Квестотворче, або “Козацький скарб” – режисерська версія
Пригодницько-пізнавальна гра «Козацький скарб» успішно завершилась) Як і очікувалось – вона була саме пригодницькою і пізнавальною) Було багато конкуренції, неординарних рішень, ефективної роботи язиком (дорогу випитували) і понаднормових пригод, з яких учасники з честю викручувались))) Стартувавши з Києва, через 14 годин розкопали скарб у лісі під Полтавою, а на шляху розмістилось багато архітектурних, культурних та пейзажних цікавинок.
Ідея виникла практично випадково – прокручуючи в голові деякі наші подорожі, спало на думку, що це все можна подати у вигляді пригодницької гри – з пошуком об’єктів і підказок, різним транспортом і біганиною, цікавими місцями і гарними краєвидами, а якщо вдасться зберегти красу і надати динаміку…..уххх, поле для фантазії величезне просто!
Головне у цій справі – знайти однодумців для реалізації, з чим мені дуже пощастило!! Катя, без тебе задумка так би й залишилась задумкою!!!! А взагалі оргкомітет відрізнявся тим, що чимось корисним займатись міг виключно у повному складі - якось окремо не працюється і все! Загалом же на підготовку витрачено близько двох місяців…
Так от, власне про гру… Спочатку вибрали регіон де а) цікаво, б) ми ще не були толком, в) на пристойній відстані від Києва (Чернігів чи Житомир наприклад – занадто просто, а для дійсно далекої подорожі виділеного нам вікендом часу явно не вистачить), тобто – Полтавщину. Наступний крок: ідеологія. Які асоціації у вас Полтавщина викликає? У мене – козацтво, вечорниці, сало, галушки, Котляревський, Гоголь, Сковорода, Мазепа, Гетьманщина, і все таке якесь традиційно українське, етнічне, культурне…. От і вирішено, що гра матиме козацьку тематику (пошук піратського скарбу чи Святого Граалю сюди погано вписується ))).
Попередня назва гри містила слово «екстремальна», але особливого екстріму у остаточній версії уже не спостерігалось (за мірками звиклих до мандрів людей, звичайно;-).
Перший варіант маршруту містив у два рази більше населених пунктів і дуже цікаві об’єкти, проте – прикинувши як це все виглядатиме насправді і нетривалих розрахунків щодо уявленого маршруту, оргкомітет вирішив не сильно дратувати учасників фактично невирішуваними завданнями. Для себе відкрили, що в не самих глухих закуточках України існують цікаві села, куди не ходить громадський транспорт….
Маршрут спростили (ех, як же важко було відмовлятись від Березової Рудки, Диканьки, Сорочинців, Гоголевого), об’єкти визначили, все придумали т.д, т.п – справа за рекогносцировкою на місцевості, тобто махнули у тестовий пробіг маршрутом… і успішно його не пройшли)))) Не пройшли так, як нам хотілось .. у результаті ще один цікавий манівець було ліквідовано. Ось у цьому й була головна відмінність варіанту пригодницького, від варіанту екстремального – більшість шляхів добирання були якщо не прораховані, то принаймні залишали багато часу і можливостей для руху!! Іншими словами, щоб не пройти гру, потрібно було дуже сильно натупити, чого на щастя не відбулось) Відкинуті ж екстремальні варіанти передбачали б як мінімум самостійну ночівлю команд на маршруті і вибирання з далеких глухих країв, а це вже зовсім інша динаміка, яка погано вкладається у формат подорожі для вікенду…. Тому…але можливо, наступного разу щось таке і втнем)
Власне скарб
Робота оргкомітету
Фініш тестового забігу (на передньому плані лисина підвипившого полтавського туриста, який намагається нас веселити))))
Остаточна схема гри виглядала наступним чином: Київ (старт від Сагайдачного) – Пирятин (завдання на старій вежі) – Лубни (фотоквест по місту) – Мгар (завдання в монастирі) – Полтава (окремий квест по нічному місту) – Ліс під Полтавою (Скаб)
На старт вийшло дві команди з гордими назвами: «В.А.С.Я». та «Мушкети». Гендерний баланс відверто радував – на одного капітана чоловічої статі припадало 3 учасника жіночої статі. Що цікаво: в обох випадках думаючу частину складала саме прекрасна половина, тобто прекрасні 3/4 команди)) Спостереження за хоровим жіночим “Н-і-і-і-і-і” у відповідь на будь-які думки капітана приносило масу задоволення.
На старті порадувала В.А.С.Я – завдання визначення місця першої точки по бопланівській карті 17 ст. виконали до сміхоти просто: відклали на лінійці відстань у польських милях і крутили лінійкою по карті (за годинниковою стрілкою, з нуля градусів починаючи!!! ) аж поки у щось не влучили!!! На диво – влучили абсолютно вірно )) І погнали!!! кудись…. «Мушкети» на той момент уже перетравили підказку у тексті і теж кудись гайнули)) ообидві команди не зовсім туди, але то й очікувалось).
Мушкети В.А.С.Я.
Дівчата і середньовічна карта
Перше завдання
Оргкомітет ж повільно почалапав до автовокзалу, поснідав, подрих в автобусі, передивився майже повністю якийсь серіальчик там же і при заході сонця вивантажився у Полтаві. На порядку денному було ще завершення гри – тобто закопування скарбу і формування останніх підказок. Все склалось якнайкраще – знайшли ліс на березі річки, щось схоже на дике місце (правда в двох сотнях метрів від найближчого паркану і з саундтреком з собачого гавкоту на фоні), зарили горщик з монетами і розвішали кількох вказівочних козаків. А потім мирно матрацили в таборі, у очікуванні команд.
Наведу деякі окремі яскраві моменти дистанції, бо не зовсім до нас питання чим учасники займались на маршруті…. у них вражень і інфи повинно побільше бути )))))
Команди носились регіоном хто як умів!!! Одні оббігали кілька автовокзалів Києва, поки не знайшли підходящий транспорт, інші ж полетіли на залізничний і після трешової купівлі квитків вскочили в електричку яка їхала кудись туди….+ - 20 км)))) Проте до Пирятина добрались усі, з гандикапом у півтори години (“Мушкети” навіть тихенько переховувались там від оргів.))))
Пирятин – Стара вежа, заправка на якій “Королеву бензоколонки” знімали і страшилки для проїжджаючих
Лубни! У зв"язку з відсутністю у місті будь-яких вагомих пам"яток, учасникам пропонувався фотоквест....проходження ж якого виявилось апофігеєм винахідливості від “В.А.С.І.”))) Десь годинки півтори-дві ми свого часу його готували.... десь хвилин на 40 він розраховувався... команда ж у складі якої було три блондинки (справжня, колишня, і сама призналася) пройшла його десь хвилин за 10 не виходячи з маршрутки))) До відгадування було підключено усіх пасажирів маршрутки, які поступово впізнавали ті чи інші об"єкти і тицяли на них у вікна повільно повзучої маршрутки))) Що називається - "відгадували усім селом"))
Елементи фотоквесту
Мгар! У селі шикарний монастир, який і був об"єктом уваги))) свого часу ми трохи поблукали в його околицях, а тому тепер команди досить швидко його знайшли... кажуть що з монастиря можна було спостерігати нереальний захід сонця...
Мгарський монастир
Полтава! У Полтаві був окремий повноцінний квест по нічному місту) Пам"ятники, вулиці, будинки, музеї, письменники, тролейбуси, маршрутки, вокзали, люди - усе змішалось у круговороті виконання завдань))
В нашу підступну пастку потрапило усі дві команди, а тому шукали автограф аборигенів як штрафне завдання) Інші пастки були не такі підступні, а тому тільки одна команда втрапила в ще одну з них в мусила перерахувати усі колони на центральній площі (!!!) Кажуть, що задовбалися... ))))
До розгадування завдань було підключено випадкових перехожих, продавців у магазинах, іноземних туристів та навіть міліціонерів, які наступну команду уже фактично зустріли теплими обіймами: «а ми знаємо, чим ви тут займаєтесь»)))
Учасники, завдання та середовище гри
І нарешті фініш, традиційні пошуки точки типу – коло стовпа при лісовій дорозі стати спиною до дзвіниці монастиря, зробити 34 кроки прямо та 22 кроки ліворуч й знайти місце між трьома деревами))
Задоволені обличчя й реакції а ля: «Це було щось!!!», якнайкраще свідчили про успішність заходу) Хочеться вірити що цим буде започатковано серію подібних ігор – задумки у голові уже є, справа залишилась за натхненням до реалізації…
Постігровий відпочинок у Полтаві
З.І.
А на завершення режисерська версія легенди гри, яка розміщена в описі –
Писанина в 3-й ночі супроводжувалась різними роздумами на теми предмета писанини (курсивом), у результаті вийшло щось таке…
У середині половині 17 ст. Україна була в епіцентрі подій, які вирішували подальший хід історії усього регіону (козаки в степах України будували підводний човен з ядерними козацькими боєголовками і боєшкарпетками). Постала у полум”ї війни з могутньою Річчю Посполитою, козацька держава існувала у оточенні сильних та агресивних ворогів (м-дя… ситуейшн – без 100 грам не розібратись, кацапчеги уже точили бердиші об бороди), які тільки й вичікували нагоди для вторгнення на українські землі. Проте міць козацьких полків була надійною запорукою української незалежності. (плюс солом”яні бутафорські гармати, сотні яких з метою надурити ворогів стояли навколо Києва й про що усім ворогам систематично доносила повітрянокульна розвідка )
Весь цей час символом української козацької держави була гетьманська булава (вставлена в одне місце московському царю чи кримському хану, давала деякі геополітичні переваги))))
Смерть Богдана Хмельницького надала шанс усім тим, хто раніше отримував гарантовану відсіч – на тлі міжусобної ворожнечі набіги чужинців ставали все дошкульнішими, а наміри – все небезпечнішими (останній раз булава спрацювала в Битві під Конотопом, бо судячи з кількості вцілілих московитів її там кожному по черзі вставили)))))
У передчутті неминучого лиха, кошовий отаман Іван Сірко викрав булаву, побоюючись її попадання у недостойні руки зрадників або чужинців. Сірко вирушив у неблизький шлях по Гетьманщині, щоб надійно сховати реліквію, аж поки не настане час, коли на Україні знову запанує дійсно достойна сила (тобто на завжди)))) Взагалі він просто спіонерив булаву, щоб не зовсім голодранцем тікати з Києва коли запахло смаженим в країні)) Оскільки офшорів ще не було і слово „курорт” було мало кому зрозумілим, у планах було податись на Захід сплавити капітал ділкам відомої національності у Бердичеві, а далі на курви у Коломию чи бухнуть на Хортицю. Проте куплений на розпродажі майна Хмельницького компас виявився імпортним, а точніше молдавським й крутився якось по своєму…. Того поперся він в прямо протилежний бік....у Полтаву)
Навздогін хороброму вершнику відправились загони татар, поляків та московитів, проте Сірко як завжди залишався невловимим (як його можна знайти якщо він сам не знає де він є??? як Фірман - бо я може віпив…бо я може не віпив… курва по дишлі …кобила туди..я туди….х** його знає де я є … прр…стаять…Ракель)))) бачивші фірмана мене зрозуміють))))
З того часу не один сміливець намагався знайти гетьманську булаву, але їхні спроби не мали успіху, що й не дивно: як відомо Сірко був найбільшим козацьким характерником й наклав на схованку древнє степове закляття!!! Тому дістатись до неї зможе тільки найдостойніший!! (та він і сам забув, що куди заховав…. Курнув люльки зі збором степових трав..і відразу за звичкою Стамбул палити…а потім як його знайти де все почалось??)
До наших рук випадково потрапила деяка інформація, що дозволить пролити світло на таємницю козацької реліквії!!! І тому ми вирушаємо у пошуки скарбу!!! І пам’ятаєм – дістатись вона може тільки найдостойнішому. (ну не розірватисьже мені…щоб і зховати і знайти одночасно) і ваще булаву по ходу давно пропито, так що шукати будуть залишки грошей)))))