Язловець: місто колишньої величі!

Вільна подорож Поділлям, травень 2010. Маршрут: Київ – Львів – Тернопіль – Бучач – долина Стрипи – Русилів – Язловець – Борщів – Кудринці – долина Збруча – Завалля – Панівці – Окопи – долина Дністра – Ісаківці – Жванець – Кам’янець-Подільський – Хмельницький – Меджибіж – Хмельницький – Київ ( у кого – Сімферополь, у кого – Городок ).

Коли знаходишся у Язловці, так і тягне на роздуми про минущість всього, навіть найбільш вражаючого! Невеличке село просто сповнене пам”яток архітектури, які своєю, досі не втраченою помпезністю, свідчать про минулу велич міста. І усе це на фоні надзвичайно мальовничих, покритих лісом горбистих долин! Місце вам обов”язково сподобається – не вагайтесь, коли є нагода відвідати Язловець, хоча б на короткий час.

До Язловця ми вибирались із стоянки коло Русилівських водоспадів. Дійшли хвилин за 40, взявши штурмом каньйон Стрипи при цьому (15 хвилин майже карпатського підйому, між іншим).

Язловець відразу вразив кількістю і масштабом напівзруйнованих пам”яток! Ось уже дійсно село, де є на що подивитись –  виглядає так, що площа руїн переважає площу сучасної забудови.... Замок з палацом, монастирем і парком (ну, це я ідеалізував ситуацію – в замок вхід заколочено, бо там якийсь передавач стоїть, в монастирі чи то палаці санаторій; ну а до парку ми не добрались). Ще є  декілька  величних костьолів різного ступеня поруйнованості і шматок міських мурів з брамою, а також кілька церков. Костьольчик-усипальня на старому цвинтарі над містом вразив найбільше – якесь зовсім фентезійне місце там, схоже на портал в інший вимір.

Костел – портал у паралельний вимір.

До замку, як уже говорилось, вхід закритий для сторонніх! Склалось враження, що потрапити у середину не складає великих труднощів, але перевіряти це твердження часу у нас не було! Оглядини палацу (за сумісництвом - санаторію), проходили в режимі пошуку хоч якоїсь медично освіченої людини, щоб витягнути з одного з наших тіл русилівського кліща (витягнути,  в сенсі  - правильно, просто так і ми зможем). Працівниць знайшли, проте нічого нового вони нам не сказали – витягували як уміли, за допомогою кільця та олії з місцевого генделика.

Палац сам по собі досить симпатичний, хоч і не виглядає величним чи помпезним. З нього чудові краєвиди на околиці відкриваються. Попри санаторій, там ще й монашки крутяться. А до відомого парку біля палацу ми не втрапили через брак часу. Із неоглянутих нами пам"яток - вірменська церква у хорошому стані. А далі фото таки оглянутого :-)

Замок та частинка палацу

Навколишні краєвиди! Яскрава весняна зелень справляє враження, що це провалений баланс білого:-)

  
 

 

Руїни храму у Язловці, колись, величного.

Міська брама та залишки мурів

На завершення, помітили непоганий генделик (таверна “Аскольд” – не помітити складно, височіє у самому центрі) зі смачними варениками і „Шмайсером”у бармена й привітним персоналом, який залюбки дозволив позберігати у них наші рюкзаки на час прогулянки селом. Інших об”єктів інфраструктури у селі не помічено. Санаторій коло замку якось сам по собі існує.

Наша вільна подорож продовжувалась! Куди ми поїдемо далі, ще не знали! Просто вийшли на зупинку й чекали чогось кудись…Приказка „дурням везе” підтвердилась на 100%, коли відразу після виходу пїд"їхав бусик на Борщів – ми ж у ті краї були зовсім не проти потрапити!! Повезло, враховуючи, що міжрайонне сполучення у нашій транспортній системі це рідкість – за звичай усі комунікації у обласному центрі сходяться.  А від Борщева і до бажаних Кудринець рукою подати…

Для більш цілеспрямованого добирання у Язловець кілька раз на день ходять автобуси з Тернополя, хоча я настирно рекомендую гуляти сюди з Бучача, а звідси уже повертатись до цивілізації. місцеве населення часто використовує стару назву села – Яблунівка!

Резюме! місто надзвичайно цікаве своїми руїнами та краєвидами. Добирання – автобусами з Тернополя, прогулянкою з Бучача через Русилів. Харчування – таверна “Аскольд”.