Печера Оптимістична – світ під землею.

Печера Оптимістична у Тернопільській області це не мало не багато – найдовша у світі гіпсова печера. Загальна довжина розвіданих ходів – 240 км. Крім  абсолютно незвичних природних красот, це одне з тих місць, де до сих пір здійснюються географічні відкриття!

Зараз печера знаходиться «під юрисдикцією» львівського спелео-клубу. Зв’язуватись бажано наперед. Контакти легко гугляться («печера-музей оптимістична»). Після налагодження контакту вам потрібно добратись до села Королівка (20 км. від Борщева, таксі десь 80-100 грн. буде з машини), знайти хатинку край села з жовтими воротами та великою назвою печери на них і віддатись в руки інструкторів. Селять у теплій хатинці з кількаповерховими нарами, годують як останній раз. І водять гуляти… Ціни ексрурсій і вартості оренди та всього решти краще безпосередньо у них випитувати.

Екскурсії різні можуть бути – масштаб печери дозволяє проводити прогулянки на будь який смак. Ми саму тривалу вибрали – 10 годин ломилова через галереї, ходи, пролази. Вхід в печеру низький – перші метрів 50 долаються навколішки. Чим далі – тим цікавіше, гроти і проходи іноді просто вражають розмірами та формами.

Ходи та гроти печери

   Прогулянка (місцями –проповзанка, пролазанка) веде до надзвичайно красивих районів з об’ємними гротами, довгими проходами, кристалами (деякі просто вражають своїми розмірами), сталактитами й іншими красивими речами, назви яких не зовсім запам’ятались. Чим далі вглиб печери просуваєшся, тим більше текстурних стін з візерунками зустрічається на шляху й тим частіше кристали на стінах та стелі відблискують у світлі ліхтарів.

 

“Печерні” красоти

Екскурсія другого дня вела до підземного озера в якому, кажуть, можна на човні плавати навесні. Взимку води вистачає хіба на втамування спраги. Купатись бажання не виникало. Ще день запам”ятався тим, що абсолютна більшість його проведена в позиціях “поламана берізка” та “колінно-ліктьова”,

І такі ходи – не рідкість

Тіснуваті ходи змінюються неймовірно красивими :-)

З живих істот, окрім спелеологів, в печері мешкають кажани двох видів. Одні, коли сплять, загортаються повністю у крила і стають схожими на грушки, інші ж не ховають свого обличчя під час сну й нагадують маленьких кіношних Дракул. В березні у кажанів ще зимова сплячка, проте окремі вже попрокидались і снували ходами печери поміж нашими головами. Найвіддаленіші райони – найкрасивіші, найбільш насичені кристалами та іншими «красотитами».
 

Сплячий мешканець печери

На шляху трапляються базові табори спеликів – з яких вони розшукують проходи в нові райони. А ще в печері повно скульптур – деякі дуже навіть мистецькі. Мікроклімат печер такий, що нічого там ніколи не змінюється й надпис на вологій глині й через століття виглядатиме ніби вчорашній. Саме з цієї причини з печер не можна нічого виносити й нічого там залишати – порушені структури не відновляться ніколи (в нашому розумінні часу.)

Табір “Павук”

Мистецтво. Повний “андеграунд”

З   Женею – найвідомішим “постійним” мешканцем печери :-)

Екскурсія

За межами спелео-хати село мало чим відрізняється від навколишніх -  є кілька старовинних костелів і залишки фортеці на горі по дорозі з Борщева (цей район особливо багатий на старовинну архітектуру). Магазинів декілька – працюють не до пізна і асортимент вузький. Генделиків-готелів не помітили, але в умовах проживання у спелеологів це й не потрібно!
 
Гарної подорожі!

--> -->