Мірський замок: найефектніша твердиня Білорусі
Мірський замок – одна з найбільш відомих архітектурних пам”яток Білорусі. Замок щороку приймає безліч туристів, відноситься до спадщини Юнеско і дійсно здатен вразити усіх бажаючих красою своєї архітектури, масштабом розкоші, витонченістю декору та ефектністю відреставрованих зал.
Добиратись до містечка Мір потрібно автобусами з Мінська. Декілька раз на день вони існують, розклади краще уточнювати перед поїздкою, оскільки вони мають здатність змінюватись (через гугл це не складно). Їхати годинки дві, з автостанції усе добре помітно – де замок і все решта. Під час нашої подорожі, на місці довелось вкотре змінювати плани. Як виявилось, розклади в тирнетах і навіть на самих автовокзалах не зовсім співпадають з фактичним рухом автобусом. У дилемі – їхати кудись уже скоро чи подивитись замок скільки треба, а там подумати про майбутнє, вибрали другий варіант і ось уже, під акомпанемент новорічного дощу, оглядаємо чи не найвагомішу історичну пам’ятку Білорусі.
Замок дуже солідний та яскравий. Хоча і присутні деякі риси фортеці, у цілому це палац – розкішна резиденція шляхтичів роду Радзівілів. Нещодавно проведена масштабна реконструкція, а тому усе блищить і сяє, повсюдно різна освітлювальна та охоронна техніка. Історики, правда, якось дуже вже негативно до цієї реконструкції відносяться – мабуть «майстри» відновлювали історичні цінності як уміли, але при оглядовій екскурсії, не особливо шаряще в історії око, мало що помічає. Вхідні квитки по білоруським міркам достатньо дорогі – близько 25 грн. До експозицій у вежах та підземеллях легко можна потрапити з двору, рухаючись у різні боки. До самого палацу окремий вхід з гардеробом і окремим наглядачем. А ще, у квитковій касі, з допитливо споглядаючими за відвідувачами очима чомусь сидів…. наряд міліції.
Мірський замок узимку
Найбільш вражаюче у замку, це інтер’єри кількох залів – їдальні, бального та ще декількох, не ідентифікованих за призначенням. Не знаю як там з історичною достовірністю, але естетичність та багатство декору на дуже високому рівні. Ще є експозиції краєзнавчого музею зі зброєю та предметами вжитку аристократів того часу, серед яких виділяється зала з десятком обладунків польських крилатих гусар. Більшість з представленого, це сучасна реконструкція. Загалом – годинки дві на оглядини там витратили. У більш сприятливу погоду ще варто прогулятись околицями замку, парками, роздивитись кілька цікавих храмів у містечку. Уночі замковий комплекс симпатично підсвічується.Також у ньому знаходиться ресторан.
Новорічне подвір”я замку
Кімната з реконструйованими обладунками крилатих гусар
Відреставровані кімнати палацу
Окрім замку, у центрі міста знаходяться костел та церква 16 ст. – архаїчні такі, старовинність одразу проглядається. Сфотографувати їх не вдалось через погану погоду. Ще, кажуть, навколо замку чудовий парк, що у січні місяці теж не вдалось оцінити… Буде привід повернутись!
Вибирались з Міра, як часто буває, з пригодами! Загулялись замком капітально - повернутись в Мінськ можливості у нас уже не було, очікуваних автобусів в запланованих напрямках теж не виявилось (тобто виявились – але виключно у розкладі). Вибір впав на рейс до Новогрудка, як на єдиний рейс звідси в принципі. В загашниках валялись куплені ще в Україні квитки Мінськ-Гродно, про всяк випадок. Перед рейсом, в прискореному режимі, освоїли місцевий генделик: чоловіча половина групи запекло винищувала залишки страв навіть в той час, коли жіноча уже бігла на автобус. Зробили спробу знайти перевізника до цивілізації – у Білорусі це складна справа, так як приватна ініціатива заглушена на всіх рівнях, а населення якось не дуже спішить користатись нагодою заробити трохи грошенят. Спринт на автостанцію завершився несподіваним знаходженням по дорозі таксиста, а хвилинні роздуми – «куди ж сідати?» припинились з від’їздом автобуса. Вибору не залишилось – найближчі декілька годин ми протусили у Барановичах в очікуванні поїзда на Гродно, де і продовжились наші мандри.