Як козаки початок історії шукали: знайомство з Туреччиною

Минулорічна подорож у пошуку «кінця географії» занесла мене до центру Монголії, цього ж року вирішив шукати «крайнощі» в іншій гуманітарній науці й спробувати знайти «початок історії» (або ж «колиску цивілізації»), що й було успішно здійснено.

Колиска цивілізації – будь-яке можливе місце її зародження. За звичай цей термін застосовують щодо культур епохи мідного віку, що зародились на територіях Близького Сходу, Вірменії, Месопотамії, Туреччини, Греції та Ірану, а також відносно «зародків» індійської та китайської цивілізації. Приблизно так описує це поняття «Вікі».

Зібравши до купи усю існуючу в голові й знайдену в інтернеті історичну інформацію, дійшов висновку що, найбільш вірогідно, шукати потрібно на території Північної Месопотамії: саме тут збереглись найдавніші мегалітичні споруди на планеті, неподалік розташовувались перші міста а ковчег Ноя якось випадково «припаркувався» на горі Арарат – теж у цьому регіоні. Отже, багато чого сходиться - в якості «колиски цивілізації» призначили межиріччя Тигру й Євфрату, північна частина якого знаходиться на території сучаснох Туреччини. Метою нашої подорожі буде відвідати саме ці краї, оглянути якомога більше місцевих цікавинок, спробувати зазирнути до найдревніших з них  й, загалом, насолодитись динамічною подорожжю великою цікавою країною.  

Мандрівка пролягала регіонами, які  населені курдами й традиційно цю територію називають Курдистаном. І ось як це було…  

Для початку, підсумуємо: це була автостопна подорож Сідною Туреччиною та Грузією. Остаточний маршрут: Київ – Львів – Західфест (с. Роздатичі) – Адана – Газіантеп – Шанліурфа – Харран – Гебеклі-Тепе – Адьяман – Немрут-Даг – Мардін – Мідьят – Хасанкейф – Бітліс – Татван – Ван – Догубаязіт – Карс – Ані – Ахалцигі – Вардзія – Кобулеті – Кутаїсі – Харків – Київ. Загалом 2000 км автостопу Туреччиною й 500 Грузією. Ще 2900 км літаками, 1100 км залізничним транспортом й скількись там паромом та ніжками:-) Чимале кільце на мапі регіону "намалювали", загалом.

Східна Туреччина відчутно контрастує з західними регіонами країни й на тлі сучасних ділових районів Анкари або Адани чи величного Стамбула виглядає таким собі провінційним захолустям. Проте, це тільки на перший погляд – за кількатижневу подорож країною кількість відвіданих нами цікавих та абсолютно унікальних місць перевищила усі сподівання. Запам’ятались: найдавніший у світі храм Гебеклі-Тебе, вік якого становить 12 тисяч років; чарівний, немовби зійшовший зі сторінок арабських казок Мардін, який у списку найкраще збережених з часів середньовіччя міст займає другу позицію після Венеції; одне із священних мусульманських міст – Шанлиурфа, де народився Авраам і до сих пір збереглась його печера; одночасно древній і сучасний Газіантеп з найбільшим у світі музеєм мозаїк; Немрут-Даг – загублене у горах монументальне святилище; загублений у пустелі поруч із сирійським кордоном Харран, населення якого до сих пір живе у глиняних „вуликах”; Хасанкейф – покинуте печерне місто на величезних скелях над річкою Тигр; Догубаязіт – місто, де розкішний палац місцевого паші поєднується з вражаючим краєвидом на легендарну гору Арарат; невеликий та гостинний християнський Мідьят з давніми церквами та монастирями посеред мусульманського світу, покинута вірменська столиці Ані, де величні руїни розташувались на берегах грандіозних каньйонів, величезне солене озеро Ван та безліч інших цікавинок, про які можна згадувати до безкінечності. Туреччина надзвичайно насичена природними, культурними, історичними, архітектурними пам’ятками світового рівня, населена привітними людьми й, відповідно до ваших смаків та потреб, можна скласти власну програму перебування й познайомитись з якоюсь своєю, унікальною та неповторною Туреччиною.  

Я верно болен: на сердце туман,
Мне скучно все, и люди, и рассказы,
Мне снятся королевские алмазы
И весь в крови широкий ятаган.

М. Гумільов

Підготовка не зайняла багато часу. Головне в цій справі - про авіаквитки заздалегідь подбати, що й було зроблено ще за пів року до подорожі. Найоптимальнішим по співвідношенні ціна/необхідний напрямок виявився комплекс перельотів: зі Львова до Адани з пересадкою у Стамбул й з Кутаїсі до Харкова. Не найкоротші манівці регіоном, проте відчутна економія має місце бути: 150 баксів за все разом, це достатньо хороша ціна. Саме такій конфігурації маршруту посприяло й те, що дуже вже хотілось завершити мандри Туреччиною відпочинком на березі моря з келихом вина у гостинній Грузії!

Для пошуку найбільш цікавих місць уздовж запланованої нитки маршруту засіли за блоги та публікації по Курдистану, радились з товаришами, яких свого часу бекпекерска доля носила цими краями. Ну й історичні книги та фільми теж допомогли краще ознайомитись з місцевою історією й більш-менш розібратись з тим, де можуть знаходитись сліди найдавніших цивілізацій й що з того можливо відвідати під час нашої подорожі. Задля більшого комфорту пересування ближче “потоваришували” з сайтом “Кауч-сьорфінг” та його мешканцями, турків серед яких достатньо багато.  Для підримки зв”зку з потенційними “хостами” вносимо до спорядження планшет з вбудованим ЖПС-ом. Матеріальна ж сторона підготовки труднощів взагалі не становила: до автономних мандрів далекими країнами нашій невеликій компанії не звикати, а намет, туристська підготовка й чималий запас безпосередності дають можливість створити собі комфорт в абсолютно різноманітних умовах.  

Поїхали!

Але….

Спочатку була кава….

Переліт з української столиці кави, дозволив провести три чудові дні на фестивалі «Захід» - найяскравішій музичній події останніх років. Принагідно приємно провели час в цьому, завжди цікавому місті, заскочили в ряд відомих і не дуже генделиків - наприклад в попсову, але ще не бачену до того “Криївку” (виявилась куди більш захоплюючою, ніж очікувалось) та в не менш розкручене й до того бачене “Мазох-кафе” (непогане місце для фотосесій).

Бо де ще є людям так файно, як ту,
Тільку ві Львові.
Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.
Ховаймо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
 Дівчата солодкі, як мід.

Емануел Шлехтер

 

“Криївка”: трансформери тепер на стороні повстанців.

Все що є на подібного роду заходах, це багато хорошої музики (переважно року) й ще більше людей та алкоголю. Не густо (на відміну від насичених подіями етнічних та культурних фестів), проте заряд позитивної енергії був шалений – відразу внесли цей фестиваль в плани на наступне літо. Трапились і несподівані зустрічі, й нові цікаві знайомства й повністю зірваний голос, який змусив освоювати переважно невербальні інструменти спілкування:-) У селі навколо можна було спостерігати еклектичні й підриваючі мозок картини, наприклад: як така собі звичайна сільська бабуся біля старенької хати з садком і городом крутиться навколо компанії стереотипних панків – у шкірі на голе тіло й з різнокольоровими ірокезами на головах. Постмодерн, однак.   

Фестиваль “Захід-2013”, Львівська область

Фестиваль продовжився моїм Днем Народження, під час якого, власне, ми й мали перелетіти до Туреччини. Це стає схожим на традицію, опинятись в цей день в якихось нетривіальних місцях – рік тому перетинав у схожому колективі російсько-монгольський кордон. Друзі порадували тортиком, а проходження Дьюті Фрі впродовж днюхи виявилось напрочуд своєчасним - переліт дався легко, врівноважено й усміхнено посопуючи. Після пересадки у Стамбулі навколишні обличчя повністю змінились на східні й ми розпочали поступове “занурення” в поки що екзотичне турецьке середовище..

А я остаюся с тобою,

Родная навеки страна!

Не нужен мне берег турецкий,
И Африка мне не нужна.

– абсолютно не про нас писав колись М. Ісаковський.

І от, Адана: гарячий й, водночас, вологий подих Сходу зустрічає вже на виході з літака – чим  до неможливості нагадує перше враження кількарічної давності від Тель-Авіва, коли вперше з середземноморським кліматом познайомився. Й так само радує око ще один невід’ємний атрибут тропічних країн – пальми!

Поради туристу: якщо хочете дізнатись, де південь – подивіться на дерево.

Якщо дерево – пальма, то південь вже поруч.

Адана, або що з турками  зробила урбанізація.

В країну потрапили без проблем й відразу зконтактувались з бажавшим нас прийняти у гості через “кауч-сьорфінг” турком.  “Хост” із кумедним для слав”янського вуха іменем Утку, як і годиться турку, щось сплутав й нічого не підозрюючи очікував нас іншого дня. Проте, „на виклик” з’явився швидко, для впевненості „підстрахувавшись” „кузеном” Сулейманом. Утку й Сулейман стали першими „аборигенами” на нашому шляху. Вибір саме цього хлопчини був невипадковим:  Утку розповідав про дівчину з України, а, отже, можна було розраховувати на знайомого з нашою ментальністю “аборигена” – що мало „пом'якшити” акліматизацію в Туреччині. Але дівчина до нашого приїзду перетворилась на „екс” й повернулась до України: і не куди-небудь, а до моїх улюблених Чернівців, де навчалась на факультеті іноземних мов – цікавий збіг, по ідеї у мене з нею багато спільних знайомих. Тому познайомились не з дівчиною, а з “наслідками” її перебування – європеїзоівним й достатньо англомовним турком Утку (якого про себе називаю “качкою”.). А також з його, як представили, кузеном Сулейманом – теж англомовним, і теж “після” слав”янської дівчини – з Росії. 

Приглядаємось. Утку виявився достатньо милим гульвісою, який живе в квартирі, працює на роботі, вечори проводить за грою у футбол на „Плей стейшн” з друзями та у періодичних п’янках. Сулейман працює на себе десь у с/г далеко від міста, тому має багато часу, який щедро витратив на нас – вигулюючи Аданою і супроводжуючи у різних необхідних походеньках до магазинів чи банку. 

Адана – чимале місто, кількість населення якого вже перевалило за півтора мільйони. Знаходиться зовсім поруч із Середземним морем, проте моря тут немає – зате неподалік є водосховище, з якого витікає річка із неймовірно прозорою водою. Місто нове, із переважанням сучасної забудови. Найвідомішою пам’яткою Адани є величезна мечеть Сабанджи – найбільша в Туреччині, вмістимістю до 30 тис. прихожан й оточена майже стометровими мінаретами. Мечеть нова – після руйнівного землетрусу 1999 року її спорудили задля моральної підтримки місцевих мешканців. Будівництво спонсорував один місцевий олігарх (така собі «Адана-арена»). Мечеть дійсно грандіозна у розмірах, при цьому проста та аскетична у декорі – як і усі мечеті, в принципі. Роззуваємось перед входом та продовжуємо оглядини у середині – тут багато простору й, у цей час, мало людей. Віка зауважує, що така простота у інтер”єрах їй імпонує більше ніж обвішані безліччю ікон, хоругв та інших “артефактів” християнські храми. З цієї ж причини довго оглядати мечеті не доводиться. А для бекпекера мечеті можуть бути корисні тим, що біля них часто є джерела чи крани з питною водою – яка у серпневій Адані є предметом першої необхідності. 

Вздовж річки, поруч із мечеттю й з протилежного берега, розбито милий парк з фонтанчикам, містками й всюдисущими пальмами – приємне місце для прогулянки. На цьому пам’ятки в Адані й закінчуються – як мінімум для місцевих жителів, тому як зрозуміти, що таке давньоримський міст у їхньому місті наші нові знайомі не змогли. Показати, відповідно, теж. Довідники ж пишуть що це одна з найдревніших інженерних споруд Туреччини... 

Найкрасивіші місця Адани – парк уздовж річки та величезна мечеть

Мечеть Сабанджі у Адані

Зате питання про місцеву кухню “аборигени” зрозуміли дуже швидко – „Адана кебаб” вже зовсім скоро виник перед нами в усій своїй красі та насиченості. Загалом, на Сході існує величезна кількість варіацій м’ясних страв, що називаються кебабами й готуватись та виглядати вони можуть абсолютно по різному.

Кебаб версії „адана” – достатньо комплексна страва з великою кількістю складових. Найголовнішим тут, безумовно, є м’ясо: рублена з цибулею та спеціями баранина (власне - кебаб) деякий час витримується на холоді й смажиться над вугіллям на мангалі. Кебаб пряний, в міру гострий та соковитий. Гарнір до м’яса ну дуже об’ємний: на товстому пласті лавашеподібних паляничок, поруч із м’ясом, красуються смажені разом із ним помідори та перці. Окремо подається овочевий салат, айран та гострий перець – невід’ємне доповнення багатьох турецьких страв, який гарно дезінфікує організм і своїм „вогняним” смаком змушує на деякий час забути про існування будь-яких інших смаків – в тому числі й м’яса. Завершується все ще однією турецькою невід’ємністю - „бардачком” чаю. 

Після кебабу переходимо до солодкого. Турецька випічка – семіти, медові „жолуді” тулумби, фрукти та соки, загалом, не стали для нас новинкою – але, гуляючи по місту, із задоволенням пригадали їх смак та із ще більшим задоволенням налаштувались на споживання цих наїдків впродовж наступних кількох тижнів. Новинкою же став напій „Шалган” – щось типу розсолу з місцевої фіолетової редьки (хоча супроводжуючий нас у походеньках Сулейман й переконував, що це з моркви). Колір напою темно бордовий, до нього доливають гострий сироп зі спеціями, який додає солідної „перчинки” до смаку. Напій – дуже на любителя. Турки, здається – ще ті любителі, ми ж далі дегустації не пішли. 

 

“Адана кебаб” та “адана піпл” :-)

З іншого боку, наші спроби наготувати турків українською гречкою з м’ясом теж не мали особливого успіху. Здається, вона їх лякає. Чим їх тут “гьорлфренди” годували? - невже виключно інтернаціональними “пастами”, як та, що нам приготував Утку в перший вечір у Адані…  Наслідок – нам більше буде!  

«Качині історії»

Ввечері ближче знайомимось з “господарями” й розповідаємо про наші наміри, гордо водячи пальцем по дрібномасштабній карті. Турки дещо здивовані, проте намагаються сильно цього не показувати (європейці ж поважають автостоп – “хічхайкінг”). Принагідно Утку пригадує, як ночував в наметі на музичному фестивалі, після чого його дуже непокоїв зовнішній вигляд, так як навколо було “many girls in bikini”. Здалось, все-таки, що країну свою вони трохи знають – так як відносно більшості міст нашого маршруту вигукували якісь схвальні речі. З іншого боку, здалось що у хлопців багато стереотипів: Адану Утку називає «мегаполісом», де є усе, на противагу тим регіонами, куди ми поїдемо і де немає нічого. До курдів настроєний вороже – радить оминати їхні міста, так як «курдіш піпл» небезпечні й можуть причинити нам проблеми. Здається, вони в цій країні дійсно побоюються один одного.  

Чудова тема для бесіди з турками – футбол, так як тут він у великій пошані. Любов до цього виду спорту згодом дуже допомагала мені в «модеруванні» розмови з більшістю зустрітих чоловіків (інші статі зустрічаються рідко й спілкуються мало – країна така). Утку вболіває за Галатасарай, не без гордості питаючи «а де до Шахтаря працював Луческу?». Динамо, Шахтар і Андрій Шевченко – набір позитивних асоціацій з українським футболом. Швидше за все пам”ятає він і «Карпати», які два роки тому героїчно вибили «Галатасарай» з єврокубків, можливо здогадується й про те, що українські клуби завжди перемагали турецькі, але так далеко у тему футболу ми не заглиблювались.

В Адані з Утку та Сулейманом

За вечір спромоглись про різне поговорити. Й тепер ми знаємо, що промусульманську політику Ердогана Утку з Сулейманом не підтримують й належать до тієї групи людей, яких нещодавно силою розганяли на площі Таксим у Стамбулі та у інших великих містах. Настрої серед наших друзів відверто євроінтеграційні: себе Утку вважає європейцем, так як жив у Польщі, жив з дівчиною з України й мандрував по Європі й ніби як протиставляє себе традиційному турецькому способу життя – наприклад, не знає де купити шаровари, такі як у Ленчіка. Європейські цінності розділяє, не без гордості заявляючи, що в Туреччині немає расизму, а сам він надзвичайно толерантний. При цьому вороже ставиться до курдів, гомосексуалістів, євреїв та релігійних жителів консервативних регіонів. Євроінтеграційні наміри Утки чудово ілюструє магнітик з Амстердаму на кухні - чотири оголені жіночі спини й вісім «нижніх півкуль мозку» у мініатюрних купальниках переконливо доводять його впевненість у тому, що Туреччині потрібно продовжувати рухатись саме до європейських цінностей та норм поведінки. Цікаво, наскільки це контрастуватиме з поглядами консервативного Курдистану?  

На рооздуми про те, що в Україні Туреччина вважається країною безалкогольною, а ми тут якимось чином сидимо й п”ємо пиво на балконі Утку відповів просто: “відправляй їх до мене, переконаю в протилежному”. До релігії байдужий і каже, що “Адана піпл” з точки зору більшості країни є найбільшими безбожниками у Туреччині.  

Ось-так, теревенями про різне поступово й розкривався перед нами образ сучасного жителя турецького міста, а продовження цього вечора дозволило достатньо глибоко до "витонченої" турецької душі зазирнути, так що наступну розповідь доведеться позначити грифом  “обмеження до 18 років”.

Далі буде…