Бердичів! Місто де жили: Бальзак, євреї, живе пиво й босі кармеліти)

Чому я поїхав у Бердичів? А чому ні, власне? Місто стареньке, для нас новеньке, а тому - уже цікаве. Перед стартом в голові крутилась інфа про величний монастир-фортецю, а на язику вертілись єврейські анекдоти)) Так що - лец гоу до Бердичева!  Фразою у назві тексту намагаюсь в одне речення втиснути найбільш цікаві речі, побачені у Бердичеві – але перелік, звісно, далеко не повний

Але спочатку був Житомир - вмостився собі на шляху. Якщо їхати електричкою то зустрічі з ним можна уникнути, але ми добирались маршрутками - з пересадками ж цікавіше, і пізнавальніше! На своє здивування навіть виявили у місті якісь симпатичні вулички і пам'ятки майже старовини.  Отакі ось :

 

Природні явища…

І щось подібне до пам'яток культури…

Більше про це місто можна буде прочитати у окремо присвяченій розповіді. А поки що минаємо його транзитом.

Через Житомир з пересадкою на маршрутку добрались до Бердичева (від метро Житомирська маршрутки весь день бігають, між Житомиром і Бердичевом теж рух активний – треба тільки прогулятись по місту від центру до виїзду, що займе відсили аж хвилин 40).

Так от, Бердичів…що ж воно таке??

Найчастіше назва міста зустрічається наразі у єврейських анекдотах

Скажите, где вы купили себе этот костюм?
- В Париже.
- А это очень далеко от нашего Бердичева?
- Да, больше тысячи километров.
- Боже мой!!! такая глушь, а шьют прилично!

Кажуть, що євреїв там більше ніж де інде по Україні. І це  підтверджує факт, що абсолютна більшість з них уже давно покинули нашу країну й гріються в променях сонця на Святій Землі. Чітко виражений єврейський акцент вдалось підслухати рівно раз – в розмові таксистів. В решті своїй Бердичів є типовим провінційним містечком Східного Поділля – невелике, в міру затишне, з древньою історією, кількома архітектурними цікавинки і всеохоплюючим совком на більшості території. Хочеться сподіватись, що у головах його поменше.

А так – Ленін на центральній площі і, тільки вдуматись: пам”ятник жертвам комуністичних репресій на вулиці Дзержинського)))) Такі от навороти історії)

Більше про історію міста та архітектуру читайте тута http://www.castles.com.ua/be.html, а я про подорож і враження)))

Автовокзал розміщенно поруч з залізничним. Якщо останній являє собою привіт з пізньосталінських чи хрущовських часів то перший весь блищить і сяє новизною, виділяється модерновим дизайном, має інсайд торговий центр а на грудях (фасаді) пам”ятну табличку, що подарований місту кимто там в честь чогось там.

Вокзали міста:

 

Найцікавіше з архітектурного спадку міста – монастир Босих Кармелітів з краєзнавчим музеєм, за відвідування якого з нас не взяли грошей!!!!!! Нонсенс..виявляється й таке буває)) Музейчик чистенький настільки, що у середині просять вдягати бахіли поверх взуття.  На території ведуться ремонтні роботи, а тому навколо крутиться багато будівельників і будівельних матеріалів.

З поміченого: деякі частини монастиря за кількість графіті можуть сперечатись з берлінською стіною, а ще там є кілька справжніх на вигляд гармат)))) Загалом монастир Босих Кармелітів - потенційне привабливе місце для туристів…хай но тільки доремонтують. Найкраще всього милуватись монастирем з протилежного берега озера на річці з гордою назвою Гнилоп”ять.

 

  

Ще місто відоме тим, що дехто Оноре де Бальзак отримав тут шафою по голові, в результаті чого сформувався міжнаціональний шлюб з однією місцевою панєнкою. Узаконили шлюб в оцій ось церкві.

Також є просто величезний єврейський кіркут з могилою одного важливого хасида (якщо точніше - усипальня рабина Леві-Іцхак бар Меїра - одного з засновників хасидизму. Цвинтар в досить занедбаному стані, що пояснюється мабуть, відсутністю у місті людей, які були б пов”язані з могилами поблизу. Але стан буває й гірше - деякі надгробки примітно виділяються своєю красою!

Віомий Бердичів ще й пивзаводом, який один з небагатьох в Україні випускає справді живе пиво. Проте так щоб на розлив ми його толком не бачили - раз натрапили на нефільтроване яке було досить важко питним(( Зате по генделиках надибали смачнючий місцевий квас, який з верхом компенсував нестачу смакових відчуттів місцевого походження. Ще запам”ятався генделик…який ззовні як бар з переліком послуг від розливного пива до ксерокопіювання і юристів,  а у середині - такий собі радянський-радянський ресторан, великий і в чомусь навіть симпатичний)) Нагадує “Діамантову руку” і заспівування напідпитку “Пісні про зайців”! І кава там по 4 грн...

Більш-менш привабливого генделика, щоб перекусити ми у місті не знайшли! Був, уже названий ресторан, траплялись кілька барчиків у центрі (у стилі – “випить і закусить можна тут”), нестачу всього іншого компенсували смачним квасом… але заклада “тут можна перекусити гостю міста” не помітили. Добре, що у магазинчиках у цій країні завжди знайдеться щось смачне чи поживне. А магазинчики є всюди)

Отак, нагулявшись новим для себе містом, вечірньою електричкою повернулись до Києва, де нас уже зачекався фінал Ліги чемпіонів, розливний “Магелан” і міцний здоровий сон))

Далі буде… зустрінемось в інших містах нашого чудового краю)