
Якщо пункти якимось дивним чином закінчились - то “Слава Аллаху” :-)


Але повернемось до нашої історії…


9. Відчувши справжню дружбу

Милый, дорогой друг мой! Я очень рада, что Вы наконец в Тифлисе, на этом чудном Кавказе, к которому всегда стремятся мои мечты, но никак не могу попасть сама.
….
Боже мой, боже мой, как это всё ужасно! Кладешь всю свою жизнь, все способности на то, чтобы доставить своим детям обеспеченную, хорошую жизнь, достигаешь этого, но для того, чтобы очень скоро увидеть, что всё здание, воздвигнутое тобою с таким трудом и старанием, разрушено, как картонный домик. Как это жестоко, как безжалостно!
….
Но простите, дорогой мой, что я докучаю Вам своими жалобами; никому не весело их слушать. Будьте здоровы, дорогой, несравненный друг мой, отдохните хорошенько и не забывайте безгранично любящую Вас
Надежду ф.-Мекк,
Р. S. Адресовать покорно прошу в Москву. ”

Это было её последнее письмо. Я перечитываю его снова и снова. Но это не облегчает моих страданий – она мне больше так и не отвечала. Наша переписка длилась целых тринадцать лет. Хотя мы ни разу не видели друг друга. Надежда Филаретовна с радостью давала мне возможность пожить в её имениях, но лишь в отсутствие хозяйки. Я с удовольствием бывал у них в Браилове – настоящая Мекка искусств! Разговоры, пусть и письменные, с моей покровительницей доставляли мне несравненную бодрость и уверенность в собственных силах. Я старался описывать все события, в которых участвовал, все места, где мне доводилось бывать.

«Киев в это время года производит впечатление очень благоприятное. Масса зелени, совершенно свежей и еще не запыленной, на улицах много ландышей. Днепр еще в разливе» Я помню эти строки будто писал их только вчера. Киев подарил мне встречу с выдающимся коллегой Николаем Витальевичем. Он поделился со мной своей работой над оперой «Тарас Бульба». Думаю, она займёт достойное место среди мировых шедевров.

Сейчас же я живу в Вишеньке, в гостях у замечательного и великого доктора современности – Николая Ивановича. Он любезно согласился обследовать меня и помочь мне в поддержании моего здоровья. Пока я здесь - знакомлюсь с многонациональной культурой Подолии и нахожу интересные вещи. К примеру – занимательны рассказы о Беште и его последователях, а также истории о тех, кто пытается раскрыть тайны какого-то его клада, который давал ему возможность добиваться всего желанного. Один белорусский художник и исследователь рассказывал о каком-то зелье, которым он лечил даже безнадежных больных (надеюсь, у моего врача будет что-то подобное?). Но я не думаю что дело в отваре каких-то трав, даже очень полезных. Все, наверное, имеет более мистические корни – не зря же еврейские мудрецы столько изучают Каббалу? Думаю, зелье было прикрытием и на самом деле сила в заклинаниях, которые он произносил в процессе использования оного. Как бы мне разузнать нечто подобное? - может, и с творчеством стало бы получше...
IMG_5198
Чайковський тусить з Пироговим, згадує про свою Надію фон Мекк й намагається розібратись, що ж таке магічне дивне шукали до нього в цих краях відомі люди? Вінниця.

 
7. Насолодившись мистецтвом

Не случилось ли Вам прочитать в “Figaro”, что этот французик, который у меня несколько сезонов, Achille Debussy, получил prix de Rome за сочинение на сюжет “Enfant prodigue”, которое очень расхваливают? И неудивительно: он очень способный мальчик и, живя у меня так много, он имел возможность значительно расширить свои музыкальные понятия и вкус знакомством с произведениями других стран, и он пользовался этим хорошо.

Надія Філаретівна вирішила взяти разом із дітьми і мене в турне по Європі. Ми заїхали у справах до Вінниці і зупинились в місцевому готелі. Вона хоче познайомити мене з найкращою європейською музикою. ЇЇ діти - Коля та Саша, яких я навчаю музики, прозвали мене Бюссік або Буссіков. Але на них зовсім я не ображаюся - вони дуже милі діти. Пані кажуть що у мене є дар читати музику й я часто виконую для неї її улюблені твори, зокрема видатного російського композитора – Чайковського. З його творів мені особливо подобається Перша симфонія і я не розумію чому він змінив свій напрямок у музиці.
image
На той час Дебюсі був ще не всесвітньо відомим композитором, а юним вчителем для дітей музики в домі Фонн Мекк, тут його й переконали стати композитором – в т.ч. й даючи змогу насолоджуватись роботами Чайковського. Хоча Сашок та інші діти й стібались трохи. У Вінниці він бував, але зупинявся не в цьому розкішному готелі – його збудували значно пізніше
 

18. Квартал за кварталом

Моя зміна вже майже закінчилась – місто уже майже повністю відповідало запланованому вигляду, залишилось доробити тільки один квартал. Так, що там у мене в інструкції? Я відправив сигнал думкою на необхідну сторінку й почав розбирати написане:

“Значна частина стін з вежами, які оточували єзуїтський і домініканський монастирі, зруйнована. Збереглася лише кутова південно-західна башта з південною і частиною західної стін. Башта цегляна, квадратна в плані, з закругленими кутами, одноярусна, на високому цоколі, що розширюється донизу, укріплена контрфорсами, перекрита склепіннями. Стіни складені з цегли, мають численні бійниці. Мури складені з великої червоної цегли на гранітній основі. Два ряди невеликих квадратних бійниць, тонкий поясок тосканського фризу збігають на стіни з масивної кутової вежі, рівної за висотою. Округлені кути башти фланковані пілястрами, що розширюються, дотримуючись дзвоноподібного силуету вежі.”

До чого ж нудний опис. Треба трохи додати цікавинок у старовинні стіни. Треба подумати… Що б такого замурувати туди? Лінзо-компьютер не знайдуть - занадто маленький, графеновий екран – теж не розберуть. Подивимось, що в мене тут у кишенях є? О, сонячна батарейка, заряду там все одно майже не лишилось – усього на сотню років, а перезарядка щось зіпсувалась, тому у реплікатор я іншу вставив.

Вмуровую… Готово! От буде задачка майбутнім археологам. Все, на сьогодні з мене досить цих подільських містечок, поїхав я на станцію – там мали свіже “Проскурівське” пиво за старовинними рецептами реплікувати.
image IMG_5250
З розповіді оператора реплікатора потрібно було зрозуміти, як знайти першу літеру  у назві кольору, яким намальовано три повітряні кульки на стіні будинку №12 навпроти старовинних реплікованих мурів. Реплікатор реплікує… Вінницю, відтворюючи точну копію мурів й закладаючи туди по приколу сюрпризи археологам майбутнього.
 

19. Здійснивши великі звершення

Мені нарешті це вдалось! Терраморфування Марсу підходить до свого логічного завершення. А як важко все розпочиналось! Історію відліку можна вести мабуть з тих давніх часів, коли кілька століть тому в нікому не відомому Тульчині заклали технопарк “Графенова Долина”, який з часом став провідним інноваційним центром Землі. Там ставив свої експерименти сам Урій Сорока, один з найвидатніших світил науки ІІІ тисячоліття. Роки експериментів не минули дарма - з часом модель вийшла ідеальною й людство її використало для повного терраморфування Марсу.

Перше поселення на Марсі виникло в глибокій Долині Маринера – не настільки глибокій, як відома западина Еллада, але в ній були найбільші максимальні температури на планеті, що розширювало вибір конструкційних матеріалів для будівництва. Умови на Марсі були багато в чому схожі на земні, там була й вода, і можливість вирощувати рослини. З часом вдалось подолати й найбільші перешкоди: значні коливання температури, надзвичайно слабке магнітне поле та низький тиск. Розміри Марса було оптимізовано до таких, що дозволили відтворити в нових умовах цивілізацію Землі на рівні ХХІ ст., з усім закладеним в поверхні планети матеріалом. Атмосферу було ущільнено й насичено необхідними газами, шляхом будівництва величезної електростанції Марс нагріли на 30 градусів за Цельсієм. Після цього сонячне тепло стало затримуватись на планеті. Без реплікаторів поява атмосфери, рідкої води та температури, придатної до життя зайняла б приблизно сто років, але ми впорались за три.

Я вирішив прогулятись ще безлюдними вулицями незаселеного рідного міста. Примарсився на острові Кемпа й перейшовши Південний Буг по новому мосту відправився вештатися старим містом. Зайшов у стародавні храми старих богів - Батька, Сина та їхнього домашнього Голуба. Великий жовтий храм було видно з далека - він є справжньою домінантою старого міста. Колись це був костел, що видно з його форми - потім перетворений на собор іншої конфесії. В той же час з’явились куполи на баштах. Оператор навіть відтворив дурнувату різнокольорову підсвітку, якою нагородили храм десь на початку ХХІ ст. Навколо цього величезного храму концентруються ще декілька храмів поменше. Раніше вони належали представникам різних відгалужень цієї релігії. Чим відгалуження відрізнялись - колись у школі проходили, але я уже й не пам’ятаю. Один з цих храмів колись був монастирем, але вже давно використовується як архів та в інших, більш корисних цілях. Інший костел є взірцем стилю тосканського бароко – мабуть рідкісного, якщо про це так наполегливо зазначають.
IMG_5211 
IMG_5230IMG_5264
Квест, Вінниця
Прогулянка тераморфованою Вінницею на Марсі від головного інженера цього процесу. Виглядає – як справжня. І все завдяки моделі геніального фізика минулого Урія Сороки. Ох і косяків у нього на перших порах було – суцільні армагедони…


10. Здивувавшись до неможливості

Реферат

“Відомі жінки Вінниці: Євгенія Прунмаєр”

учениці 11-а класу
школи-гімназії №23 м. Вінниці
Цирень Анни
10 квітня 2013 року.

Євгенія Прунмаєр – одна з найвідоміших жінок Вінниці. Завдяки їй наше місто отримало чудову будівлю готелю Франція.

Останнім часом це приміщення у прямому сенсі розсипалось. Крізь вікна виднілось небо. Втім, це не заважало роботі кафе “Вогник”, що працювало на першому поверсі до пожежі 2011 року. Воно зберігало усі запахи, як і сервіс Радянського Союзу. До слова, за Союзу там завжди працювали заклади громадського харчування: їдальня, пиріжкова, закусочна, хлібний магазин. Із спогадів Ніла Краса читаємо, що певний час на поверхах там розміщувався онкологічний диспансер.  

Згідно популярної міської легенди, у будинку на початку ХХ століття був бордель. Розповідають, що одна із повій була коханкою градоначальника Одеси, який мало не щомісяця навідувався до неї. І начебто саме її привид став причиною загадкових пожеж у 2000-их роках. Проте документальних підтверджень існування в тих стінах публічного будинку немає. Хоча в Російській імперії “нічних метеликів” контролювали: їм видавався “жовтий квиток” – документ, альтернативний паспорту, що надавав право легально займатись проституцією, - розповідає історик Вінниці, екскурсовод Олександр Федоришен.

Відомо, що у 1897 році австрійка Євгенія Францівна Прунмаєр почала будівництво на місці свого старого житлового будинку новий. До сьогодні це був єдиний будинок у місті у стилі бо-арт (з фр. Beaux-arts - “витончені мистецтва”) - еклектичного стилю архітектури, що народився завдяки паризькій Школі витончених мистецтв, для якого характерні строга симетрія, багатий декор, ліпнина, фігурні вставки, використання елементів класичної італійської та французької архітектури.
image

За словами Олександра Федоришена, швидше за усе будівля планувалась спочатку для здачі квартир у винайм.

- Власниця зрозуміла, що готельний бізнес, який на той час у місті розвивався досить швидко, буде приносити стабільний і гарний прибуток, - продовжує Олександр Федоришен. - Тому у документах перших років ХХ століття садиба Прунмаєр перетворюється на готель “Французький”, пізніше – “Франція”. Чому обрано саме цю назву? Власне, у ті часи все іноземне було модним, тому господиня вирішила зробити ставку на французький шарм.

На першому поверсі функціонував ресторан і кондитерська, а пізніше – годинниковий магазин Вайденберга. Після 1905 року пані Прунмаєр здає готель в оренду Теофілу Янковському. Новий орендатор перейменовує готель на честь себе, тому на фасаді з’являється напис “Гостиница Янковского, бывшая Французская”. А після смерті Євгенії Прунмаєр, у 1910 році, будинок перейшов у власність її дітей, хоч і надалі залишався в оренді.

Реставратори відновлять будинок таким, яким він зводився у 1897 році. Фасад повністю буде відповідати зовнішньому вигляду проекту того часу. На ньому навіть відновлять ліпні голови левів. Спеціалісти відновлять балкони із кованими ґратами, на яких будуть вказуватись ініціали дітей Євгенії Прунмаєр.

У новому готелі заплановано 50 номерів, сауну, сучасно-обладнані конференц-зали, перукарня, тренажерний зал. У цокольному поверсі розміститься ресторан, у інтер’єрі якого експонуватимуться антикварні речі. При чому ціни, обіцяють власники, будуть демократичні, а якість гарна.

- Хочеться, щоб у Вінниці з’являлось усе більше і більше місць, де можна приємно посидіти і ознайомитись із історією Вінниці, щоб гості приїжджали подивитись не тільки на світломузичний фонтан, - розповідає нинішній власник. - У інтер’єрі готелю буде експозиція автентичних предметів Вінницької області часів Миколи ІІ: цеглин із заводів того часу, ґудзики тодішніх чиновників, документ і печатки кінного заводу, комітету, найбільша колекція подільських пивних пляшок, газетна вирізка із приїздом Миколи ІІ до Подільської губернії, гармата... І навіть тумба із чавуну, на якій до приїзду Миколи ІІ виставляли частування.

На фасаді збережеться закладний камінь із написом “CUM DEO” (що у перекладі з латині означає “з Богом”). Його у 2011 році побачили на місці таксофону. Як пояснює Олександр Федоришен, нічого дивного у цьому немає, адже австрійці Прунмаєри очевидно були християнами західного віросповідання і розмістили цю символічну річ з набожних міркувань.
Але родзинкою перед входом до готелю стане півтонна бронзова скульптура тієї самої власниці “Франції” Прунмаєр. Авторський колектив скульпторів родини Оврах зобразив панянку у одязі того часу, із парасолькою у руці.

Скульптура виготовлялась майже рік, - ділиться Володимир Оврах. - Деякі її деталі такі як мереживо, плаття, ґудзики, спиці парасольки, пальці, метелик, ліпились досить довго, бо дрібні. З одного боку до панянки можна буде підійти, щоб сфотографуватись і потерти руку пані — на щастя.
Відкриття нової скульптури заплановано напередодні святкування Дня Вінниці. Тоді ж буде готовим фасад. А сам готель відкриють за 1,5 роки.

Використані джерела:
Штельмах Алла Бронзовій Прунмаєр можна потерти руку - на щастя {електронне джерело} // Режим доступу: http://www.misto.vn.ua/ua/home/days/6644

Квест, Вінниця
IMG_5277IMG_5278
Більше всіх здивувалась завданню “10. Здивувавшись до неможливості ”, підозрюю, сама Аня Цирень – учасниця з команди “ляп-ляп”, яка на час виходу реферати була ученицею цієї школи. А пані Прунмаєр за ці два дні удостоїли візитом щонайменше 15 делегацій


11. Пізнавши себе

Я промайнув поглядом по фотографії команди з надписом “Льоші Удоду від друзів” і відірвався від читання історії альпінізму на сайті “mountain.ru”. Остання стаття починалась цікавою цитатою: “«Когда цель достигнута, когда горная вершина взята после тяжелой борьбы и всё пройденное оказывается внизу, под ногами, какое радостное, неизвестное ранее чувство овладевает душой. Испытав однажды эти минуты, их трудно забыть, и воспоминание о них часто является могучим стимулом к последующим восхождениям», - писал в 1900 году, «дедушка» российского альпинизма Александр Карлович фон Мекк.”

Були ж раніше люди! Я й не знав, що у моїх краях жив такий крутий чувак. Фон Мекк багато мандрував, бував в Альпах, Піренеях, Далмації, на Балканах, Корсиці, залишив описи деяких своїх подорожей. Мало хто в ті часи в світі знав про гори стільки, скільки він.

Сам приймав участь в кількох сходженнях на гірські вершини Європи та Кавказу. Був учасником альпіністських клубів Австрії, Швейцарії та Німеччини. Він фактично створив російський альпінізм, дав йому міцну основу.

Організатори диваки, чомусь загадали його в контексті якогось турклубу “Меркурій”, який насправді і не турклуб зовсім, а турфірма звичайна. Проте подивилися цікавий будинок, який, за однією з версій, спроектував архітектор Листовничий. Він, до речі, ще відомий тим, що був власником славнозвісного будинку на Узвозі, де Булгаков сам жив та поселив своїх героїв - Турбіних. За іншою версією будинок збудував Артинов - як і все у нас в Вінниці, он йому на кожному кроці як не табличка то пам’ятник.

До того ж, його мати була відомою меценаткою мистецтва - допомагала самому Чайковському, з яким 13 років листувалась, французькому композитору Клоду Дебюссі, який був вчителем музики Александра у дитинстві. В завданні гри теж про це було написано “ось що про свого сина вона писала Чайковському: «Сашонка по его мечтательному характеру, все тянется в снега, в ледники. Вчера я ему позволила сходить из Гринденвальда в Zasenberg и была в ужаснейшем беспокойстве. Экскурсия эта продолжалась десять часов, но, главное, из них четыре часа они находились на леднике и должны были спускаться по отвесной ледяной стене. Сашок, его постоянный товарищ Пахульский и два гида перевязанные веревками, прорубали ступени во льду для каждого шага своего спуска. Я так рада, что эта прогулка кончилась, но его, т.е. Сашонку, это не удовлетворяет. Ему хочется все больше и большего, все покупает себе книги - описания Швейцарии. И глаза разгораются у него сильнее».”

А ще цей Сашонка запам’ятався мені тим, що висміював розповіді про різну містику, чародіїв, їхні зілля, магічну силу заклинань, та інші дурниці. Якщо щось і мало вплив на щось, то воно має цілком логічне обґрунтування - і дивом здавалось людям тільки тому, що не могли його пояснити, не вистачало їм знань, освіти, та й бажання шукати справжні відповіді не було. Олекандр фон Мекк крім усього, був одним з засновників «Общества любителей книжных знаков» в Москві та учасником Російського географічного товариства та інших дослідницьких організацій, які відкривали людям світ й дарували знання. Завдяки таким людям пошуки зілля, заклинання чи чогось подібного давно залишились в минулому. Майбутнє – за наукою, яка буде робити відкриття й створювати нам нові речі!
Квест, Вінниця
imageIMG_5341
Льоша Удод з команди “Штурм мозку” сам не очікував, що вже за кілька днів після квесту стане зв”язком між минулим і майбутнім, розповівши нам про те, що пора зав”язувати з пошуками дурниць, якими займались півдесятка персонажів цієї гри в минулому й переходити до науки, на якій грунтуватиметься майбутнє. Цієї гри – також. Олександр фон Мекк ( він же Сашок з завдання про Дебюсі) теж дотримувався таких поглядів, а про його діяльність всі ви можете прочитати на вказаному сайті ;-)


21. То що ти побачиш в самому кінці?

У Вінниці був холодний осінній вечір, не більше 6 градусів. Поки світило сонце – на вулиці було відносно комфортно, але з приходом сутінків стало достатньо зябко. На зоряному небі світив місяць, приглянувшись, можна було розібрати крапочку Фобосу. Я спробував відшукати Землю, але вона десь загубилась поміж зірок і я не зміг її знайти.

Я народився вже на планеті Нова Земля, терраморфованій Кеплер 186Ф. Одного разу, копирсаючись в старезному архіві, до моїх рук потрапив доісторичний конверт, що містив купку інших конвертів, які - при детальному аналізі, склались у дивовижну послідовність. Це були загадкові інструкції для переїздів між різними історичними пам’ятками, написані в якійсь заплутаній формі. Здається, автори інструкції хотіли, щоб читачі не відразу зрозуміли, куди їм їхати – а, можливо, навіть переплутали щось із чимось. В цьому тексті я знайшов алюзії на відомі літературні твори того часу: “Якщо подорожній одної зимової ночі” Італо Кальвіно, “Хмарний Атлас” Девіда Мітчелла, “Фізика неможливого” Мітіо Каку. Написано у вигляді розповідей відомих людей того часу й інших історичних періодів.

Мене настільки це зацікавило, що я вирішив злітати на Марс найближчого ж вікенду. Марс багато століть тому було терраморфовано в планету, що відтворювала Землю початку 21 ст. Цей період було вибрано тому, щоб уникнути тих помилок у розвитку планети, які було здійснено впродовж минулих століть й розпочати будівництво справді комфортної для життя планети.

Я із задоволенням відвідав усі описані в конвертах місця, намагаючись дотриматись запропонованої послідовності – побував у Меджибожі, Летичеві, Тульчині, Немирові, Вороновиці, й зараз стою перед пам’ятником відомому колись архітектору у Вінниці. Всього тут збереглося понад 30 будинків, створених за його проектами. Архітектор брав активну участь у проектуванні міської водогінної мережі. За його проектом споруджено символ Вінниці — Водонапірну вежу 1912 році та водозабірні споруди на острові Бригантина. Не обійшлося без нього і будівництво трамвая та електростанції у 1913 році. Мені залишилось ще одне завдання – дістатись місця, де відбувся фініші цієї дивної екскурсії. Цікаво, чи збереглось там ще щось з тих часів?
IMG_5297
 Квест, Вінниця
Наша гра зацікавила дослідника з кінця цього тисячоліття так, що отримавши конверт він вирішив пройти її й для цього рушив зі своєї далекої планети на старий добрий Марс, де було відтворенно те, що ми тут позагадували вам. Що ж ми загадали то у самому кінці? що ви всі знайшли?


Епілог

Тільки той знайде себе й свій шлях, хто зможе одного осіннього вечора, а, можливо, й ночі чи ранку, відтворити історію, розплутану впродовж сьогодні в тій послідовності, в якій вона насправді відбувалось. Назви підкажуть вам вірний шлях



Епілог 2
1. Якщо одного осіннього ранку ти, 2. Вирушивши у карколомну подорож, 3. Побачивши багато мальовничого, 4. Побувавши у вирі пригод, 5. Втративши голову, 6. Дізнавшись багато цікавого, 7. Насолодившись мистецтвом, 8. Пролетівши Поділлям, 9. Відчувши справжню дружбу, 10. Здивувавшись до неможливості, 11. Пізнавши себе, 12. Отримавши поштовх до руху, 13. Йдучи по вулиці Ботанічна, 14. Поринаючи в темряву лісу, 15. Оминувши «Одинокий Дуб», 16. Побачивши яскраві спалахи, 17. Слідуючи за стуком власних сердець, 18. Квартал за кварталом, 19. Здійснивши великі звершення, 20. То що ти побачиш в самому кінці?
Квест, Вінниця











IMG_.jpg5549
 Квест, ВінницяIMG_.jpg5353
Квест, Вінниця

Якщо до цього моменту не все зрозуміло, рекомендую прочитати цю ж історію в хронологічній послідовності, користуючись коментарями під фотками :-)

Загалом у грі прийняло участь 17 команд і 63 учасника. Стартували о 7.20 з Хмельницького й фінішували хто коли у Вінниці чи де. Переможці прибігли о 23.00, остання команда що вклалась в контрольний час – в 11.55 наступного дня. Пригоди й усе інше важко описати кількома слова – для того потрібно робити величезний пост, ще більше ніж оцей. А фініш виглядав ось-так…
Квест, Вінниця
Квест, Вінниця

IMG_.jpg5375
Фініш та призовий фонд.

IMG_.jpg5357
IMG_.jpg5362IMG_.jpg5364
IMG_.jpg5367IMG_.jpg5366
IMG_.jpg5372IMG_.jpg5379

Квест, Вінниця

Переможці та інші учасники

Квест, Вінниця

До нових зустрічей!