пʼятниця, 7 жовтня 2011 р.

Гранітно-степове Побужжя: Актівський каньйон - перлина степу.

20.08 – 27.08. 2011 р.
Подорож “Коло пошани по Україні”: Київ-Кіровоград-Вознесенськ-Трикрати-Актове-Олександрівка-Одеса-Затока-Білгород-Шабо-Затока-Одеса-Вапнярка-Тульчин-Немирів-Печера-Немирів-Вінниця-Київ

Країни далекі й гори високі це прекрасно, але на теренах матінки України залишилось безліч цікавого й незвіданого! Й одним з таких, неймовірно незвичних і надзвичайно прекрасних місць, безумовно є Гранітно-Степове Побужжя на півночі Миколаївської області, а найчарівнішою його перлиною є Актівський каньйон. Помандрували!

гранітно степове побужжя
 

Каньйон довелось відвідати під час більш тривалої подорожі по Україні, тому добирались ми з Кіровограду електричкою до Вознесенська! З містом ознайомлювались по дуже скороченій програмі: в перерві між висадкою з поїзду та посадкою у таксі до Трикрат, роздивились зал. вокзал та прилеглу площу. Спритний дідусь на «Жигулях» узяв з нас 100 грн. (16 км дороги приблизно)» й без лишніх нарікань заархівував у цей, не дуже габаритний автомобіль, 5 чоловік з рюкзаками. А коли узнав наші наступні плани, то дуже бідкався, що ми не виберемось до електрички без сторонньої допомоги й на нас чекає 14-кілометровий нічний марш-кидок степовою дорогою – напевне це у нього маркетинг такий. Він дещо помилявся: якби його прогноз збувся, то марш-кидок був би 20-кілометровий (не враховуючи нагуляного за день).  Але це мало бути ще дууууже не скоро, аж завтра! Тому без лишніх думок і з вірою у краще десантуємось у селі Трикрати

Найгарнішим маршрутом у напрямку актівського каньйону є перехід через Трикратський ліс – незвичне для степової зони насадження 200-літніх дубів. Проте часу на ліс у нас уже не залишилось, рухаємось навпростець – через село, далі стежками через поле, які виводять на сільську бруківку.

Подумки хочеться побачити на Півдні якусь трохи незвичну Україну, як не як – інший регіон і все таке. Тільки от не виходить: небагаті, але доглянуті та акуратні хатинки; обшарпане усе те, що державне або колективне; працелюбне і миролюбне населення; розбиті дороги; багато квітів, дерев і тварин; українська мова з часткою суржику, який майже не помітний при спілкуванні з нами; по доброму усміхнені погляди на диваків-туристів– це все ще Вона! Улюблена!

Кидаються в очі розміри місцевих чотириногих друзів, чи швидше майже повна відсутність розмірів – ні у Трикратах, ні у Актовому так і не помітили жодного песика, що був би більший за добре вгодованого кота. « - Що ви зробили з моєю собакою? – нічого не знаю! Кіт з’їв – значить миша» - однозначно з цих країв гумор!

До Актового кілометра три-чотири, навколишні рельєфи свідчать про те, що каньйонистість в цих краях далеко не рідкість, а норма для більшості долин річок та інших звивин рельєфу. Актівський каньйон, напевне, найбільший, от і їздять до нього, як одного з символів Гранітно-Степового Побужжя різні туристи, на зразок нас.
 
Дике поле
Дике поле

За годинку наблизились і до самого каньйону. Поступово сутеніло, і першою необхідністю став пошук місця для стоянки. Можливість притулись зустрічалась багато де вздовж берега, але ми героїчно плентались чагарниками, поки не дійшли до повного „феншуя” – зеленої галявини на березі невеличкого озера, оточеного скелястими берегами. Яскраві прибережні квіти ловили останні краплини світла, а повітря сповнював насичений аромат степових трав. З протилежного боку виднілось кілька вогників села Актове. Табір!

Тепер уже можна розслабитись думками! Ми знаходились посеред одного з останніх острівців первісної природи Українського степу, колишнього Дикого Поля – колиски багатьох знакових явищ нашої історії, зокрема козацтва зі своїм свободолюбним духом, авантюризмом, шибайголовістю, лицарями, характерниками... І щоб краще «акліматизуватись до місцевості», кухня цього вечора була відповідною, козацькою: кулішоподібну пшоняну кашу з купою інгредієнтів запивали авторським малиновим спотикачем, а чай доповнили місцевим збором меліси та звіробою. Після посиденьок коло вогню, теревенів та милування зірками, уже за північ, розбрелись по наметах.

На ранок навколишня місцина по новому засяяла яскравими барвами, заграла древньою монументальністю, й предстала перед нами у всій своїй красі. Прикинувши, що годинки до 5-ї вечора, над подальшими діями можна не задумуватись – склали табір, поховали рюкзаки в хащі з „чогось колючого” й подались гуляти каньйоном! А ввечері уже розберемось: яким макаром ми маємо серед ночі опинитись на станції, яка за 18 км від нас…
 
Актове
Місце табору, світанок!

Каньйон не особливо довгий – усього декілька кілометрів, проте дуже і дуже вражаючий! Це одне з тих місць, фотки якого в путівниках виглядають куди гірше ніж те, що можна побачити в реальності. Вертикальні кам’яні стіни підіймаються на висоту до 60 м. Рельєф являє собою величезні кам’яні брили, згладжені силами природи й десятками мільйонів років часу, тому тут не має гострих форм як, наприклад, у Кам’янці-Подільському. Мені чомусь дуже схоже на зменшену копію кримських пейзажів. Панорамні огляди з вершини каньйону є одним із найбільш вражаючих краєвидів степової України! І що цікаво, туристів тут дуже небагато: помітили рівно дві компанії на декілька кілометрів шикарного краєвиду! Позитивний наслідок цього – сміття на березі вкрай рідко трапляється.

Стежок вздовж каньйону небагато, але періодами зустрічаються  – й частенько зникають так само несподівано, як зустрілись. В основному стежки протоптані по верхній частині каньйону, зі спусками до відкритих ділянок берега. Вздовж річки прогулятись можливості абсолютно ніякої: вертикальні стіни опускаються у воду, а де не опускаються – берег покритий густими хащами. Ми ж рухались по принцип „он там має бути гарно, почалапали туди!!”, у результаті досить довго блукали у густих чагарниках оцього „чогось колючого”, спускались фактично вертикально вниз по стінці (як по сходах з півтораметровими сходинками ), але усе це було якось...в кайф!!
  y_5f504bae

актівський каньйон
y_58938acb 

Великий каньйон, Актове
 
Великий каньйон, Актове
y_eed9c1da   
Великий каньйон, Актове
Гранітно-степове Побужжя в усій красі!

Прогулянка завела у найбільш дику частину каньйону, куди спускатись бажано дюльфером, а підійматись назад взагалі незрозуміло як! Каньйон тут звужується до кількох метрів, а річка нагадує зовсім гірську – з порогами, перекатами й водоспадами! Іншими словами – ідеальне місце для обіду, матрацу, купань, джакузі, фотосесій, та інших радощів життя!

На дні каньйону річка подекуди розширяється й стає схожою на справжнє озеро з кількаметровими глибинами, величезними валунами, водоспадиками й монолітними стінами навколо – дуже екзотичні пейзажі, як для України!

Гранітно-степове Побужжя
y_fdc119f3IMG_7116
z_658e1f27IMG_7113
Мертвовод
     Водні процедури на дні Актівського каньйону

Для того, щоб видертись назад на верхи, знадобилось форсувати вбрід кілька десятків метрів порожистої річки з швидкою течією і вибратись на стежку, яка повела практично вертикально вгору, на протилежний бік каньйону. 60 метрів набору висоти, і знову панорамні краєвиди скелястих берегів... До табору швидко повернулись – рухатись польовими дорогами відчутно простіше, ніж вгору-вниз по чагарниках, як це було на протилежному боці. Попутно заскочили у село й знайшли чоловічка з „жигулями” та кіоск з консервами. Кіоск нагодував кільками, а чоловічок погодився підкинути до поїзду: трохи раніше ніж нам потрібно (годинок на 5 так), але це краще ніж 18 км вночі шкандибати по асфальту через поле.
 
Степ біля с. Актове
z_2e466bb0IMG_7131
y_24081101z_e2a40aa0   
Краса українського степу

Останні фотосесії в світлі призахідного сонця, „контакт” з аборигенами та їх транспортними засобами, й от ми уже чекаємо нашого поїзда на газончику коло станції „Трикратне”, лузаючи насіння з найближчого соняшникового поля. Тут і став у пригоді кіровоградський поствесільний експеримент – напій за добу „забадяжився” дуже пристойний та зігріваючий, от тільки алкоголь так ніби кудись випарувався „смайлик з аськи, що здивовано розводить руками”. Дочікувались нашого „Столипіна” впродовж кількох годин на травичці під станцією. Гра в данетки знову змінилась спогляданням снів яке, правда, по через кожні 10 хв. перебивалось гучними сигналами чергового поїзду: багато якось їх там їздить...

Дочекались. Це був не зовсім потяг, а електричка „підвищеного комфорту”, і оцей підвищений комфорт виявлявся у наявності столиків поміж сидіннями. Алгоритм дій на ніч для нас був відомий: гра в данетки, яка переходить у сон прямо на місці гри (спали не усі – дехто наполегливо полював на альбатроса;-))

„ ..... потяг їде
....... сплять сусіди
Я дивлюсь в вікно, там файно
Спить….. моя Украйна”
© ТНМК

За 5 годин нас уже вітала Одеса, а отже розпочинався новий виток нашої подорожі!

Щодо добирання до Актівського каньйону. Місто Вознесенськ є центральним орієнтиром при плануванні подорожі – оскільки необхідне нам село Актове знаходиться в 4-х кілометрах від села Трикрати, а село Трикрати – у 16 кілометрах від зал. вокзалу Вознесенська й у 14 км від зал. станції “Трикратне”.

Напряму до Актового маршрутки ходять кілька раз на тиждень, тому розраховувати на них не варто! У Трикратах з транспортом краще (наявність асфальту дається взнаки) - туди автобуси з Вознесенська ходять як мінімум двічі на день в першій половині дня (інформація є на bus.com.ua). Якщо ваше прибуття до Вознесенська дозволить встигнути на один із автобусів – чудово, якщо ж ні – навколо зал. вокзалу цілий день крутяться таксисти. До Трикрат хочуть 100 грн., (можливо вам вдастся краще поторгуватись). Назад до Вознесенська теж можна на таксі з Актового чи Трикрат (якщо перед тим погуляєте по селу - домовитесь), або автобусом з Трикрат (якщо перед тим поцікавитесь у місцевих про розклад).

До Вознесенська ж можна доїхати автобусом з Миколаєва, електричкою з Кіровограду чи Одеси. Через Вознесенськ проїжджають майже усі потяги, що йдуть з Заходу в напрямку Криму, а також один-єдиний і надзвичайно незручний потяг з Києва (о третій з Києва й о першій ночі у Вознесенську).

В селах є невеликі магазинчики з мінімальним набором найнеобхідніших продуктів. Ввечері можна спробувати купити молоко у місцевих (поки вони його ще не здали “на фірму”). Пристойно скупитись можна у Вознесенську – ціни на місцевому ринку дуже радують! Якщо приїжджаєте пізно – краще усе своє мати! 

Резюме: Місце яке вразить і сподобається кожному! Надзвичайно незвичне і не менш надзвичайно прекрасне. Відвідувати найкраще в теплий сезон. Добирання – таксі чи автобус з Вознесенська до Трикрат, з Трикрат – кілька кілометрів пішки степом чи лісом. Проживання, харчування – своє, туристське :-)
Гарної вам подорожі!
-->