“Змій, князівна, два мечі” – пригодницько-пізнавальна гра у дусі історичного нереалізму.

Чергова пригодницько-пізнавальна гра відбувалась в абсолютно нетипових умовах – улітку й  “на базі” усього тільки одного міста, Києва. Задумали ми собі “невеличку, розминочну гру”, оскільки час з натхненням поєднались – так і з”явився цей, як потім виявилось, досить непростий 200-кілометровий квест по столиці та околицях. Кінцевий маршрут виглядав: Ляльковий театр - Вишгород (декілька точок) - Кирилівська церква – Смородинський спуск – Щекавиця – Білогородка – Феофанія – Михайлівська площа – Федорівський монастир – Аскольдова могила – церква Спаса на Берестові – Китаєво – Жуків острів. Як вам? Поїхали!
D1PоP2_3906
Тематика: цього разу нас зацікавили реальні й не дуже реальні події часів Київської Русі. Софія Київська, Золоті Ворота, Печерська Лавра й інші відомі пам"ятки того часу в список цікавих нам об”єктів, куди хотілось би завести команди під час гри, звісно що, не потрапили – усім знайоме тому що. Нас же цікавили куди менш відомі “контрольні пункти”, пов”язані з історією давнього Києва: розписи Кирилівської Церкви, схований у дворах фундамент Федорівського монастиря, місце могили князя Олега на Щекавиці та половецького кагана Тугорхана неподалік Лаври, копія єдиного існуючого зображення давньослов”янського божества поруч із Михайлівським собором, залишки фортеці, печери, цвинтар вікінгів у Китаєво й не дуже пов’язана з тією епохою, але завжди красива та мало кому знайома Феофанія. З навколокиївських цікавинок до маршруту увійшло городище потужного міста-фортеці Білгорода та трохи меншого Вишгорода, величезний гончарний центр там же. З “не до кінця визнаних офіційною історією” місць включили Смородинський спуск, на якому за легендами полював на своїх жертв Змій Горинич і печери, де він мешкав, неподалік. Завершувалась гра біля одного із найстаріших дерев Києва, “Дуба на синій воді”, 600-річного “патріарха” до неможливості мальовничого Жукового острова.

Щоб усе поєднати, довелось вигадати легенду, яка б звела до купи у собі історичні факти, народні казки та перекази, і нашу, досить “накурену” в цьому випадку, фантазію. Вийшло цікаво і якось фантасмагорично. Текст завдань включав у себе в різних пропорціях  нашу легенду та історичні довідки. Щодо останніх, то намагались користуватись більш-менш достовірними джерелами й з цього приводу консультувались з одним нашим істориком-археологічним другом. Загалом же історія Києва та Русі це тема, де якої тільки фантастики не зустрічається, й казок не потібно вигадувати - абстраговувались від того, як уміли. У кінцевому результаті, команди, як завжди, мали шанс дізнатись багато цікавої й відносно правдивої інформації суттєво розбавленої нашими вигадками. Якщо у існуванні Змія, Котигорошка та Кирила Кожум”яки деякі історики ще сумніваються, то усі інші персонажі в тій чи іншій мірі зустрічаються в історичних джерелах й загальний підхід до їх місця у нашій казці “це цілком могло б бути в реальності”..

Гра розпочалась за три дні до старту: команди отримали ось-таке “газетку” із зашифрованим місцем старту.
image image

Розв”язка міститься у тексті, кросворд розв”язувати не обов”язково :-) якщо що.

Майже усі майже усе розгадали, от і старт – на “феншуйному місці”, поруч з “пам”ятником” Котигорошку біля Лялькового Театру. На старт вийшло 33 бажаючих знайти скарб та розплутати загадку учасники, у складі 11 команд.
D1PоP2_3906
Катя “читає лекцію”, слухати дуже рекомендується

D1PоP2_3905
  D1PоP2_3915D1PоP2_3917
Перед стартом

D1PоP2_3931
Бадьорий оргкомітет роздав завдання :-)

 D1PоP2_3920D1PоP2_3923
 D1PоP2_3924D1PоP2_3930 
 D1PоP2_3934 D1PоP2_3935
Здивовані, насторожені, недовірливі, зацікавлні і трішки спантеличені команди

D1PоP2_3939
 Після того, як команди нарешті порозбігались :-)

Гра далась не просто: до фінішу в перший день дійшло на десяток команд менше, ніж стартувало - декілька з яких зійшли на останніх етапах зовсім перед фінішем. Найбільш наполегливі учасники не здались у перший день й прийшли на фініш дня наступного, а ще більш наполегливі – догравали через дві з половиною доби після старту...

Як завжди, у команд вистачало пошуків, блукань, спілкування з “аборигенами”. Іноді команди вигадували в процесі щось неземне, як от двоголових янголят, іноді їм відверто щастило.  Наприклад,  декілька раз командам вдавалось порахувати зовсім не те і зовсім не там, потім провести над отриманими цифрами непотрібні дії й отримати… вірний результат. Найцікавіший же збіг обставин виявився відразу у двох команд. Для знаходження точки фінішу згідно нашої задумки необхідно було розв”язати японський кросворд на прозорій плівці й накласти отримане зображення на карту в останньому конверті – на язичку зображеного дракону й знаходився табір. Так от, команди до цього дракона якось не добрались, зате знайшли дракона, намальованого на карті каналами й річками Жукового острова…. і якимось дивним чином язичок цього дракона знаходився….. зовсім поруч з табором. Отакої!  Посмішка долі – досить важлива річ в таких іграх!  

Далі по тексту очищена від історичних довідок та завдань вигадана нами легенда/казочка на тлі розгортання гри. Саме її розплутували команди, знаходячи необхідні точки через кавалочки історичних описів...

Так от…

Жив собі колись славний богатир Котигорошко, за сумісництвом позаштатний кореспондент газети «Княжі Вісті». І була у нього мрія – зробити щось героїчне, наприклад, перемогти в бою страшного Змія Горинича, врятувати прекрасну князівну і паралельно забезпечити собі заможну старість із знайденим скарбом.

Одного ранку, попиваючи філіжанку запашної кави, відкрив він свою улюблену газету, кинув оком на головну новину дня… і філіжанка випала з його тремтячих рук, невідворотно зіпсувавши найкращу сорочку - Змія встигли вбити до нього. Але він цього так не полишить! Він має розібратися та знайти негідника, який так безпардонно зруйнував його подальші життєві плани. 
D1PоP2_3911
Труп Змія, дуже схожий :-) Відгадали усі.

І ось Котигорошко вже вештається навколо огородженого жовтою стрічкою місця. Посвідчення позаштатного кореспондента допомогло йому подолати цей барьєр. Він досконало обстежив величезну тушу – жодних ран чи слідів побиття він не побачив. Ледь встиг взяти пробу грунту з-під його кігтів, до того як санітарна служба спакувала покійного. Дивно, але одного кігтя на лапі не вистачало… Аналіз грунту виявив нетипову для цієї місцевості глину, яка широко використовується у ремеслах. Що б це могло означати? Котигорошко вирішив навідатися до одного з найбільших гончарних центрів і розпитати самих гончарів… 
D1PP2_3903
У містечку Вишгород за часів Русі знаходився значний гончарний осередок, потужніший ніж у Києві. Дещо залишилось до нашого часу.

Прибувши до гончарного центру Ольжиного граду, Котигорошко «цілує» замок. Жодного гончара на горизонті не помічено, лише собаки погавкують в сторону новоприбулого з-за високого паркана. Ледь-ледь надибав він старенького дідуся, опочивавшого на лавці біля воріт.
- Не підкажете, діду, куди це всі гончарі подівалися? Ще ж не неділя сьогодні…
- О-хо-хо… Та ж гуляють вони у княжій заміській резиденції в оточенні трьох сотень гарячих дівчат. Я б і сам не проти, та бабка не пускає…
- А що ж за свято в них таке?
- А хіба ж ти не чув? Вбито страшне чудовисько – Горинича Змієвича, не крастиме він більше наших овець, - от і обмивають перемогу.
І раптом з-за паркану:
- З ким ти ото старий дурень балакаєш?! Ану геть у хату, он в тебе ще коромисло не полаштовано, а чим мені воду тягати?
На тому дід почалапав до горОду, а Котигорошко до гОроду.
image
D1PP2_3907 D1PP2_3920
На місці “Ольжиного града”- Вишгорода зараз знаходиться церква 19 ст., декілька старовинних каменюк й різні монументальні “маркери”

Гулянку Котигорошко почув ще здалека, хтось горланив пісень так, ніби йому одразу три ведмеді на вуха понаступали. Знайти у тому п’яному розгардіяші хоч одну адекватну людину було ще тим квестом. Довелося випити і собі чарку, аби знайти спільну мову із роботягами.

У п’яній розмові йому по великому секрету розповіли, що таки був прилітав той Горинич до них. Вони ж дорогого гостя зустріли і як слід нагодували його улюбленою стравою – бараниною. Та от трохи пересолили, із пуд солі нашпигували у ту вівцю. Змія як схопить сушняк, то він як полетить до моря Києвського, та як сьорбне, так ото пів Дніпра і випив. Більше вони його тут не бачили, мабуть подався у своє лігво Боржомі пити. «От там височить гора над рікою, де ще знак землероздільний, звідти може і побачиш якийсь його слід», так йому одмовляли майстри. 
image
З високого берегу у Вишгороді чудові краєвиди на Київське море

Окрім прекрасного виду на широкий Славутич, на тій горі жодних ознак Змієвого перебування Котигорошко не знайшов. Хіба… що то за голубине пір’я отам неподалік? Ще й обпалене. Чи не вирішив Горинич сісти на голубину дієту? Знаєм, знаєм одну таку панну, яка на цих пташечках спеціалізувалась, от у неї і попитаємо.
clip_image001D1PP2_3942 
Княгиня Ольга розташувалась собі у центрі міста, разом зі своєю “зброєю”

Княгиня Ольга і зараз тримала в себе на руках по голубу. Потрапити на аудієнцію було не легко, але кореспондентське посвідчення творить справжні дива, особливо підтримане дзвоном монет. Володарка після довгих розмов про моду та погоду таки зізналася, що теж намагался боротися зі змієм, але у свій спосіб – нагодувала його отруєними голубами. Дуже вже їй подобалось спостерігати як глючить Горинича після цих делікатесів – той виписував по небі мертві петлі, лишаючи по собі візерунки з вогню та диму (Котигорошко подумки відзначив собі зайти з цього приводу на каву до представників радикальних екологів-екоанархістів.) Змій мабуть після такого полетів до своєї печери їсти активоване вугілля, вагончик якого був в нього припасений під ліжком. А печера та існує і досі, а на її місті колись князі Чернігова заснували в Києві монастир і побудували там велику кам'яну церкву. 
D1PоP2_3923D1PоP2_3929 
Кирилівська церква – одна з найдревніших у Києві, з чудовими розписами; а печерами схили Дніпра вкриті досить густо.
D1PоP2_3942
D1PоP2_3949 D1PоP2_3950
Організатори тим часом мирно відпочивають на фініші.

 
Потрапивши у помешкання Змія, Котигорошко трохи не загубив нижню щелепу – замість розгардіяшу та холостяцької барлоги вдома у Горинича було чисто та прибрано, на підвіконнях стояли вазонки, а на комоді – фото Змієвих родичів. Новоспечений детектив ретельно обслідував всі закуточки – і знайшов біля ліжка молескін. Погортавши цупкі сторінки він знайшов декілька контактів, серед яких був і номер Кожум’яки. «Ага, ще один кандидат на геройський вчинок», подумав Котигорошко. Наступні записи виявилися ще цікавішими, там були списки дівочих імен та якісь відмітки навпроти кожної. На дзеркалі висіла записка «Заходь на днях до мене в офіс на збитень з пиріжками, напеку запашних з молодильними яблучками з власного саду. Цілую, твій Змійчик.» Так він ще й пироги пече? Щось новеньке… І цікаво кому це він цей напис залишив? В будь-якому випадку варто навідатись до його офіса… 
D1PоP2_3940
image image
Печери на Татарці, десь у них, кажуть, жив Змій Горинич

clip_image002

Перед робочим Змієвим лігвом на Смородинці в звабливій позі на когось чекала прекрасна полоцька дівчина. Не зміг Котигорошко пройти повз такої краси і вирішив познайомитись. Та не встиг і слова вимовити, як незнайомка помахала прайсом у нього під носом... Дорогувато, як для простого журналіста, ну а хоч поговорити? Трохи дешевше… Та виявилося, що ті балачки були варті заплаченого. Рогніда, як назвала себе дівчина, тужить у неволі вже давно і працює на жорстокого Кирила Кожум’яку. Той був відомим лідером місцевих гангстерів і тримав в своїх руках торгівлю хазарським зіллям, навіть займався експортом до франків, бургундів та англосаксів. Також полював на наложниць для князя. І Змія вона знає, саме він її сюди і приніс. Навіщо приніс? Бо шантажує його Кожум’яка старими темними справами, які вони воротили колись разом із сумнозвісним кілером Тугорканом. Де б його знайти? Живе він у своєму ремісничому урочищі, а на північ від його вілли є курган на високій горі, там ще ОльРюріконе похований був колись. Так от Кожум’яка зазвичай там і тусить зі своєю бандою. 

Она опоясана вкруг стариной,
И много преданий о ней говорят:
D1PоP2_3969
image
Щекавиця – НМСД найкращий краєвид у Києві саме тут. Тут же ніби як похований князь Олег.


D1PоP2_3964
Будинок з цікавими скульптурами, зібраний зі старовинної цегли

Стріла із Кожум’якою швидко переросла у з’ясування стосунків. Виявилося, що Котигорошко більш вправно володіє довбнею. Після нейтралізації Кирило став набагато більш балакучим:

- Не я, то був не я! Не вбивав я того Змія. Він був психічно неврівноваженим, тож я не здивуюсь, що він сам нажерся снодійного аби милуватись у снах рожевими драконятами. Тим паче, що він бідкався останнім часом на Добриню Микитича, казав щось про те, що той ним поля свої оре, вже з тисячу миль зорав. Як хочеш того ізувера знайти, шукай в одному з найбільших міст Київської Русі
image
D1PоP2_3984 D1PоP2_3992
Зараз від одного з найбільших міст Русі – Білгорода залишилось тільки городище з валами й криниця віком у 1100 років.

У славному місті Білгороді Котигорошко знайшов Добриню пораючогося по коліно у навозі на власному городі.
- Здоров був, ясний молодець! А чи битися чи миритися до мене прийшов?
- Та як вам сказати пане, почути вашу думку для початку, а там вже якось вирішу - , відповів позаштатний кореспондент газети «Княжі вісті». – Бо люди кажуть, що ви довели бідного Горинича до затяжної депресії, яка результувала у самогубстві шановного плазуна.
- Я? Горинича? До депресії? І чого тільки оті люди не повигадують. Оце він мені усього навсього город скопав, а вони одразу – вали, вали, ще й на тисячу миль. Горинич мужик добрий був, ще й землю любив, ото ми з ним завжди щось саджали, а не так давно взагалі новий сорт картоплі вивели – «Драконячі яйця» назвали. А його молодильні яблучка – неодмінно скуштуйте!

Зажурився юний Котигорошко, така гарна версія в нього була, і знов не зпрацювала. Глухий кут. У кого ж ще міг бути зуб на Змія? І тут трапилося йому на око у оселі Добрині світлина його в молодості з двома товаришами. Точно! Він же ж мав у корешах ще Льошку Поповича та Іллю Муромця! Відома банда була, весь половецький степ тремтів від єдиної думки про них, знатні були рекетири. Попович правда вже не той, усамітнився у монастирській обителі, неподалік від давнього кордону із ще одними кочівниками, що блукали тут ще задовго до половців.
D1PоP2_39113
D1PоP2_39105 D1PоP2_39109
Феофанія – завжди красиве місце. А поруч - солідне скіфське городище.

image 
Команда “Пінгвіни” виконує штрафне завдання, оскільки відкрили конверт-пастку. Суть завдання – знайти наряджену ялинку на Теремках й сфоткатись біля неї

Альоша Попович споважнів, взявся за розум і став знатним дієтологом та ентомологом. Запросив Котигорошка на чай з баранками. Заходять у хату – а там дівчина краси несказанної – ні в казці описати, ні в пісні оспівати, ні рулеткою зміряти. В обхваті як півтора Котигорошка. Заходилася вона до столу накривати та баранки подавати. Знайомим видалося Котигорошку її обличчя, та він точно пам’ятав, що красунь таких габаритів йому ще не зустрічалося.
- А чи чули ви останні новини, шановні? – запитав горе-детектив.
- О, це ви про новий вид метелика? – зрадів Попович.
- Хм, ну, швидше про ящура, мабуть вже з вимерлого виду… Змія Горинича знайдено сьогодні мертвим, – кинув Котигорошко на стіл свіжу пресу. – Де ви були вчора вночі?
- Полював на нічних метеликів… - розгубився Олексій, та його слова потонули у голосних риданнях дівчини:
- Як вбили? Хто міг таке заподіяти моєму Змійчику?
Котигорошко не встиг отямитись, як у нього на шиї вже висіла заплакана красуня.
- Ви знайомі з Гориничем?
- А як же, це ж він мене так пиріжками вгодував, от і доводиться тепер у Альоші на дієті сидіти.
Так от вона яка, княжа донька, одразу і не впізнаєш, і от кому була написана та записка у печері Змія.
Та якось не з’являлося у Котигорошка бажання отримати її собі у дружини. І чим довше горнулася до нього Забава Путятішна, тим більше з’являлося у нашого героя бажання втекти від неї хоч в потойбіччя, у Наву… 
WP_000167
Збручанський ідол на Михайлівській площі – копія єдиного збереженого слов”янського ідола. На ньому і зображена межа між цим світом та потойбіччям (Навою)
 
Пройшовши відсіль гонів з двоє,
Побравшись за руки обоє,
Побачили, що ось лежав
У бур'яні бровко муругий,
Три голови мав пес сей мурий,
Він на Енея загарчав.

Загавкав грізно в три язики.
Уже був кинувсь і кусать,
Еней підняв тут крик великий,
Хотів чимдуж назад втікать.

Ч7 11. В підземному царстві виявилося набагато спокійніше, аніж поруч із князівною. Тож Котигорошко відхекався та вирішив пошукати самого постраждалого – логічно припустити, що мертвий Змій мав би тут опинитися. І натрапив він на мабуть далекого родича Змієвого – Цербера. На питання, чи не бачив він тут Горинича, той відповів:
- Хе-хе, заходив він був сюди, але чи то сервіс йому не сподобався, чи то компанія не та була, не прижився він і мабуть назад подався… А жаль, бо в шахи з ним було файно грати. 

Зовсім збився з пантелику Котигорошко, як так не прижився? Щось тут не чисто… Аж тут згадав він, як, отямившись від ридань, Забава прохопилася, що ніби бачила у одного з монахів, як ходила до монастиря, на шиї кіготь – точнісінько як у Змія. Треба перевірити цю чутку…

WP_000160
У дворах у центрі Києва можна знайти фундамент давнього монастиря, центру давньоруського літописання.

У монастир Котигорошко прокрався під виглядом послушника, і не довго шукаючи, помітив підвіску із кігтем у настоятеля. Священник виявився падким на хмільні напої, тож після першого ж кегля почав бахвалитися своєю прикрасою. Прийшов він якось до Змія аби запропонувати йому впустити у своє життя Слово Боже, а той, зараза, відбрехався, що до нього бабуся приїхала в гості і йому бач ніколи! Тоді настоятель і підіслав до нього найманого вбивцю, і не аби кого, а самого Тугоркана. В доказ звершеного вбивства і приніс Тугоркан йому цей кіготь… 

Нема чого думати, треба мчати у резиденцію половецького хана.

Та на своєму шляху Котигорошко потрапляє у несподіваний затор, спричинений невідомим раніше плем’ям кочівників, яке проходило повз Київ під час переселення з Причорномор'я на Дунай в пошуках світлого майбутнього.
WP_000147
Коли угри (ще не угорці) шукали свою батьківщину на Дунаї, то деякий час й під Києвом постояли, у районі Аскольдової могили та “Зеленого театру”

Перемовився парою слів Котигорошко з угорцями – Тугорхана вони не бачили, а от про Шаруканя чули, приїхав він на якесь весілля до Києва…

Тугорхана Котигорошко знайшов на весіллі його дочки із київським князем. Непогано влаштував дитинку… Тугорхан-змієвич на момент зустрічі із Котигорошком вже всіх перехожих вважав найліпшими друзями, то ж роз балакати його було не важко. Він виявився кумом Горинича. Чи чув про настоятеля? А якже, чув, той йому непогані гроші пропонував. І тоді Тугорхан-Тугарин вигадав наступну хитрість: заманив свого кума у салон краси, де на сеансі педикюру спер в того кіготь, поки дівчатка шліфували всі інші. Настоятелю такого доказа виявилося досить, а отже і вівці цілі і вовки ситі. Тільки но Котигорошко занурився у свої думки, намагаючись вирішити в якому напрямку йому далі рухатись, аж почув здалека знайомий голос, таки наздогнала його Путятішна… Ну все, халепа, тікати вже нікуди. Та сталося диво. Побачивши Тугорхана Забава зніяковіла і зашарілася. А у Тугорхана при появі Забави очі запалали і вона зайняла весь простір його думок. Схоже це було кохання із першого погляду. Котигорошко зітхнув з полегшенням і чимдужч помчав до третього богатиря – Іллі Муромця, який саме служив у київського князя на прикордонній заставі Київ-Степ.

Половецький хан Тугорхан (від його імені походить назва Труханів острів, де його палац стояв) похований біля церкви Спаса на Берестові, поруч із Лаврою. На жаль фоток не сталось звідти. А прикордонною заставою було місто Пересічень, де тепер Китаєво знаходиться
D1PоP2_39118D1PоP2_39119
image

Чудовий  козацький храм 18 ст.

D1PоP2_39131 D1PоP2_39148  
А поруч – залишки давньоруського городища, на фотці – вал з ровом. У лісі поруч знаходиться цвинтар вікінгів (варягів) з княжої дружини. Це останнє КП перед фінішом

Добрався Котигорошко до Китай-города, та трохи не сів посеред двору – побачив як сидять на причіпку Ілля Муромець та обіймає ту саму красуню, повз яку не зміг він пройти на Смородинці - Рогніду. Закипіли у юнака страшенні ревнощі, тож навіть і не вітаючись, витягає він свою булаву і кличе Іллю битися. А який же богатир відмовиться силами помірятись? От і схопились вони один з одним. Земля гудить, хмари збираються, ліс навколо раступається – от-от повбивають вони один одного… Аж тут чується їм ляскання величезних крил, і з-за обрію виринає… Змій, власною персоною. Від потрясіння покидали богатирі зброю і роззявили роти. 
Довго вони говорили балакали, і розповів їм Змій, що почав він останнім часом набирати зайву вагу. Бо ж Забава від нього поїхала в санаторій на дієту, а пончики ж комусь їсти треба. Вирішив він і собі зробити зарядку – тут у нього серце і схопило. Отямився він – а навколо одні трупаки і люди в білих халатах з бензопилою. Ледве лапи виніс. Першим ділом полетів шукати Забаву, та йому розповіла про пошуки Котигорошка, і ось він тут.

Побувавши однією лапою на тому світі Горинич сильно переосмислив своє буття. Вирішив летіти на схід і податися у буддистські монахи. А свою колекцію рідкісної зброї, в тому числі і два прекрасних клинка з дамаської сталі, він вирішив подарувати Котигорошку – за клопоти.

Ще одне питання не давало спокою Котигорошку – куди ж подівся той змієв скарб? Адже в лігві його точно не було.
- Ну який же дурень тримає скарби вдома, небезпечно це, - відповів йому на це Змій, - лицарі усілякі вештаються навколо... Моя ж колекція захована під водою біля старезного дуба на кінчику мого язика….


Кінчик язика це і був наш табір. Його знайшла, повністю пройшовши гру, аж одна команда! Героїчні люди! Ще декілька команд прийшли до табору, пройшовши більшість гри. Декілька команд зійшло з маршруту, одна команда вийшла в табір на наступний день і ще одна закінчила гру у понеділок
D1PоP2_3964
IMG_6031D1PоP2_3955
IMG_6097D1PоP2_3956 
Команда переможців
  D1PоP2_3965    
Традиційне “афтепаті” після гри
Гра завершилась, “розім”ялись” на славу, куди більш серйозніше очікуваного! А у голові тим часом уже почались збиратись ідеї на традиційну, осінню гру.
До зустрічі! Вам казочка, а мені бубликів в"язочка :-)

image

А так зранку виглядав мій намет :-) Тент зняв через спеку, а дуга нагадала що їй пора на пенсію :-)
-->