Меджибіж. Фортеця, що вражає.

Подорож: Галопом по Поділлю., вересень 2010. Маршрут: Київ-Вінниця-Меджибіж-Летичів-Тернопіль-Збараж-Теребовля-Хмельницький-Київ.

Маршрут подорожі не самий логічний, проте майже виключно побудований на вівідувані ще не бачених місць.

У 17.00 в п”ятницю я тихо-спокійно вийшов з роботи…о 10.00 в понеділок не менш тихо-спокійно туди повернувся…. а от між цими подіями була круговерть вражень і шалена динаміка подорожі:  міста, містечка, люди, дорога, фортеці, музеї, костели, генделики, руїни, поїзди, маршрутки і ще багато чого…

 

А тепер в деталях:

Поїздка була експромтною. За кілька днів до вікенду запропонували гайнути “паездіть па замкам гдє-то на Западной…”, ну а мене ж довго переконувати на такі речі не треба… зібрав рюкзак і рушив))) Спроба нашвидкоруч сколотити боєздатний гурт старих знайомих закінчилась повним фіаско і навколо весь час були переважно нові обличчя, що, зрештою, теж не погано…

Ех, знову можна цитувати улюблену “Терцію”:

Залишу вдома свій годинник,
Втечу від справ і від погоди,
Усе забуду, все покину,
І ніц мені не буде шкода.
Нехай мій гаманець порожній,
Моя дорога невідома,
Я стану вільним подорожнім,
Найголовніше - вийти з дому.

І реальність від поезії не далека, бо ж уже “керує світом осінь”, а по житті  “мені удома не сидиться”.

Але початок був дещо інший… Оскільки я один з гурту, як виявилось, не можу наплювати на робочі дні, то довелось шукати-доганяти колєг у подільській глубинці, а точніше – у Меджибожі. Старт - нічний бус на Вінницю (ну впадляк було на Хмельницький їхати, знаю я його))) і автовокзал – великий, живий і якийсь на диво технічно оснащений (особливо на тлі  хмельницького, чернівецького та інших відомих мені станцій). Взагалі за моїм генеральним попереднім планом було задумано потусити-пофоткати Вінницею вночі, але дощ відбивав усіляку охоту до нічних прогулянок центром та яких-небудь фотосетів (хоча я навіть штатив захопив з собою). От і довелось свою "Барбароссу" до місцевих умов прилаштовувати, тобто інший план придумувати)) Вирішив відразу табір шукати, а це у кінці-кінців виявилось не так вже й просто… 

З транспортом, як не дивно, проблем не виникло - до Меджибожа доїхати не складно в будь-який час доби, дорога живіше всіх живих і автобуси бігають стабільно в усі боки, і у Вінниці, на відміну від Хмельницького, серед ночі таки зупиняються. Ще яка година і я вже бреду сонним подільським селом, періодично привертаючи увагу не дуже тверезих місцевих автолюбителів, що вважають своїм обов”язком зупинитись коло мене і півхвилини просто повтикати))) Турист вночі у них мабуть екзотика…  Далі була невелика фотосесія нічної фортеці і пошук місця стоянки в атмосфері повної містики… Уявіть собі – темрява, туман, що обмежує й так невеликий нічний кругозір до метра-двох, при цьому видно виключно траву під ногами, місяць і контури підсвітки фортеці десь далеко… й самотній турист, що повільно бреде у цьому по прибережному лузі. А група моя немов крізь землю провалилась - на дзвінки не реагують уже яку годину… так в гордій самоті й заночував, вдічуваючи себе героєм якогось містичного триллеру… (Кінг, Хічкок та Гоголь гикають у могилах)

Містична ночівля і фортеця вночі)

Ранок був звичайніший за ніч: висунувши носа з намета очікувано виявив, що я практично у центрі села))) Навколо намету, мирно гелгочучи, паслись кількадесят гусей, з протилежного берегу флегматично втикало кілька рибаків, а ще в кількаста метрах дрихла решта групи))

“і кожен фініш це по суті старт…” Л. Костенко

В Меджибожі завершилась минула велика подорож по Поділлю і тут же почалась ось-ця мандрівка) Хоч ми тут вже й були, але нового все-одно надивились…

Про замок можна багато хорошого писати – він класний, потужний, цілісний, з експозиціями, купою місць де можна полазити, оглядовою вежею і діючою церквою. Будували на совість – його так толком ніхто штурмом і не взяв, що й не дивно…така потуга. Не спеціаліст у архітектурі-фортифікації і т. д., але запланована вогнева міць фортеці вражає…. Детальніше читайте - http://www.castles.com.ua/n21n.html
Візуально фортеця не гірше Кам’янецького замку .і цивілізована досить – з музеями, євроремонтами місцями і платною зйомкою,і при цьому практично без туристів навколо. Зате полазити там місць ну дуууже багато)

На території діє кілька музейних експозицій (історія та культура представлені), працює магазинчик сувенірів, ведуться розкопки, тусуються історичні реконструктори, а от туристи натовпами якраз не їздять… так – поодинокі гурти. З стін та башт можна помилуватись чудовими панорамними краєвидами навколишньої території. Фотозйомка, доречі, платна.. проте слідкують не сильно :-)

Потужна фортеця 

 

 

 

Фортеця в усіх її проявах

Під самою фортецею знаходяться руїни храму, а точніше костелу 17 ст.) У зарослях бур”янів, бузини та ще бог зна чого оці руїни нагадують залишки якоїсь древньої цивілізації десь у карибському басейні (а можливо це мені мариться – нещодавно “Серця трьох” же перечитав….і та по дитячому наївна, але хороша річ ще з голови не вивітрилась).

 

  

Наше Ельдорадо))

Пофантазувавши на теми джунглів Юкатану вирушаємо до Летичева – кілька км по сільській дорозі пішкарусом, нетривалий маршруткостоп і ми уже у цій Мецці  любителів тараньки))) Але це уже інша історія..

Резюме:

Меджибіж – їхати варто!  Сполучення – автобуси та маршрутки з Вінниці або Хмельницького, ввечері/вночі краще через Вінницю. Вдень ходять маршрутки до Хмельницького.  Адекватних закладів харчування не виявлено, про готелі інформації не маємо, але на в”їзді стоїть щось таке величезне, майже як фортеця де мабуть є все – за відповідну платн, звісно. 

А ми у Летичеві