вівторок, 4 червня 2013 р.

Стамбул: місток з Європи до Азії

Стамбул, як відомо – місто контрастів. Тут можна спокійнісінько гуляти з Європи в Азію, насолоджуватись східною екзотикою в умовах європейської цивілізованості і комфорту (не знаю, проте, чи це однозначна перевага), а відхилившись від гамірних туристичних шляхів – опинитись на спокійних вулицях, де закутані у шаровари і хустки жіночки ведуть розмірені бесіди, між будинками сушиться білизна, а дітвора ганяє всюдисущих котів...чи навпаки

Стамбул, Софія


Різносторонніх вражень дуже багато, але про все поступово.. Летимо через Харків – тому, що звідти літає лоу-кост авіакомпанія Пегасус, яка готова за півтори сотні баксів звозити вас до Стамбулу та назад. 

Спочатку був Стамбул!!! Хоча ні - спочатку був поїзд на Харків і перманентна п”янка  впродовж переїзду (сказали, що є така традиція – щоб гарно ходилось, потрібно у дорозі гарненько задовільнити Бахуса….а він, напевне, уже якось знайде консенсус з різними володарями природніх сил та людських доль). Враховуючи, що я щойно перед тим вийшов з періоду легкого кількамісячного божевілля перед захистом дисертації – традиція прийшлась доречніше нема куди, як і не допите різними вченими мужами винце…. Так от, на цій веселій хвилі прилетіли вже до аеропорту й у дуже гарному настрої здійснюємо пересадку на літак.

У голові наспівується древній, як світ, мотив Віктора Павліка “Афіни-Київ-Істамбул” у перемішку з піснями з п”єси “Запорожець за Дунаєм” та фразами з“Восток” Леся Подерев”янського)))…
.
За півтори години під крилом літака замерехтіли вогні величезного міста Стамбула…. 

Про місто.

Центр міста мені нагадував біблійний Вавілон – сила силенна народу, що на яких тільки мовах не щебече. Особливо це відчутно в центральному районі Султанахмет (це там де Софія, султанський палац і все решта) й у районі торгової вулиці Істікляр (якраз у нас під “хатою”). Зовсім тіснувато там стало вночі – пересування по вулицях частенько нагадували спроби рухатись у натовпі перед сценою на якомусь концерті. Місто не лиш у древньоруські чи козацькі часи було величезним – воно й зараз таким є.

Трохи демографії: загалом у Стамбулі живе 13 мільйонів чоловік й за цим показником він на гордому другому місці у світі, після Шанхаю; у міській агломерації Великий Стамбул живе 16 мільйонів чоловік (5-та частина населення Туреччини); на додачу, за рік місто відвідує до 6-ти мільйонів туристів – і уся ця братія тусить на відносно невеликому клаптику історичного центру...того масовки і не дивні.

І от у цьому самому історичному центрі зібране майже все те, подивитись на що приїжджає пів Європи. Насамперед це Айя Софія – колись найбільший православний храм світу, потім величезна мечеть, а відколи Ататюрк розігнав церковників – музейний комплекс. Поруч – колишній султанський палац Топкапе, тепер же – музей з колекцією в 65 тисяч експонатів. За кілька кроків – музей археології з колекціями стародавностей древнього Сходу (там навіть ворота з Вавілону є, кажуть..), поруч (цей раз по вертикалі) – підземні комунікації з вражаючими водосховищами візантійського періоду... це не враховуючи музеїв калібром поменше і численних величезних старих мечетей, не всі з яких вдалось візуально ідентифікувати. Шкода, що більшість пам’яток спромоглись оглянути виключно ззовні – на все не вистачало часу й коштів (трохи давила жаба платити по 10 євро за кожен музей після країни, де мало який з них коштує більше 10 гривень....але кажуть – воно того насправді варте). А ще є залишки міських мурів – впродовж тисячі років найпотужнішої фортифікаційної споруди ойкумени, античний акведук і кілька султанських палаців у Бешикташі. А ще.... здалось, що список можна доповнювати і доповнювати, бо ми зачепили тільки верхівку цього історично-культурно-мистецько-екзотичного айсбергу цікавинок, що виріс на одвічному перехресті культур та цивілізацій. Більш ніж впевнений, що поки все у цій точці планети не освоїм – не заспокоїмось, а поки ж було ознайомлення) дуже вдале)

З мінусів: дуже не вистачає гарних дівчат на вулицях… місцевих взагалі нема (прошарок від 20-и до 40-а років майже не зустрічається), а туристи (як і більшість мандрівників) мають дещо бомжуватий вигляд. Україна у цьому плані – найкраща! Уявляю очі турків, які вперше ступають на нашу землю)))))))))

Стамбул, Босфор

Софія з протилежного берега)) і оспіваний мною в час фотографування “ботік” на передньому плані (что ж вы ботик потопили, гады…Візбор)

Стамбул, Галата
IMG_4537
Галатська башта, до якої колись ланцюг через Золотий Ріг кріпився; та вуличка під стінами палацу Топкапе.

Істікляр
 IMG_4475
Вулиця Істікляр зранку та ввечері
 
Стамбул, мечеть
IMG_4531  
Типові види історичного центру
 
Стамбул, акведук
IMG_5650
Акведук та палац Долмаче
 
Стамбул, вулички

А місто таки колоритне…)))

Про динаміку

Місто розвивається...

„Бред и ужас Востока. Пыльная катастрофа Азии. Зелень только на знамени Пророка. Здесь ничего не растет, опричь усов. Черноглазая, зарастающая к вечеру трехдневной щетиной часть света. Заливаемые мочой угли костра. Этот запах! С примесью скверного табака и потного мыла. И этот повсеместно даже в городе летящий в морду песок, выкалывающий мир из глаз -- и на том спасибо. Повсеместный бетон, консистенции кизяка и цвета разрытой могилы. Местное население, в состоянии полного ступора сидящее в нищих закусочных, задрав головы, как в намазе навыворот, к телеекрану”

Ось так у 1985 році описував Стамбул Йосип Бродський.... і якщо його враження не викликані якимось суб’єктивізмом, місто змінилось цілком і повністю! Зелені й надалі мало (клімат бо), але її бережуть і доглядають. А ще у них на вулицях досить чисто, хоч і звичка смітити присутня (прибирають бо), а ще у них відмінний транспорт (окрім дійсно „турецького” метро - техніка нова, а от організований рух якось незручно і малозрозуміло), а ще там поліція допомагає випадковим людям „бєзвозмєздно”(робота така бо). Сподіваюсь, що наші позитивні враження виникли не тільки з тієї причини, що ми далеко від центру не ходили)))))) Якщо темпи розвитку їхньої країни і недорозвитку нашої збережуться – невдовзі межу між Європою та Азією проведуть по Карпатах )

Діалог у метро:
- І шо, оце щоб доїхати до центру (куди півгодини ходу),треба зробити 3 пересадки, заплативши щоразу по 10 гривень????
- ну ту-у-у-у-рки!!!! (і пальцем коло скроні).
Стамбул
А от у праці цього дядечка мало що змінюється :-)

Про торгівлю.

Все місто – величезний базар. В тих місцях, де торгові ряди не мають організовано-базарного вигляду, майже у кожному будинку на першому поверсі розміщується магазин-лавка. Там, де нема магазинів – торгують з автомобілів, асфальту, бордюрів, у переходах, коло мечетей і, взагалі, усюди. Чим далі від центру – тим більше поміж торгівлею зустрічається різних майстерень (частенько таких – які хіба у історичному кіно побачити можна), сервісу, послуг і просто вільного місця. Торгівля у турків у крові. Торгуватись прийнято всюди, де тільки є товарно-грошові відносини: у магазинах, на ринках, при купівлі квитків на автобусі, у таксі, у готелях, коли наймаєте щось чи домовляєтесь про щось – загалом, легше назвати місця, де не торгуються. І трохи дивно у цьому контексті читати історичні книжки, у яких пише, що торгівлю у Османській Імперії тримали різні греки, вірмени чи євреї. Проте вплив глобалізації все більш відчутний й звичка торгуватись поступається прагматизму конвеєрної роботи з великою масою туристів – у магазинах багато де уже висять цінники і у туристичних районах ціну збивати стає все важче.

Іноді вони торгуються самі з собою – одного разу продавець хліба поступово скидав ціну, розмовляючи виключно сам з собою у відповідь на моє типове „Хау мач???”.
 Стамбул, базар
Базар спецій
Стамбул, фрукти
Торговець вітамінами ;-)

Про їдло.

Не здивуюсь, якщо Стамбул виявиться серед міст-рекордсменів за кількістю генделиків – вони тут дійсно на кожному кроці. В основному це забігайлівки місцевого фаст-фуду та кав’ярні. Звичайно, що і ресторанів у центрі море – але туди ми не пхались. У більшості генделів можна посьорбати чаю-кави чи перекусити стравами багатої національної кухні. Поміж попсовими закладами час від часу можна побачити щось цікаве чи аутентичне – за звичай не у самих видних місцях. Місцеві ж жують у «локантах» (їдальня), які і ми розпробували у Стамбулі – інтер’єр там за звичай простенький, проте їжа смачна, порції солідні й видимих проблем зі шлунками ні у кого не спостерігалось. Місцеві у генделиках не лиш жують, а й багато грають у різні настільні ігри чи просто сьорбають чай за розмовою.

Зранку прийнято снідати виключно супом, з обіду готують гарніри (рис або кус-кус) й різноманітні тушковані комбінації м’яса та овочів. Обід з двох страв + чай у такій локанті для місцевих обійдеться у 5 лір (25 грн.), в той час як у більш туристичному місці ціна буде у 2-3 рази вищою (мовчу про дорогі заклади). На кожному кроці фаст-фуди – кебаби, які можуть бути дуже різні – від шаурмоподібної завитушки до обіду на кількох тарілках. Загальноприйняті складові майже всякого харчування – білий хліб чи лаваш, червоний гострий перець чи зелений стручковий (не менш гострий) і всюдисущий чорний чай.

Чай у Туреччині – окрема історія. Його п’ють всюди і завжди: під час їжі, для розмови, для знайомства, просто на вулиці, будівельники під час перекурів і т. д. Чай стає турецьким, якщо він: вирощений у Туреччині, заварений у двоповерховому чайнику (принцип самовара), налитий у опуклу мензурочку ємністю 100-150 грам. Звичка пити багато чаю мені була явно до вподоби, хоча і наші півлітрові кружки куди крутіше їхніх мензурочок. Для туристів іноді можуть зробити «каву по-турецьки», але самі вони рідко таке п’ють.
Локанта
У такій “локанті” можна дешево і смачно поїсти.
IMG_4501 IMG_4414
Генделики, генделики…
Турецький чай IMG_4432
Турецький чай – класичний вигляд ) і модернізація – наша медовуха у їхньому посуді
Турецька кухня
Дорвались до смачної кухні)

 Про нас...

Ну і чим же ми тут весь цей час займались??? В 7 ранку приперлись поселятись в заброньований раніше хостел (на диво пристойний, зручно розташований відносно центру та транспорту, з ціною у 9 євро за ніч і пофігістичним персоналом), порозкидали речі на ліжка і давай - їсти!!! Спочатку супчик у локанті за тугрик (воно ж ліра), потім чай з тістечками у кондитерський, потім (і впродовж дня) – смачнющі бублики з кунжутом чи медом))) й так два дні – то там щось перехопили, то там... Попри їжу і чаєганяння оглядали пам”ятки і вирішували деякі передпохідні справи – їдла підкупити, газу, квиточки в гори знайти....

За іронією долі поселились ми в Галаті – передмісті яке час від часу полюбляли палити запорізькі козаки. Галасу ми там теж наробили – але нерухомість здається неушкодженою залишилась))) Також за козацькою традицією помили ноги на Босфорі й помахали над ним жовто-блакитним прапором)

Півтори доби присвячено прогулянкам центром міста й огляду всього і вся – старались-старались, але далеко не все встигли охопити (масштаб, розумієте...) Ввечері добились табору наші товариші з Дойчлянду з ромом та ковбасками й в контексті наявного бухельця українського походження стало зовсім весело (ми ще довго висіли у кімнаті, а згодом на шафі з’явилось повідомлення „прохання після опівночі вести себе тихо”....мабуть раніше такі галасливі козаки у них на постій не зупинялись, хоча й тихим контингент постояльців назвати не можна, та і саме місто ще той галас створює))))

Другий день таїв у собі ще одну екскурсію центром, з більшим акцентом на ті місця, де всі туристи ходять – тобто ми пів дня губились та знаходились у інтернаціональному мурашнику на старих вулицях поміж слідами величі древніх імперій)))
Стамбул, мечеть
Отак і жили…

IMG_4412IMG_4406
Екскурсійна частина….)

Босфорz_5b356763  
Миєм ніжки на Босфорі
 Стамбул, кальян
Східний відпочинок…)))

„Секонд лефт – секонд райт” – ідеальний шлях, почутий від місцевих у пошуках чогось там: як не трактуй, а у Стамбулі приводить у ту точку звідки вийшов!! Відповідно – заблукати неможливо.

На вечір нас чекав автобус на південь країни (до Таврійських гір), нічні теревені, розпивання під видом кампотику чогось міцнішого на очах у щось підозрюючих водіїв, і, на ранок – зовсім інший регіон, зовсім інші враження і зовсім інші пригоди. Далі буде!!

З. І.
Стамбул, тюльпани
А ще турки познайомили Європу з тюльпанами… )))