середа, 5 червня 2013 р.

Першопрохід у горах Болкар, гори Центрального Тавру.

Ну ось ми і в горах!!! Очі з цікавістю оглядають краєвиди... Мозок пристосовується до чергової різкої зміни середовища! Ми десь „перед Аданою”, кілометрів за 100 до Середземного моря і, кажуть, недалеко від сирійського кордону… Розпочалась гірська частина подорожі: першопрохід масивом Болкар.

Туреччина, гори

Десантувались й відразу до справ! – організовано приступає до створення хаосу в одному, окремо взятому турецькому містечку!

Анархия – мать порядка! В пошуках транспорту, чи, принаймні, когось англомовного розбрелись кількома групами по містечку. І, як на зло – майже всі щось знайшли. Хто бусика, хто також бусика (але дешевше) хто діда, який шпрехав по-німецьки (мабуть у кайзера колись служив), а хто просто залишився на місці висадки з автобусу й підняв бучу в радіусі досяжності голосу!!! На бучу збіглось з десяток цікавих турків... чаєм напоїли, інтернет показали, нагодувати обіцяли...от тільки чогось не дуже розуміли, що ми від них хочем !!!! З часом зрозуміли... розмовник пішов в діло; що не могли „передати словами”, малювали на папері (вийшло схоже на наскельні розписи первісних людей)..... Коли наш потік інформації турки дешифрували – уже ми не розуміли, що вони нам відповідають))) Закінчилось як і любий галас – візитом поліції!!! Уява вже малювала сувору азіатську каталажку, але поліція приїхала нам допомогти (!!!! Ви про таке на наших теренах чули??) Пронюхала, що тут тусять іноземці й щось від усіх хочуть.... і не забарилась) Поліція знала інгліш не гірше нашого.... але ніхто з піднявших бучу без керівника не зміг згадати куди ми зібрались їхати (тюрські назви, млін)))) Отак ми й веселили турків, а турки нас... поки не нарисувалось кілька водіїв)) Якогось із них ми таки обрали перевізником (майже тендер вийшов))))

Перевізник виконав свій обов’язок ну ду-у-у-уже відповідально – закинув нас на 2000 м. (!) висоти майже під точку, де перший табір планувався! Знову (вдруге за ранок) вибух мозку – ми уже пакуємось по походному й шуруємо по коліна в снігу на висоті, що, для старту, перевищує Говерлу! Короткі переходи і табір (якби не водій, довго б сюди ще пиляли)!! Місце під хребтом, що видається в нашу сторону величезною, на диво фотогієнічною скелею!

Надвечір вибрались прогулятись до озера... тобто місця, де воно іноді буває, зараз під снігом. На зворотньому шляху гори привітали нас невеличкою кількагодинною заметіллю (невеличкою вона стала в контексті наступних днів), ми ж привітали гори допиванням медовухи та інших недобитих в цивілізації радостей тіла!
Відбій! Похід розпочався!

Болкар, Тавр
Група на старті


Болкар, Тавр
IMG_4619

Болкар, Тавр
Перші примхи природи


Болкар, Тавр, пиво
Реклямка місцевого пива в місцевих горах

День другий. Перший повноцінний.

І ось він – режим повноцінного туристського походу. Прокинулись. Започаткували традицію ранкового пінгвінування (вештання у напівсонному стані, закутавшись у спальник). Поснідали. Зібрали табір. Уже майже забули про те, що ще учора були в цивілізації. Рушили…. Першопрохід розпочався!

Першопрохід, це коли преш по горах у стилі культового Віталіка – «без карти, без компаса, без проводніка, без ні фіга» - використовуючи інтуїцію і ЖоПС, який, проте, не відображає реальність у повній мірі – тільки загальні обриси шляху малює. Добре, що інтуїція у пана керівника вигравіювана до ідеалу – напевне наслідок того, що його «ЖоПС» уже багато де носило.

Класичне „Лучше гор могут быть только горы, на которых ещё не бывал– в даному випадку звучатиме „на которых никто не бывал”! Даєш наші імена на карті світу!!!! Чи інші придумані нами слова))

До обіду повільно повзли долиною до гори, долаючи кашоподібне місиво. Таке утворюється зі снігу під палючим сонцем. Хочеш-не хочеш, а задумаєшся про корисність бахіл, сонцезахисних окуляр та крему від сонця…нестача якого виливалась багровінням то губ, то нижніх половин вух, то під носом, то у інших незвичних місцях.

Організм поступово ознайомлюється з усіма «дійовими особами» тамтешніх гір – сніг, іноді наст; рихлий сніжок (каша), що іноді ковтає тебе «по самі помідори»; вітерець, вітер, вітрюган (з їхніми старшими братами ми ще познайомимось;-)); гаряче сонце (як воно є) і прохолодна хмарність (як його нема); холод (переховується від сонця і від руху, але приходить коли нема тих двох), скелі буруватого кольору (багато стін, вертикалей і вивітрювання), краєвиди (шикарні). На найближчі дні наш гурт став повноправним учасником цього неперевершеного колективу.
Долина являла собою ланцюжок ямковидних терас – за перехід виходило долати приблизно одну із них. Частина групи йшла важкувато через горняшкоподібні симптоми – головний біль, тошноту, слабкість (не жарт же – у перший повноцінний день до обіду вибратись на 3000 м). Майже усі в процесі отримали нагоду спробувати себе у відповідальній ролі топтунів! Ось так, поступово долаючи згадані тераси, дочалапали до обіду з краєвидами, з одного боку – на перевал, з іншого – на подолану нами долину. Величезна скеля, під якою ми прокинулись, виявилась невеликим пимптиком на цьому хребті…

Після обіду за переходик вибрались на перевал! Все-таки приємно усвідомлювати, що до тебе тут нікого не було!!! Ну принаймні таких, хто про це написав би. А місцеві якщо й шастають, то точно не в холодний сезон – за п’ять наступних днів ми не помітили жодних (!) ознак цивілізації!! Зате гори були насичені птахами різного калібру і слідами дрібної живності. Інформаційні проспекти говорять про усяких там барсів-рисей, але якщо такі і є, то групи туристів десятою дорогою оминають, не залишаючи жодних слідів.

На підйомі (крутенькому такому) топтуни систематично чергувались між собою по через 20-50 кроків. Перед сідловиною кашоподібний сніг змінився на твердий наст. Частину групи, яка піднялась на перевал після мене, зустрічав свист вітру та шурхотіння жовто-блакитного прапору:-)

Далі погодка дещо зіпсувалась і траверс хребта по схилу відбувався в умовах поганої видимості, ще трохи незвичної нам. З часом нульова видимість стане «улюбленою».

Снігова каша на крутому схилі хребта має той плюс, що поїхати далеко вниз по ній неможливо. Проте ходити по ній, це додатковий «атракціон», особливо ефектний в поєднанні з хмарністю і пронизуючим вітром. Швидко рухатись не виходить, і поки топтуни прокладають шлях, решта розважається нескладними насніжними малюнками та посланнями позаду йдучим.

Годинки за дві стаємо табором, не втрачаючи висоти – на 3000 м. Вперше окопуємось – будуємо снігову стіну підручними засобами, включно з кухонними дощечками й кришками від казанків. З плином походу ми досягнемо неабияких висот в інженерно-архітектурному облаштуванні табору в умовах зими на високогір’ї. Уже при першій спробі використовуємо деякі будівельні навики, вирівнюючи дно табору «під нуль».

Ближче до заходу сонця погодка прояснилась трохи, що дало змогу в комфортних умовах провести церемонію посвяти «новобранців» у гірські туристи (перевал взяли, як не як). Ритуал простий: міцненьке в середину й люблячий удар льодорубом по касці! Й у намет до старших товаришів!! Одному хлопчині в Дойчлянді мабуть сильно гикалось, коли ми прихрумкували натовпом його смачною шоколадною передачкою.

Ніч очікувалась суворою (гори…зима… сніг…і т.д.), але реальність виявилась оптимістичною! Аріна, яка прикривала лівий фланг мого тіла, зарекомендувала себе як неабияка грілочка! Мож і не на весь ріст, але майже!! Другу половину намету займали Майстер (так повелось в поході величати керівника) і Юля, температура тіла якої різко контрастує з фамілією (Мороз) Тобто змерзнути було нереально при всьому бажанні.

Сон…


Таврійські гори
Головна скеля табору


Таврійські гори
Пінгвіни


туризм в Туреччині
IMG_4698
туризм в Туреччині
 IMG_4720IMG_4767 
Нв перевальчик) вперше)

 
туризм в Туреччині
IMG_4779   
туризм в Туреччині
IMG_4793
Табір та посвята


Болкар
Потужність і краса природи.


Третій день.
Прокидатись у темряві нашій групі явно не вистачало натхнення… Ні, ми стабільно прокидались рано-вранці, але цього було недостатньо для швидкого руху маршрутом. Специфіка гір виявилась у тому, що як тільки сонце починає припікати – сніг стає дуже важко прохідним. А припікати починає рано – тропіки як не як. Пройшли за день дуже не багато, зате яскраво.

Спочатку довго і нудно топтали кілька кілометрів на перевал, від якого в кінці-кінців відмовились (Майстер всі можливі ризики пересікає, не шкодуючи маршруту) й піднялись на хребет в трохи іншому місті. Обід теж настиг нас на схилі.. Видершись на хребет ми вперше опинились вище усього, що навколо!! Тобто – краєвиди були: ухххх, охххх і ахххх!!! На горизонті замаячів апофігей маршруту – гора Мететгіз, найвища точка даного району. Далі пройшлися невеликим, але симпатичним (особливо – з технічного боку) хребтиком й ще за перехід вийшли на сонячне, фотогієнічне місце, яке невдовзі перетворилось на табір. Мететгіз наступний раз ми побачимо на фотографіях (саме – побачимо, інші органи чуття ним ой ще як наситяться).

Розвиваючи будівельні технології, намагаємось з сипухи створити майданчик для наметів))) майданчик не вийшов – зате вийшла чудова тераса для вечері, милування долиною і звішування ніг над нею же. А милуватись було чим…

Місце відверто медитативне. Пейзаж під ногами мені навіював думки про конан-дойловський Загублений Світ: висяча долина без видимих шляхів спуску з нею. Хотілось вірити, що після сходу снігу тут з’являться дерева, травичка, озера й якісь невідомі тварини…. Про те, що місце далеко не просте, нагадав спальник керівника, який з невідомих причин просто взяв і покотився до низу!! Й не на сильному крутяку лежав же – поруч інших речей купа була… Але скинути пів кілометра висоти йому таки забажалось. Решту походу Майстер провів у спальнику учасниці походу, тобто не сильно переймався втратою.
 
Болкар
IMG_4875IMG_4857
Болкар
IMG_4900
Моменти дня


Болкар
Мететгіз) Завтра ми там будем!
IMG_4916 IMG_4919
IMG_4930IMG_4927
Болкар
Гори – найкращий фон для позувань


Болкар
Теліпаємо ніжками над Загубленим світом
  
Четвертий день розпочався зі сходу сонця над Загубленим Світом!!! А закінчився у чомусь схожому на Білу Мглу Джека Лондона.))) Рушили раніше звичайного в надії потоптати твердий наст «поки не почалось». Природа наміри просікла – сонце визирнуло через півтори доби.

Поки ми поступово реалізовували класичну настанову «вперед и вверх, а там…» остаточно захмарилось... Специфіка ситуації була в тому, що для сходу з хребта перед тим треба було на найвищу його точку видертись – Мететгіз той самий. Десь на середині підйому стали у зв’язки – дівчат трохи зносило вітром (незважаючи на 20 кг за спиною). Більшість групи вершини не помітило – пурга заліплювала окуляри й пошкрябувала обличчя крупою. На вершині спробували перечекати негоду під. тентом, все ще сподіваючись, що оці «капризи природи» нетривалі будуть. Вистачило хвилин на 15… Помізкували, що замерзнути у русі якось позитивніше ніж сидячи на вершині гори – стали у паралельні зв’язки (щоб не погубитись) і… далі Майстер продемонстрував майстер-клас водіння групи в умовах жорсткого опору сил природи. Скинули півкілометра висоти в пурзі (нульова видимість, заліплене снігом обличчя, провали у сніг, затерплі пальці на льодорубі й т.д.). За годинку виположилось…. трохи заспокоїлось… хмари на мить розійшлись… картина маслом: ми стоїмо на перемичці між хребтами, шириною метрів 10! З обох боків нашого спуску – скельні урвища!. Щоб в подібних умовах настільки акуратно вийти саме на це місце, неабияку чуйку і вміння шаманити з компасом та жопсом треба мати!

Табір... нашому вмінню будувати снігові стіни та інші укриття уже будь-який ескімос позаздрить!! Стіну апгрейднули дахом з тенту)) Коньяк з сигарами та узвар доповнили нашу скромну вечірню трапезу.... Комфорт потрібно всюди створювати) навіть якщо все навколишнє схоже на середовище для полярних розповідей Джека Лондона!!


Болкар
Світанок над Загубленим світом


Болкар
IMG_4967IMG_4975IMG_4990
Останні видимі миті підйому і наш табір-“барлога”

IMG_4970IMG_4979 
В таких умовах звичайні радощі стають куди приємніші

П”ятий день розпочався десь так само, як закінчився попередній – з улюбленої (вже) нульової видимості і холодної кулінарії. День довгий і насичений!! Спуск.... до обіду спускались надзвичайно мальовничим вузьким каньйоном, то піднімаючи голову на вертикальні стіни навколо, то виглядаючи десь унизу хоч щось комфортне. На висоті 3000 м. над нами прошмигнуло декілька зграй ластівок – напевне з Вирію повертаються.

Чим нижче – тим сонячніше, тепліше...проте сніг теж не спить – а все кашеутворюється та кашеутворюється.

За дві годинки побачили вдалині долину – з покритими лісами схилами і руслом річки поміж зеленими берегами.... але на більш менш горизонтальну-поверхню вибрели тільки в районі обіду, навісивши перед тим мотузку дюльферу. Вихід з ущелини теж літературний був...але вже зі світу не Лондона, а Толкієна. Пиблизно так я собі уявляв ворота Мордору – вертикальна ущелена в сірих кольорах каменю!!! А перед нею уже і квіти розцвіли...

Найбільшу радість отримали від криниці з водою. Нарешті оту Аква Віту можна не економити, як бербер, а заливати куди завгодно в якій-завгодно кількості!!! Водний „безліміт” виявився оманливим: в тих горах струмки-річки на поверхні рідкість - усе зібране у підземні комунікації й виходить на поверхню тільки в спеціально навчених криничках. Ось вам і турецька газдовитість!! Доречі, криничка й залишки коша – перші функціонуючі рукотворні споруди за 5 днів походу!!

А ще я ногу умудрився підвернути – як тільки з „Мордору” на рівну поверхню ступив!! Й клигав потім два дні через це.... якби не лікар, мабуть клигав би довше.

Після обіду першопрохід перейшов в стадію маршу по дорозі вздовж річки. На шляху зроблені спроби вербального контакту з аборигенами! Поговорили на славу: турок-пастух у шароварах про своє, ми про своє!!! Контакт відбувся, з розумінням от не склалось – вони ж там ні бельмеса не петрають по нашому))) турки)) (бельмеса – в українську з турецької причвалало, між іншим)

Післяобідній марш-кидок на півтора десятка км по асфальту убив наші ноги більше ніж усі попередні турецькі гори разом взяті – до вечора половина групи ледве чвалала... зате підйоми легко давались!!!

Трохи поблукавши між перехрестями і монументами невідомим партизанам вибрались до першого осередку цивілізації - невеликого поселення в кілька десятків будинків та мечеть!! Поки Майстер шукав транспортний засіб, гостинні турки з придорожнього вагончика уже заклали чайник і почали ліпити для нас щось їстівне)) еххх – хороші в них традиції!!! Усіх пригощати)) Шкода, що цього разу скуштувати місцевої кулінарії нам не довелось...Єдиний транспорт на селі виявився бусиком без стартеру) Заводили усією сім’єю .... а як завели, відповідно – спинити вже не могли!! Тобто часу посидіти з гостинними турками не залишилось (інакше б і не виїхали звідти). Отже, винувато знизуючи плечима, завантажуємось й рулимо в уже знайоме Позанті! А там уже знайомим чином шукаємо готель – галасливо спілкуємось з усіма на незнайомих одне одному мовах) Уявіть – 12 туристів, навколо десятки два турок різного віку...мови ніхто ніякої не розуміє...і усе це кодло намагається спілкуватись!! Кіпешу на все село.. Закінчилось, як завжди на таких шумних тусовках – приїздом поліції, яка як завжди – забирає з собою в „бобіка” самих активних... але везе „но не в тюрьму, а к рєсторану” (Ляпис Трубецкой), тобто в самий дешевий місцевий хостел!!

Вечір в прогулянках по місту, дегустації кебабів, пива, ракії (що вони у тому пектусині находять???) й інших радощах невеликого міста... а якихось 10 годин до цього ми спостерігали за перелітними ластівками з снігового укриття, на вище на 2000 м. вище ніж тепер)
IMG_0361IMG_5020IMG_5049IMG_5054
IMG_5038 IMG_5057
Спускаємось такою собі тріщинкою) Пейзажі у стилі фентезі…

IMG_5062IMG_5072
Мордор та протилежність йому

 IMG_5073 IMG_5094
Ми внизу: водичка…дороги….горизонтальна площина)

IMG_5105
Хеппі-енд насиченого дня
         
Такий от насичений день!!! Такий от насичений Першопрохід!!!

Завтра вже нас чекає хожений-перехожений Аладаглар!!

Козаки продовжують свою подорожню місію у диких і не дуже закутках Туреччини!

Далі буде...
-->
-->