Пригодницько-пізнавальна гра з елементами історичної містифікації: У пошуках Ескалібура.
І знову ми ганяємо Україною у пошуках древніх артефактів, долаючи стереотипи щодо відстаней і змістовного навантаження подорожей. Вистачало найрізноманітнішого: динамічності і насиченості, інтриги і невідомості, блукання і здивованиих "місцевих" ну і, звичайно, на фініші чекав солодкий смак перемоги, щкода - що тільки у однієї з команд! А головне: усі учасники залишились задоволеними й відчутно розширили свої горизонти! Ну і куди ж без пригод: очікуваних та несподіваних…
Починалось дійство з мого з Катею бажання знову організувати гру, чимось схожу на минулорічну гонку з Києва до Полтави. Інновацій у головах за рік накопичилось достатньо, у результаті чого гра вийшла абсолютно не схожою на попередню. А перед нею було кілька місяців підготовки, що приносить, як мінімум, не менше задоволення, ніж участь у грі! Поїхали….
Маршрут. Вибирали регіон де є на що подивитись, відносно невеликі переїзди між містами, достатня кількість рейсового транспорту, не дуже відомі більшості учасників місця, а відтак зупинились на Волині. Після рекогносцировки в теорії та на місцевості кінцевий маршрут виглядав наступним чином: Київ – Тараканів – Дубно – Рівне – Клевань – Луцьк – Ківерці. Ще хотілось сюди внести Олику та Кременець, але довелось відмовитись через транспортне захолустя у першому випадку, й надзвичайну цікавість при великій розкиданості по площі другого. На відміну від минулорічної гри не очікувалось повної лінійності (зі зростанням можливостей похибки у виборі напряму руху) й тривалих переїздів (що означає додаткову динаміку Гри).
Легенда. Тема козацтва минулого року була достатньо розкрита, тому цього разу віддали перевагу древнім та більш сучасним легендам в суміші з історичними фактами і нашими домислами! За основу взяли цикл старовинних легенд про короля Артура. Як умудрились прив’язати короля Артура до України? – можливо Ісус Христос і не галичанин, проте Галілея і Галичина мають цілком спільне походження (як і французька Галлія, іспанська Галісія, турецька Галатія). Назви походять від проживаючих на усіх цих територія древніх кельтів. А легенди про Артура якраз у кельтів і з’явились, а отже усі ті усім відомі події цілком могли й у нас відбуватись! Іншими словами.- тасуємо інформацію, як умієм.
Подібним чином вплели в легенду Гри і «обґрунтовано» прив’язали до Волині німців з Ананербе (рилися ж вони в Україні), Гамлета (бував король данський у Луцьку), цілком реальних наших князів-княгинь-лицарів і різноманітних привидів з волинських замків! У місцях, де привиди не живуть – поселили чи перекваліфікували інших персонажів місцевих легенд на роль потойбічних елементів. А щоб усе легендарно-історичне різноманіття пов’язати між собою, вигадали персонажа, який уже займався в минулому пошуком Ескалібура на теренах України. Так народився містер N., за щоденником якого й бігали наші учасники, а сама легенда настільки відійшла від своєї суті і водночас була так сильно притягнута за вуха до історичних фактів, що отримала назву «історична містифікація». Ось тутечки наша “приманка” висить http://www.tourclub.kiev.ua/forum/viewtopic.php?t=2272&start=0
Учасники. Масштабненько вийшло! Минулорічна успішна гра і, як наслідок – широка розкрутка у вузьких колах, зробили свою справу! Піар-кампанія велась виключно в рамках турклубу, але цього вистачило щоб без особливих проблем набрати два десятки учасників на 5 команд! І це при тому, що, в принципі, на такі ігри ведеться дуже «обмежений контингент» людей, оскільки постійних гравців у квести відразу відлякує необхідність перебування й ночівлі у лісі в холодну пору року, а спортивні туристи частенько, навпаки – не дуже спішать виходити з лісу і ганяти по «насельонке», хай і дуже симпатичній.
Гра.
Загадки і невідомість розпочались ще до старту. Ось так виглядало повідомлення про місце початку гри!
Під цими двома добродіями з картинки зібрали наших гравців, трохи далі повантажили на автобус, і повезли….
Наступною точкою було село Загорці! Де воно знаходиться, наразі знати нікому не обов’язково. Учасники отримають конверти з завданнями і рушають по азимуту через покрите інеєм поле! Обличчя світяться спробами зрозуміти, що це за село й, водночас, чітко виражають марність цих спроб. На годиннику – п’ята ранку. Навколо туман і темрява! Далі команди зникли з поля зору організаторів, а наступний візуальний контакт відбувся за 16 годин – з першою командою, і за 32 – з останньою.
Команди на старті
За кілометр від старту учасники опинились посеред масштабних напівзруйнованих старовинних укріплень. Легенда говорила, що на цьому місці знаходяться залишки Авалону.. під який ми перекваліфікували сплячий під покровом ночі та лісу Тараканівський форт. Ех, як же ми заздрили нашим шукачам скарбів, шуруючи пішки по трасі до Дубно в 5-й ранку: їх то чекала кількагодинна біганина по форті уночі та у світанковому тумані... Перший етап гри фактично являв собою окремий квест, задля проходження якого потрібно було дослідити багато потаємних закуточків форту... А сторінки щоденника містера N усе описували так:
«...Загублене місто таки існує!!! Не дарма «Ананербе» стільки часу присвятило пошуками Авалону та Ескалібура. Від колись могутнього центру сили та магії мало що залишилось до тепер! По суті - залишилось тільки місце, яке уже давно не є островом і на якому у 19 ст. звели укріплення. Проте такі місця не бувають пустими, тут до сих пір витає дух феї Моргани...»
Mr. N.
Тараканівський форт, за сумісництвом – “Авалон”.
З таких от надписів та малюнків вишукувались відповіді до завдань.
Духи до сих пір непогано оберігають залишки Авалону, що повною мірою відчула на собі одна з команд, яка умудрилась на очах в усіх податись в напрямі, протилежному від потрібного! Форт вони знайшли, годинки за три (!). Інша ж команда прийняла заповнені туманом рови форту за невідомі водойми й повернулась назад для переорієнтування себе. Згодом вони таки вийшли до форту, пройшли квест, уже за світла познайомились з місцевими краєзнавцями й дещо здивували їх, коли після приємної розмови взялись уточнювати „а де ми знаходимось?”. Ось-так, поборючи опір духів, долали учасники шлях до Ескалібуру ... Проте меча тут не було, про що розповів нашим героям існуючий в руїнах Авалону привид Моргани:
«...Багато що побачив дух Моргани за останні тисячі років: після закінчення кельтської епохи тут побували гунни і слов’яни, русичі і монголи, литовці і татари, козаки і поляки, росіяни і німці. І довгі розкопки людей під прапором зі свастикою дух теж пам’ятає…
Проте не могли вони нічого знайти тут, оскільки ще в древні часи Ланселот підібрав викинутий Артуром у озеро меч Ескалібур, й відвіз його кудись далеко звідси, куди – дух не знає. Проте люди під знаком свастики перед від’їздом весь-час згадували ім’я Беата, говорили про замок у сусідньому місті, і про те що далі будуть там шукати…»
Mr. N.
Беатка, це назва однієї з веж Дубенського замку, який став наступним місцем пошуків меча учасниками. Так колись давно звали одну з баришень з місцевих легенд – ми ж зробили з неї привида! Персонал замку виглядав дещо спантеличено після ен-ної кількості імпульсивних запитів „де Беатка???!!!”, а одна команда ще й нарвалась там на пастку й мусила всіма можливими способами добувати рахунок за замовлення в генделику! Нічого складного? Тільки генделик то непрацюючий був – так що довелось проявляти фантазію!
Замок у Дубно та вежа “Беатка”
Звідси і надалі команди активно підключають до розв’язування завдань місцевих жителів, які слабо розуміли цих дивакуватих мандрівників, проте, по мірі можливостей і знань, допомагали. Як показує практика – гарна робота язиком в поєднанні з уважністю є найдієвішим інструментом перемоги на такого роду іграх.
Беатка таки дещо знала…Знала, що господарі замку дуже дорожили якимись древніми артефактами і теж пам’ятала нещодавні (для її віку) події – дослідників часів Великої Війни під символом свастики й те, що вони щось дуже цінне вивозили із замку під великою охороною… Вивезли до своєї тодішньої столиці й переховали у замку, що стоїть у центрі столиці!
Більше про це знає княгиня Марія Рівненська Рушаю до столиці Райхскомісаріату Україна! Найбільш „антикривого” міста.
Mr. N.
Ближче до середини гри більшість команд нарешті почали читати вміст конвертів. Особливо після того, як довелось в деякі міста по два рази з’їздити всього лиш через кілька недочитаних абзаців...:-) На цьому етапі стало зрозумілим, що три команди борються за перемогу, а дві - за здобуття нашої особливої нагороди „За волю до перемоги!”, яку мала отримати остання фінішувавша команда… Одна з команд ще й ногу умудрилась підвернути, проте зніматись з дистанції героїчно відмовилась!
У Рівному ми запланували дуже коротка оглядову екскурсію території між вокзалами та центром і спілкування з пані-засновницею міста, після чого пошук Ескалібура продовжився у Клевані!
Засновниця Рівного, та подальший напрям руху
Дух Марії Несвицької-Рівненської розповів багато цікавого. «За роки пошуків у Авалоні, німецькі дослідники теж дійшли висновку, що Ескалібуру там немає. Знали вони й легенду про кохання Ланселота та Гвіневри, й про те, що саме по слідах Ланселота та їх кохання потрібно проводити подальші пошуки… Але не склалось – продовжити пошуки меча завадив фактично повний перехід Волині під контроль українських повстанців та наступ Червоної Армії зі Сходу!»
Mr. N.
Клевань був нашим невеликим сюрпризом. Якщо про замки Дубно, Луцька і Тараканова краєзнавче підковані учасники ще могли щось чути, то „Тунель Кохання” став приємною несподіванкою! А місце дуже і дуже симпатичне. Ще були руїни замку, і кілька соборів непоганих (не знаю, правда, наскільки учасники те все помічали в азарті гонки). У замку за результатами нашої фантазії поселився дух Ланселота…
Тунель Кохання та старий зал. вокзал у Клевані
Замок у Клевані
Старовинний діючий костел.
Різноманітні атрибути Клеваня, на деяких з них навіть завдання були
Внутрішній двір замку та бойові будні організаторів
«Привид Ланселота довго розповідав про часи свого царювання, про Ескалібур і про велич і силу свого невеликого королівства.... Меч довго зберігався нащадками у замку Клеваня як реліквія! Проте під час монгольської навали він зник в круговороті історії, як і багато чого іншого... через півтори сотні років, у руїнах знищеного монголами замку, литовський князь Вітовт знаходить меч, який надає йому могутності – Литва у той період стає фактичним гегемоном Європи! На вершині своєї могутності, Вітовт зібрав з’їзд монархів з усієї Європи! І туди повезли меча... після того моменту Ланселот втратив зв’язок з мечем і не знає, що відбувалось далі! Подальші пошуки потрібно проводити на місці з’їзду... особливу зацікавленість до меча виявляв учасник з’їзду король Гамлет, оскільки – не все спокійно в королівстві данськім...»
Mr. N.
І от ми уже носимось по столиці Волині! І місто тут симпатичне, і замок із самим справжнім привидом, і Швейк тут самий справжній сидить біля одного пивбару.
Одну з команд після не дуже уважного підрахунку зубців на вежі запросили відвідати товариство анонімних алкоголіків, інша якимось чудом витягнула пастку з попереднього етапу і мусила таки шукати в Луцьку мешканця Клеваня. Добре, що винахідливості їм не бракувало – виловили такого на автовокзалі коло маршруток на Клевань.
Спитаєте, яке відношення мають Швейк і Гамлет до Луцька? Ну так їх прототипи тут свого часу вештались: перший під час фронтових походеньок Галіцією, другий на всеєвропейському саміті монархів…. І таке бувало, задовго до Давосу, Гааги чи Брюсселю!
Вулиці та храми Луцька
«Випадково наткнувся ще на одного неспокійного потойбічного персонажа – бравий солдат Швейк міцно окопався у Луцьку! „Немає у світі нічого більш величного, ніж ця ідіотська Галичина”, заявив він мені, і саме з цієї причини він тут!! Швейк у своєму стилі – щось трохи наплутав і замість Галичини осів на Волині. З’явився він тут не так вже й давно, й усіх історій з минулого не знає, проте більш старші привиди нашіптували історії про дивовижний меч і про данського короля, який викрав його і відвіз до себе у королівство проблеми ладнати: «...так що нема чого його тут шукати, Ескалібур давно забезпечує процвітання скандинавських країн!!! Детальніше про цю історію вам зможуть у замку розповісти – безпосередньо на місці подій, але меча ви тут не знайдете...»
Mr. N.
Швейк власною персоною ! І необхідна нам інформація..
Швейк з пивом виявився ще тим спокусником, і одна команда так і залишилась у Луцьку. Героїчні «Стрінги» вирішили, що три функціональні жіночі ноги це дещо гірше ніж чотири, теж знялись з маршруту й подались відразу до табору… Змагатись за Ескалібур залишилось усього три команди, серед яких намітився лідер! І усіх їх читав справжній (кажуть) привид Луцького замку…
Замок з Привидом
«Зайшовши в замок я відчув як щось моторошно-холодне наближається до мене. Я одразу зрозумів, що це загублена душа Оксани вийшла поцікавитись хто турбує її усамітнення посеред ночі. Я швидко обвів крейдою простір навколо себе аби не стати черговою жертвою розлюченого привида. В мене був із собою подарунок для Оксани – перстень, якого їй бракувало для упокоєння її душі – тож я сподівався на прихильність дівчини.
І я не помилився, заради можливості покинути стіни замку, Оксана розповіла мені те, що чула і бачила за останні декілька сотень років.
Король данський Гамлет таки дійсно був викрав меча, й навіть вивіз його з Луцька...проте не так сталося як гадалось. Настиг його український лицар Іванко Сушик і відправив на той світ!! Хоча ні – не до кінця відправив, привид Гамлета не знайшов спокою – занадто великим гріхом було красти таку цінну реліквію, тому – повернувся він на батьківщину й далі блукає там у королівському замку... А Іванко Сушик повернув меч володарці озера! Українські характерники, незважаючи ні на що, не втратили зв’язку з силами добра, й відправили меч туди, де йому й місце. Оксана також розповіла про те, як добратись до чарівного озера, яке до сих пір заховане в глухих волинських (колись - кельтських) лісах. Так що я вирушаю...»
Mr. N.
А ми в цей час закінчуємо клопоти на місці фінішу
Сонце уже давно змінилось місяцем та зорями, а команди усе ще носяться Волинню в пошуках Ескалібуру. Наступна точка – місто Ківерці, куди їх завів усе то й же «злополучний» щоденник
« Роздивившись навкруги я за порадою духів попрямував на Пн-Сх. Перейшовши по мосту через колії я довго чимчикував прямо по вулиці, аж поки не дійшов до каплиці...
Звернувши, я пішов дорогою на Піддубці і став рахувати кроки. Тільки но я дійшов до цифри 899, як помітив якесь миготіння в лісі зліва від дороги. Я чув про оманливу природу блукаючих вогників, одні кажуть, що вони ведуть мандрівників до захованих скарбів, інші – що заманюють у пастку. Мої ноги без моєї волі почали крокувати до них, а розум намагався достукатися до свідомості і зупинити неслухняне тіло. Але цікавість та жага побачити на власні очі Ескалібур взяли своє і я рушив у лісову хащу...»
Mr. N.
Цілі пошуку у Ківерцях, всюди тут щось нашифровано…
Блукаючі вогники до того моменту ми уже успішно порозвішували по лісі, й чекали фінішу команд «у засідці». Меч висвічувався на найвищій вершині на березі невеликого озерця в дубовому лісі, освітленого яскравим місячним сяйвом!
Першими фінішували «Ульотні» о 19.30., за кілька годин - «Пінгвіни», «Зоопарк» і «Стрінги». До опівночі фініш завершили! Вражень у учасників зашкалювало й ділились з ним ще довго! З останньою командою зустрілись уже на наступний день під поїздом! «Афтепаті» ж у поїзді, це тема окремої і дуже веселої історії, під час якої було знищено значну частину запасів алкоголю вздовж гілки Ковель-Київ та побито відомі мені рекорди компактності – в одну плацкарту всілись 21 чоловік! Рахували!
Ескалібур знайдено
“Пінгвіни” фінішують
Фінішне Озеро: тут було сховано Ескалібур; та наш табір
“Афтепаті” на маршруті Луцьк-Київ
Залишається подякувати усім учасникам, оскільки без них ми б точно не отримали задоволення від створення квесту! Зараз можу сказати тільки одне: ця гра точно не остання!! Далі буде..